Розділ «Тема 2. Закономірності регіональної економіки, основні принципи та фактори формування економіки регіонів»

До паливомістких й тепломістких зараховуються виробництва, що поглинають багато палива або тепла, а саме: виробництво глинозему; віскозного шовку; випічка хлібу; виплавка нікелю; виробництво соди; целюлозна промисловість; теплоенергетика; цементна й скляна промисловості; виплавка цинку. Такі підприємства розміщуються або поблизу паливних джерел, або на трасах перевезення палива.

Водний фактор має велике значення під час виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, де не можливо обійтись без прісної води. Вагомість даного фактору підсилюється ще й тією обставиною, що Україна недостатньо забезпечена водними ресурсами. До водомістких галузей промисловості належать чорна металургія, хімія органічного синтезу, первинна переробка рослинницької сировини для текстильної промисловості, а також житлово-комунальне господарство.

Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях, що характерно для південних регіонів України. Наприклад, на виробництво 1 тонни рису потрібно 8 тис. м3 води. Основним джерелом водопостачання для промисловості та зрошування земель є Дніпро та його притоки, також функціонують спеціально побудовані канали у вододефіцитних регіонах: Дніпро – Донбас, Дніпро – Кривий Ріг, Північнокримський. Крім того практично на всіх великих річках нашої країни побудовані водосховища. Щорічно, в розрахунку на одного жителя України витрачається близько 95 м3 води, зрозуміло, що для промисловості цей показник значно вищий, саме тому вкрай необхідною є переорієнтація промислових виробництв на замкнено-оборотне водоспоживання та зменшення витрат води при виробництві продукції.

Фактор робочої сили (працемісткості, трудомісткості). Його дія пов'язана з демографічним потенціалом регіону (країни) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. Рівень впливу даного фактору проявляється через кількість затраченої праці на виготовлення одиниці продукції, частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції. За ступенем трудомісткості виділено три групи галузей: 1) високотрудомісткі (електроніка, виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової техніки, приладобудування, оптико-механічне виробництво, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швейна, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловості; такі галузі розміщуються в центрах з великою кількістю вільних трудових ресурсів; 2) середньої трудомісткості; 3) нетрудомісткі виробництва. Для наукомістких виробництв фактор робочої сили виявляється в можливості залучення висококваліфікованих працівників та розвитку науково-дослідних баз. Як правило такі виробництва розташовані у центрах науки та освіти – Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі, Харкові. За кордоном створені спеціальні технозони, технопарки, технополіси на зразок Кремнієвої долини у США або Цукуба в Японії, де промислові підприємства нерозривні з університетськими лабораторіями, науковими установами, вченими тощо.

Споживчий фактор значною мірою є умовою розвитку сфери послуг та обслуговування населення, на нього орієнтовані підприємства, що виробляють малотранспортабельну продукцію, яка швидко псується. На споживача орієнтуються: хлібопекарське виробництво, молочна промисловість, виробництво сірчаної кислоти, залізобетонних конструкцій, цегли (адже транспортування такої продукції на великі відстані буде не вигідним, як для виробника, так і для споживача за остаточною ціною), розміщення теплоелектроцентралей, деякі меблеві виробництва тощо. Споживчий фактор, демографічний фактор та чинник робочої сили є взаємопов'язані через те, що місця зосередження великої кількості населення є, одночасно, джерелами трудових ресурсів і районами масового споживання сільськогосподарської, промислової продукції та послуг.

Транспортний фактор – цей чинник є одним з найважливіших, бо він посилює дію всіх попередніх. Його складова у структурі витрат, нерідко, дуже висока. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості, способу транспортування, відстані перевезення. Виділяють: а) виробництва, які наближають до джерел палива й сировини через суттєве перевищення собівартості їх транспортування в порівнянні із собівартістю транспортування готової продукції; б) виробництва в яких перевозка палива й сировини виходить дешевшою за перевезення готових виробів, тому такі виробництва орієнтовані на центри та райони споживання; в) виробництва, які слабо реагують на транспортний фактор й розташовуються незалежно від собівартості транспортування палива, сировини й готової продукції.

Також важливою характеристикою транспортного фактору є його комунікаційна здатність, адже економічні лінії за якими формуються й здійснюються регіональні господарські зв'язки – це ніщо інше, як транспортні комунікації, які формують опорний економічний каркас регіональної економіки. Сьогодні розвиток транспортних систем є головною умовою розвитку систем розселення, утворення агломераційного ефекту, зростання прибутковості та економічної ефективності виробництва на території.

З огляду на зазначене, стає доцільним виокремлення, власне, комунікаційного фактору який виступає стимулятором комерційної діяльності, інноваційності виробництва, ринкових процесів, входження в міжнародний суспільний простір. Розвиток комунікацій (Інтернет, авіаційний транспорт, модульні перевезення, електронний зв'язок, електронні гроші, інформаційні потоки та багато іншого) став причиною прискорення ритмів та темпів суспільного життя. Утворена нова властивість простору – комунікативність середовища. В сучасних дослідженнях науковці зазначають, що економічна ефективність виробництва взаємопов'язана з розвитком комунікацій, і найвищі її рівні спостерігаються в межах агломерацій, великих економічних та транспортних центрах.

