Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Соціальна географія

Основними засобами передання соціального досвіду є мова і втілені в різноманітні предмети наслідки людської діяльності. Здійснюючись під впливом такого фактора, як соціальна структура суспільства, соціалізація приводить до кардинальної зміни останньої. При цьому соціалізація відбувається і через суб'єктивний світ окремих індивідів, і через суспільний менталітет, суспільний інтелект найрізноманітніших верств населення та суспільства загалом. Ось чому міра соціалізації кожної окремої людини чи соціальної групи або навіть суспільства загалом — різна: вона вища при вищій соціальній активності, потребі в творчості та розвитку власних здібностей. Безпосередньою сферою соціалізації Індивідів є сім'я, навчальні заклади, установи культури тощо. В процесі соціалізації індивід має певну свободу у виборі конкретних цінностей, які, зазвичай, певною мірою відповідають його власним задаткам, нахилам і можливостям.

Соціалізація відбувається поетапно (і впродовж великого проміжку історичного часу, і впродовж циклу життєдіяльності одного покоління). Розвиток соціалізації протягом циклу життєдіяльності одного покоління зумовлений віковими особливостями опанування цінностей культури. У дитячому віці, тобто ранньому періоді соціалізації, виняткова роль належить сім'ї. В цьому періоді інституалізований вплив суспільства найслабший. З віком ситуація змінюється на кардинально протилежну: інституалізований вплив суспільства стає все сильнішим.

Процес соціалізації, активізується й інтенсифікується в умовах розвитку соціального самовизначення. Під соціальним самовизначенням розуміють усвідомлення людиною своєї соціальної сутності, свого місця в суспільстві. У широкому розумінні соціальне самовизначення трактується і як фактор, і як результат формування соціальної самосвідомості особи, сукупності її філософських, політичних, правових, етичних, естетичних поглядів та уявлень, зумовлених конкретним історичним етапом розвитку суспільства та віддзеркалюваних у більш-менш систематизованих ставленнях особи до соціальної дійсності*9.

*9: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 492—493.}

Безумовно, соціальне самовизначення — необхідна умова успішної орієнтації індивіда чи соціальної групи в соціальній реальності. Від соціального самовизначення залежать особливості поєднання життєвих цілей індивіда, соціальної групи з суспільними потребами.

Соціальне самовизначення — це, з погляду соціальної географи, усвідомлення конкретним індивідом свого місця в соціальній структурі суспільства в конкретних геопросторово-часових координатах, яке зумовлене соціальними, професійно-кваліфікаційними, соціально-демографічними, етнічними, територіальними спільностями, котрі визначають основні характеристики соціального стану людей, специфіку їх соціально-економічних, політичних та інших інтересів. З іншого боку, соціальне самовизначення формується у сфері духовного світу людини, тому воно несе відбиток умов і обставин її життя, здібностей і уподобань, оцінок існуючих можливостей для їх здійснення.

Отже, розвинуте соціальне самовизначення є усвідомленням особою соціальних позицій, які вона займає в різних спільностях, — складових елементах соціальної структури, а також усвідомленням нею шляхів і перспектив подальшого соціального просування, зумовленого зростанням її фахового і загального культурного потенціалу, об'єктивними можливостями для його реалізації*10.

*10: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 493.}

Усі аспекти соціального самовизначення перебувають у тісному взаємозв'язку, що виявляється у системі орієнтацій, які втілюються через основні життєві вибори професії, рівня освіти та кваліфікації, місця праці, місця проживання та ін.

Процес соціалізації неможливий без ефективного розвитку видів мереж об'єктів соціальної інфраструктури, особливості функціонування яких залежать від їх розміщення в конкретних геопросторово-часових координатах (людина народжується у наш час, зазвичай, у пологовому будинку, отримує перший досвід спілкування зі зовнішнім світом у житловому фонді, виховується в дитячому дошкільному закладі, навчається у школі). Процес соціалізації продовжується і в сфері економічної діяльності, яку офіційно дозволяється здійснювати індивідові після досягнення повноліття (людина повинна отримати навички такої діяльності, навчитися на практиці застосовувати отримані знання та ін.). Однак процес соціалізації в умовах економічної діяльності можна умовно назвати вторинним, оскільки йому передує великий період так званої первинної соціалізації, суть котрої виявляється як введення індивіда в суспільство, усвідомлення ним свого місця в соціальній спільноті.

Соціалізація та соціальне самовизначення змінюють співвідношення біологічного і соціального в людині, в динаміці якого особливо яскраво простежується зростання соціального в другій половині XX ст., що зумовлено надзвичайно стрімким розвитком науки і техніки. Це робить дослідження надзвичайно актуальним.

Отже, соціальна географія повинна вивчати первинний і вторинні процеси соціалізації у найрізноманітніших аспектах, а також окремі елементи та складові цього процесу, що відбуваються в різних ієрархічних територіальних соціальних системах, розташованих у конкретних геопросторово-часових координатах.

