РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

– науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства, визначення впливу господарської діяльності на довкілля;

– підвищення відповідальності за негативний вплив на навколишнє середовище;

– широке міжнародне співробітництво в питаннях охорони навколишнього природного середовища.

Дотримання принципів раціонального природокористування вимагає створення відповідних передумов. Фундамент раціонального природокористування закладається діями влади, які мають бути спрямовані на забезпечення участі громадськості у прийнятті рішень щодо поводження з природними ресурсами, подолання диспропорцій економічного розвитку, стимулювання створення ефективного виробництва на основі ресурсозберігаючих та ресурсовідновлювальних технологій тощо.

Чинним природоохоронним законодавством передбачені пріоритетні напрями відтворення та раціонального використання природних ресурсів. їх реалізація повинна здійснюватися на національному, регіональному та об'єктному рівнях шляхом постійного й послідовного вирішення поточних і перспективних питань екологічної безпеки, охорони довкілля, розвитку та вдосконалення, відповідно до стандартів ЄС, законодавчої бази, застосування дієвих економічних інструментів.

До пріоритетних напрямів належать: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація впливу наслідків аварій на промислових об'єктах: поліпшення екологічного стану річок та якості питної води; стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах і промислових центрах (особливо Донецько-Придніпровського регіону); запобігання забруднення Чорного та Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей очисних каналізаційних споруд; підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебезпечних районах; збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток природно-заповідної справи.

Об'єктами охорони навколишнього природного середовища є: природні ресурси (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс, тваринний світ тощо); ландшафти та інші природні комплекси; території та об'єкти природно- заповідного фонду; здоров'я і життя людей; природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів.

Пріоритетами вдосконалення наявного економіко-екологічного механізму регулювання природокористування та природоохоронної діяльності в Україні є: 1) підвищення нормативів екологічних зборів за забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів до рівня, що практикується в економічно розвинутих країнах; приведення системи технічного та технологічного регулювання у відповідність із міжнародними стандартами щодо екологічних вимог до якості продукції; 2) введення обов'язкового екологічного страхування правової відповідальності власників потенційно небезпечних об'єктів у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків манну та здоров'ю третіх осіб, обумовленого негативним впливом промислової діяльності на якість навколишнього природного середовища; 3) формування регіональних економіко-екологічних кластерів, у межах яких контроль за рівнем негативного впливу на довкілля побудовано на принципі "мильної кульки", тобто введенні міжнародної практики продажу прав на забруднення;

4) розробка і затвердження законопроектів щодо заборони поховання електротехнічних відходів, перенесення відповідальності за фінансування і створення систем з їх рециклінгу на виробників та продавців, введення пільгового режиму інвестиційної діяльності у сфері поводження з відходами.

13.3. Сучасна, антропогенна діяльність та її наслідки

Прогресивний суспільно-економічний розвиток держави вимагає не тільки ефективності продуктивних сил, а й благополуччя її народу через забезпечення оптимального рівня здоров'я населення, його активного довголіття і трудової діяльності. Серед безлічі чинників, що здійснюють істотний вплив на суспільство: соціально-економічних, природно-екологічних, історичних, та інших, велика увага, сьогодні, приділяється антропогенним факторам, що мають безпосередній вплив, як на формування, так і на розвиток суспільного комплексу.

Антропогенні фактори проявляються через вплив людини на природне середовище. Він обумовлений її екологічною свідомістю, науково-технічною і господарською діяльністю та позначається на всіх ресурсах та компонентах біосфери, гідросфери, літосфери й атмосфери.

Антропогенний вплив, у даний період існування людства, став найбільш поширеним у природі. Людина, впливаючи на навколишнє середовище опосередковано і безпосередньо, допустила неконтрольованих змін у його складі, які проявляються через непомірне антропогенне навантаження та крайню межу гранично допустимої концентрації антропогенної речовини. Розрізняють:

а) антропогенну речовину, яка входить в біологічний кругообіг речовини, а тому рано чи пізно утилізується в екосистемах; б) антропогенну речовину що дуже повільно руйнується живими організмами та антропогенними факторами; в) ту, що залишається за межами кругообігу речовин на землі.

Спостерігається тісний зв'язок – змінене людиною природне (навколишнє) середовище впливає на неї саму, як "добре", так і "погано", у вигляді погіршення чи покращення власного самопочуття, відбувається процес відхилення від фізичної та моральної норми здоров'я особи.

Основні процеси впливу антропогенно-зміненого природного середовища на організм людини:

1. Прямий вплив на організм людини (виробничій і побутовий травматизм, ускладнення репродуктивних функцій);

2. Непрямий вплив на організм людини:

а) погіршення якості умов життя і діяльності населення (склад повітря, температура, вологість, інше);

б) погіршення якості їжі і питної води (забруднення харчових ланцюгів і питної води);