Фактор науково-технічного прогресу. Зрушення у технологіях та наукові досягнення призводять до змін у розміщенні галузей. Так, розвиток технологій та інновацій зменшує матеріаломісткість, енергомісткість та трудомісткість виробництва, що в подальшому стає причиною зміни розміщенні підприємства, наприклад, від сировинних баз у бік районів зосередження висококваліфікованих трудових ресурсів. Завдяки науці та технологіям зазнає змін і функціонально-галузева структура господарства, відбувся перехід від природно-ресурсної сировини (деревина, вугілля) до органіки (нафта, природний газ, рослинницькі продукти) і далі до штучних матеріалів, які замінили натуральні продукти ("ера пластику", штучне дерево, цукрозамінники, тощо). Одночасно науково-технічний прогрес подарував господарству безвідходні технології, енергозберігаючі технології, "зелену" та "блакитну" революції в сільському господарстві, генну інженерію, біотехнології, електрокари, сенсори, лазери, порошкову металургію, ракето- космічне й авіаційне машинобудування, військово-промислові технології, фармацевтичну промисловість та багато іншого.

Фактор ринкової кон'юнктури. Конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон'юнктури. Фактори кон'юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку є свідченням конкретних умов реалізації суспільного продукту. В основі кон'юнктури лежить співвідношення попиту і пропозиції на продукцію. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. Прикладом може слугувати кон'юнктура, що складається на сучасному світовому ринку енергоресурсів. Змінити кон'юнктуру ринку здатні інновації, новітні технології, науково-технічний прогрес, тому на ринку перемагають ті виробники, які здатні виробляти сучасну, якісну, конкурентоспроможну продукцію, або товари за співвідношенням "ціна – якість". Проте у світі є приклади довготривалої надзвичайно сприятливої ринкової кон'юнктури, яка визначила спеціалізацію окремих країн (Шрі-Ланка є світовим виробником чаю, держави Центральної Америки постачають продукцію тропічного землеробства, Кот-Д'Івуар та Гана – основні виробники какао-бобів, та ін.), але це стало можливим завдяки поєднанню природно-географічних факторів та чинника кон'юнктури ринку.

Значна кількість галузей економіки України не відзначається конкурентоздатним положенням та вдалою кон'юнктурою світового ринку. Існують значні потреби у створенні сприятливого інвестиційного клімату, впровадженні новітніх технологій, зменшенні витратності виробництва, впровадженні політики "трьох і" та структурній перебудові економіки.

Фактор економіко-географічного положення. Економіко-географічне положення (ЕГП) об'єкта – це положення певного економічного об'єкта відносно інших об'єктів, які впливають чи можуть впливати на його розвиток, мають для нього господарське значення (транспортні шляхи, державні кордони, населені пункти, джерела сировини та енергії). Категорія ЕГП була запропонована у 20-х роках І.Г. Алкіним, а пізніше детально розроблена М.М. Баранським і введена в науку як самостійне поняття.

Іншими словами, економіко-географічним положенням об'єкта називають сукупність його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Зручність розташування виробництв до джерел сировини (споживача, палива) є одним із стимулів для розвитку економіки регіонів.

З огляду на оточення об'єкта виділяють його макро-, мезо-, мікроположевня (положення в межах області, держави, великого регіону). Географічно, положення об'єкта може бути приморським, континентальним, острівним, та ін.; за зосередженістю людської діяльності виділяють центральне, периферійне, глибинне, суміжне, ексцентричне ЕГП; за спеціалізацією діяльності – транспортно-географічне (вузлове, прикордонне, приморське), соціально-географічне (відношеній до центрів культури, релігії, політики, науки), промислово-географічне (відносно родовищ та джерел сировини), аграрно-географічне (відповідно до агроресурсів, тепло-волого-світоло ємності території), еколого-географічне (відношення до антропогенних зон, критичних значень екологічної напруги, забрудненості чи відносної чистоти території), тощо. В загальному розумінні ЕГП може бути вигідним або невигідним.

Екологічний фактор. В останні десятиліття дія цього чинника постійно зростає. Вплив господарської діяльності, загалом, та людини, зокрема, набув руйнівного характеру. Антропогенний вплив призвів до докорінних змін навколишнього природного середовища, не даючи змоги відновлюватись, це особливо гостро стосується водних, земельних, лісових, біологічних ресурсів, атмосферного повітря. Надто високий рівень вичерпаності характерний для більшості мінеральних природних ресурсів, які не відновлюються.

В процесі інтенсивного природокористування, особливо важливо гак організовувати виробництва, щоб не нашкодити довкіллю, й відповідно, не погіршити умови життя. Серед галузей і виробництв найбільше впливають на забруднення атмосфери вугільна та енергетична промисловість (до 45% шкідливих речовин від загального обсягу викидів), металургійна промисловість (близько 30%), хімічна й нафтохімічна галузі (до 10%), що є свідченням агресивності зовнішнього середовища у місцях, де такі підприємства розташовані (Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Горлівка та ін.). Проте, це лише фрагмент від усієї проблеми сучасних відносин суспільства і природи.

Екологічний фактор окреслив нові вимоги до економіки й суспільства – це активний перехід до засад раціонального природокористування, зниження антропогенного впливу та техногенного навантаження на територію, широке використання безвідходних технологій, не тільки збереження, а й відновлення біорізноманіття, впровадження енергозберігаючих технологій, суттєве розширення використання альтернативних джерел енергії (енергія сонця, вітру, біомаси, тощо), інноваційність та екологізація економіки, господарства, суспільства.