Слід мати на увазі, що соціалізація може бути прогресивною та регресивною.

Прогресивна соціалізація супроводжується накопиченням трудових навичок, знань, норм, цінностей, традицій і переданням їх від покоління до покоління, а також інтенсифікацією введення індивіда в систему суспільних відношень і формування у нього соціальних якостей, узгоджених із цивілізаційними законами та вимогами, національними ідеями, етичними позиціями суспільства.

Регресивна соціалізація — це процес втрати індивідом, групами людей і суспільством загалом здобутих упродовж тривалого періоду цінностей і традицій внаслідок девіантної поведінки.

Прогресивна соціалізація неможлива без розширення комунікації: передання інформації, обміну нею, актів безпосереднього спілкування за допомогою будь-яких систем зв'язку (мова, символи, телефонна мережа, Інтернет, ЗМІ тощо), а регресивна соціалізація — це наслідок звуження чи деформації комунікації, односторонньої комунікації, використання неприйнятних цінностей у зв'язку з негативним досвідом життєдіяльності в стресових ситуаціях, зокрема під час повної або часткової ізоляції індивіда, груп людей і суспільства.

Після здобуття Україною незалежності інтенсифікувалися й поляризувалися процеси, пов'язані з формуванням прогресивної та регресивної комунікації. Причому рівень інтенсифікації і поляризації комунікації у різних районах характеризувався специфічними особливостями й відмінностями.

Особливо яскраво в цей період розвивався в часовому й у просторовому вимірах такий соціальний процес, як соціальна ідентифікація. Суть її полягає у налагодженні взаємовідносин між сучасниками-земляками, встановленні їхньої спільності своїми попередниками і нащадками з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто мешкає в інших краях. Соціальна ідентифікація має яскраво виражену прив'язку до адміністративно-територіального устрою. Наприклад, підчас "помаранчевої революції" на Майдані Незалежності в Києві соціальна ідентифікація виражалася за допомогою плакатів, які тримали окремі люди, групи людей, з написами, що засвідчували місце постійного їх проживання. Внаслідок цього, на ментальному рівні відразу виникав своєрідний індивідуальний мовний "портрет", соціально-культурний "паспорт" з духовними, культурними, естетичними й іншими параметрами того регіону" представниками якого були ці люди.

Кількість груп людей на Майдані з конкретними плакатами стали своєрідним виразом національно-естетичних, соціальних, культурних, духовних, вікових та інших параметрів української нації. При цьому національність відійшла на другий план, за кадром залишилася вертикальна комунікація, а на першому місці постала горизонтальна комунікація.

На нашу думку, саме зміст понять "соціалізація" та "соціальне самовизначення" накладає чи не найбільший відбиток на зміст науки "соціальна географія" й окремих галузей знань, які входять до її складу,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ
  • Об'єкт і предмет дослідження соціальної географії

  • Місце соціальної географії в системі географічних наук

  • СУСПІЛЬНІ (ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ) НАУКИ:

  • Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

  • Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

  • Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.

  • Виникнення назви науки "Соціальна географія".

  • Розвиток соціальної географії у радянський період.

  • Сучасний період розвитку соціальної географії у Західній Європі, США, Японії.

  • Закони, закономірності та принципи соціальної географії

  • Закон системності

  • Оцінка мети, сучасних завдань та рівня розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії

  • Методична база сучасної соціальної географії

  • Соціологічне дослідження

  • Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення

  • Розділ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНОЇ БАЗИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У XXI ст.

  • Створення та розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії початку XXI ст.

  • Теорія соціального поля в соціальній географії

  • Концепція соціально-географічних ознак суспільного розуму та суспільного інтелекту як одна з фундаментальних у соціальній географії

  • Сучасні підходи до вивчення суспільного менталітету й інтелекту в межах географічної науки.

  • Оцінка сучасного суспільного менталітету й інтелекту України.

  • Віртуальна соціальна географія як важливий напрям розвитку соціальної географії у XXI ст.

  • Напрями удосконалення понятійно-термінологічного апарату соціальної географії у XXI ст.

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Особливості перспективного розвитку географії населення і діяльності населення як соціально-географічних наук

  • Напрями перспективного розвитку географії культури

  • Поступ сакральної географії у XXI ст.

  • Розвиток медичної географії

  • Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

  • Диверсифікація соціальної сфери регіону як шлях до збагачення структури регіональної соціальної географії

  • Розділ 5 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО АПАРАТУ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Сучасні інформаційні технології та можливості їх адаптації до реалізації завдань соціально-географічних досліджень

  • Нові види програмного забезпечення для здійснення соціально-географічних досліджень

  • Забезпечення захисту інформації

  • Удосконалення застосування соціологічних і експериментальних методів у соціальній географії