Розділ «Тема 2. Закономірності регіональної економіки, основні принципи та фактори формування економіки регіонів»

2.2. Основні принципи розміщення суспільного виробництва

"Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів", – говорив ще у ХVIII ст. французький філософ Клод Гельвецій, адже принцип це ніщо інше як "правило гри". Принципи е відображенням об'єктивних потреб суспільного розвитку в просторі та часі. За О.Г. Топчієвим, принципи – це правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення [64]. Принципами керуються при формуванні ефективного розміщення виробництва.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називається принципами розміщення суспільного виробництва, принципами формування економіки регіонів або принципами регіональної соціально-економічної політики. Принцип розміщення може бути результатом врахування однієї, а частіше кількох закономірностей. Принципи формування економіки регіонів – це лаконічно сформульовані суспільством керівні положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку в геопросторовочасових координатах.

Найважливішими принципами розміщення суспільного виробництва та формування економіки регіонів вважаються:

– принцип раціонального розміщення виробництва;

– принцип оптимальності розміщення виробництва;

– принцип збалансованості й пропорційності;

– принцип комплексного розміщення виробництва;

– принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва;

– урахування особливостей міжнародного територіального поділу праці (ТІШ);

– принцип збереження екологічної рівноваги;

– принцип обмеженого централізму.

Принцип раціонального розміщення виробництва є головним й передбачає досягнення високої ефективності функціонування підприємств, галузей, комплексів при їх розміщенні на певній території. Реалізується через комплекс таких заходів: 1) відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел сировини, палива, енергії і води; 2) наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів; 3) наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання; 4) запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого; 5) розвиток промисловості через призму раціонального природокористування; 6) запобігання гіперконцентрації промислових об'єктів у великих містах, ефективне використання периферійної зони для створення нових підприємств; 7) екологізація та інноваційність економіки [24].

Принцип оптимальності розміщення виробництва. Оптимальність означає вибір найкращого варіанта розміщення об'єктів господарювання не лише з наявних, а й з усіх можливих, що приведе до підвищення господарського потенціалу всіх регіонів держави.

Принцип збалансованості и пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого дотримується рівновага між виробничими потужностями, обсягом, конкурентоспроможністю виробництва – з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових, інвестиційно-інноваційних ресурсів регіону – з іншого; поступова ліквідація відмінностей, особливо у рівні та якості життя населення, в міській та сільській місцевості.

Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується: у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами та впровадженні безвідходних технологій; у створенні єдиної інфраструктури; у раціональному використанні трудових ресурсів; комплексному впровадженні інновацій, дружніх до людини технологій, екологізації в різних галузях одного комплексу.

Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами су спільної організації виробництва. До таких форм належать: концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування. Територіальна концентрація – збільшення кількості великих підприємств і населених пунктів на обмеженій території, акумуляцією в них великої частини засобів виробництва, трудових ресурсів та готової продукції. Зрозуміло, що концентрація суспільної діяльності має свою критичну межу. Територіальна спеціалізація – зростання на території тих галузей і виробництв, для розвитку яких склались найкращі соціально- економічні та природно-географічні умови. Територіальна спеціалізація означає масштабний розвиток на певній території найефективніших видів суспільної діяльності, що визначають її господарський напрям. Територіальне кооперування – формування господарських зв'язків між абсолютно самостійними підприємствами для створення спільного кінцевого продукту. Кооперування дуже розвинуте в машинобудуванні, так різні підприємства навіть країни постачають деталі, вузли, комплектуючі, напівфабрикати для виготовлення певної марки автомобіля. Як правило, кооперування визначає наявність головного підприємства і суміжних. Територіальне комбінування – це господарське поєднання на території одного підприємства (комбінату) декількох різних виробництв між якими існують безперервні виробничо- технологічні зв'язки та процеси [21; 23].

Принцип урахування особливостей внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці (ТІШ) реалізується через призму спеціалізації. Кожна держава, та навіть її регіони мають свою чітко визначену спеціалізацію господарства, власне місце в міжнародному поділі праці, на зразок "візитівки" країни (для Японії – це технології, робототехніка, електроніка, для Німеччини – продукція автомобілебудування, для Кіпру – туризм та фінансові послуги, та багато ін.). За принципом міжнародного ТПП регіони та країни повинні розвивати саме ті галузі й виробництва для яких сформувались найкращі місцеві умови, а їх продукція користується постійним попитом на світових ринках.

Принцип збереження екологічної рівноваги – похідний від однойменного закону й реалізується в тому, що антропогенно-змінене навколишнє природне середовище завжди чинить зворотній вплив на людину, проте не завжди цей вплив позитивний. Цей закон і принцип є породженням останніх років цивілізації й проявляється у взаємозалежності господарювання, природи й людського життя (суспільство – виробництво – природне середовище). Звісно досягнення сучасної медицини й фармацевтики здатні продовжувати й підтримувати існування людей, проте екологічна складова та антропогенний вплив, сьогодні, визначальні. Тут варто пригадати індіанську мудрість: "Ми Не отримали Землю у спадок, тому не маємо права забирати її у майбутніх поколінь".

Принцип обмеженого централізму грунтовно досліджено й визначено В.А. Поповкіним. Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємств, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Розвиток будь-якого регіону не повинен вступати в конфлікт з розвитком держави [42].