Розділ «Тема 12. Фактории сталого розвитку продуктивних сил»

Слід нагадати, що Кіотська угода 1997 року накладала на ряд держав зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу. Так Канада і Японія у 2008-2012 роках повинні були скоротити викиди на б%, а Росія – не перевищувати рівень 1990 року. Проте світова економічна криза послабила економіки розвинутих країн і внесла свої корективи: держави не в змозі, або взагалі відмовляються надалі дотримуватись своїх зобов'язань щодо викидів.

Сьогодні, існує багато підстав визнати неефективність Кіотського протоколу. Адже, на країни, які він охоплює, припадає лише третина світових викидів парникових газів. Все частіше лунає думка, що Кіото не є шляхом до глобального подолання кліматичних змін. Так, на час підписання даної угоди, Бразилія, Китай та Індія були звільнені від зобов'язань зі скорочення викидів, це було зроблено з метою стимулювання їх економічного зростання. Сьогодні це країни – індустріальні гіганти, які поряд з відносно стабільною економікою мають одні з найвищих рівнів забруднення навколишнього середовища (табл. 12.1), але не згодні втратити свій статус (в контексті Кіотської угоди) в майбутньому.

Таблиця 12.1

Кількість викидів парникових газів та державних заходів щодо їх обмеження у деяких країнах

Складено за джерелом: Стратегічні оцінки № 147 (05-15.12.11 р.) ICO [Електронний ресурс). – Режим доступу: kucma.org.ua/ ico/monitoring/

Звісно, цей факт не залишить осторонь США, Японію та Європейський Союз, які наголошують на потребі відповідальності за викиди нових індустріальних країн на рівні з розвиненими країнами.

Не слід забувати й про те, що Китай, Індія та Бразилія є світовими лідерами і за чисельністю населення, саме тому їхня мотивація розрахунків викидів на одного жителя є неприйнятною і неправомірною. Адже небезпеку становлять не стільки самі викиди, скільки наслідки від них, що не мають геопросторовочасових координат, проте мають загальносвітовий характер. Глобальні наслідки забруднення зовнішнього середовища перебувають у цілковитій залежності від загальної кількості викидів, де Китай та Індія є одними з найбільших забруднювачів. Економічне зростання цих країн при -вело до збільшення викидів (Китай за останні 15 років здійснив викидів на рівні 70%, що зробили їх США), але державні заходи з обмеження та скорочення забруднення (табл. 12.1) залишаються на дуже низькому рівні (в 4 рази менше ніж в США).

На обсяги шкідливих викидів у зовнішнє середовище істотний вплив маг рівень впровадження країною альтернативної енергетики (використання альтернативних джерел енергії: вітру, сонця, біомаси, припливно-відпливних хвиль, геотермальних аномалій; виробництво альтернативного палива, випуск еко- та електромобілів, низьковуглецеві технології тощо). Під час економічної кризи 2008-2009 років у світі різко знизився індекс альтернативної енергетики, це падіння тривало і впродовж 2010-2011 pp. та склало 2/3 проти рівня 2007 року, і лише починаючи з 2013 року альтернативна енергетика знову активно почала розвиватись.

Учасники Дурбанського саміту, розуміючи особливість ситуації взаємозалежності економічного зростання та екологічних дисбалансів в нових індустріальних країнах, реальним строком підписання "посткіотської" угоди вважають 2020 рік. Для України не підписання нової угоди – факт негативний, особливо це відчують великі українські виробники. Адже, завдяки Кіотському протоколу чимало українських компаній за останні роки змогли залучити 650 млн євро інвестицій в модернізацію та екологізацію своїх виробництв. Правове затягування регулювання кліматичних змін в подальшому позбавить їх такої можливості.

Кіотський протокол вважався не достатнім та не ідеальним засобом стабілізації кліматичних змін, а світова економічна криза загальмувала реалізацію заходів в його рамках. Зволікання з прийняттям жорстких заходів, запропонованих ще на саміті у Копенгагені 2009 року, істотно посилять кліматичні ризики на планеті – викиди вуглекислого газу, зростання середньої температури на Землі, кліматичної еміграції "climigration", парниковий ефект По суті крича економічна підсилює кризу екологічну та одна одну зумовлюють. Суспільство потопає в інформації, про тс нам не вистачає знань про те, як поводитися з ризиками та адаптуватися до змін клімату.

Невирішені в Дурбані проблеми залишаються, а головна їхня відмінність – це екологічний контекст, який в просторі і часі стає небезпечним для існування. Серед пріоритетних питань є: необхідний об'єм джерел фінансування екопроектів; приховування країнами інформації про використання засобів, отриманих від продажу квот на викиди по Кіотській угоді; небажання індустріально розвинених держав брати на себе фінансові зобов'язання по підтримці екологічних проектів країн що розвиваються: створення нового кліматичного фонду; вільний доступ до екологічної інформації; прийняття вуглецевого ринку та перехід на низьковуглецеві технології, та багато іншого.

Все більше вчених та практиків вважають зміни незворотними а подальший шлях – це адаптація майбутніх поколінь до кліматичних перетворень. І тут неможливо не пригадати народну мудрість, просу та глибоку: "Ми не наслідували землю від наших пращурів, тому більше не позичатимемо її у наших дітей".

12.3. Концепція сталого розвитку суспільства, як невід'ємна складова екологічної освіти

Сучасні тенденції розвитку суспільства в епоху масштабних змін середовища існування, антропогенного й техногенного впливів визначили абсолютно новий етап формування національної системи вищої освіти. Складні і динамічні відносини суспільства з навколишнім середовищем вимагають реформування освітнього процесу в напрямку реалізації основних засад Концепції сталого (збалансованого) розвитку в освіту й виховання. Екологічна складова, що інтегрована, сьогодні, в найважливіші процеси життєдіяльності суспільства: економіку, політику, управління, соціальну сферу, технологію, науку, визначила одну з головних позицій української просвіти – виховання в майбутніх фахівцях не тільки активної життєвої позиції, успішної діяльності в ринкових умовах та здатності приймати рішення, а й відповідальності за власні дії, екологічної свідомості, осмислення проблем оточуючого середовища та екологічної небезпеки.

Прийнявши засади сталого розвитку, як пріоритетні цілі своєї подальшої трансформації, наша держава запроваджує основні положення даної концепції у всі сфери національного господарського комплексу, і особливо в освіту. Адже, саме освітня галузь формує майбутнє України – конкурентоспроможного, креативного, компетентного, соціально зрілого, екологічно свідомого, морально стійкого, високопрофесійного та відповідального фахівця, здатного орієнтуватися і успішно діяти в умовах ринкової економіки. Сталий розвиток є розвиток, який відповідає вимогам сучасності, не порушуючи здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби. Це процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних суспільних потреб за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища. Головною ідеєю концептуальних засад сталого розвитку є забезпечення рівноваги між потенціалом природи та вимогами людей усіх поколінь.

Аналіз статистичних даних та відповідних літературно-інформаційних джерел доводить, що екологічна ситуація в Україні складна. Дана проблема виникла не лише як наслідок переходу країни до нових умов господарювання й низького інноваційно-технологічного рівня економіки, вагомою причиною екологічної кризи с надзвичайно низький стан духовності населення та його екологічної свідомості. Україна стикнулася з проблемами виживання і відтворення генофонду нації, відновлення біосфери та її локальних екосистем, зниження рівнів антропогенного впливу на природне середовище.

Дієвим засобом формування економічно-розвиненої держави є екологічна діяльність її населення на основі екологічної освіченості та культури. Можливості сучасної екологічної освіти виявляються у цілеспрямованій, систематизованій передачі новітньої інформації, яка дозволить закласти основи розвитку екологічної свідомості особистості, навчити молодь усвідомлювати проблеми зовнішнього середовища та раціонального природокористування протягом всього життя. В основі такої освіти лежать: Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття), Концепція екологічної освіти в Україні, які передбачають комплексність і безперервність процесу екологічного виховання за принципами науковості, гуманізму, наскрізності та систематичності; Концепція сталого розвитку (Принципи "Порядку денного на XXI століття" згідно Декларації Ріо-де-Жанейро, 1992), яка базується на фундаментальному положенні що людина є невід'ємною складовою природи, а її діяльність повинна здійснюватись в тісній гармонії з вимогами законів природи і бути підпорядкована цим законам. Реалізація цілей сталого розвитку, перш за все, пов'язана із активною сучасною освітньою політикою, що сприятиме створенню високотехнологічного національного господарського комплексу на засадах ринкового господарства і екологічної безпеки в усіх територіальних позиціях.

Концепція екологічної освіти в Україні передбачає чітку структуру формування екологічних знань, які охоплюють всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділено два основні напрямки освітнього процесу – формальний і неформальний. Формальна освіта охоплює всі ланки загальної системи освіти яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно- технічна, вища та післядипломна. Другий напрямок – має просвітницький характер і спрямований на формування екологічної культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні об'єднання, партії тощо. Дана будова екологічної освіти і виховання всіх верств населення є одним із найважливіших і найдієвіших шляхів, що сприятимуть ефективному вирішенню надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України.

Засади сталого розвитку що інтегровані в систему національної освіти безперечно корелюють з основними цілями та пріоритетами подальшого становлення української держави, це перш за все: відтворення навколишнього природного середовища; економічний прогрес; зменшення енергозалежності, альтернативні та безвідходні технології; раціональне ресурсокористування; соціальна справедливість та орієнтованість економіки; демографічна стабільність; науково-технічний прогрес; політика "трьох і": інновацій, інвестицій, інтеграції.

Досягнення згаданих цілей не можливе без сучасної екологічно- орієнтованої освіти. Адже це процес передачі та обміну інформацією, що забезпечить перехід від соціосфери до ноосфери, органічну динаміку екологізації, інтенсифікації суспільного виробництва. В результаті Україна отримає: по-перше, зростання інтелектуального потенціалу держави, по-друге, сприяння новому – вищому розвитку цивілізації, і нарешті, гарантування захисту людства від екологічних катастроф.