Розділ «Тема 12. Фактории сталого розвитку продуктивних сил»

Об'єктивною передумовою розвитку господарського комплексу регіону залишається вирішення питань збереження якості оточуючого середовища, раціонального природокористування, відтворення природно-ресурсного потенціалу. Певне згортання масштабів господарської діяльності зменшило техногенне навантаження на оточуюче середовище в Україні, але існує низка проблем, що вимагає свого вирішення: аварійний стан значної частішії каналізаційних мереж у комунальному господарстві, диспропорція між потужностями систем водопостачання і очищення стічних вод; недостатні масштаби інвестування енергетики для впровадження екологічно чистих технологій; зменшення площі та погіршення якості лісових ресурсів; необхідність оздоровлення басейнів більшості річок; незавершеність робіт з утилізації та знешкодження промислових, комунально-побутових відходів тощо. Існує нагальна потреба в створенні регіональної системи моніторингу довкілля та геоінформаційної системи екологічного стану регіонів України. В країні продовжаться роботи, пов'язані з реалізацією державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За останні десятиріччя більшість регіонів України перетворилась на райони з кризовою демографічною ситуацією: зниження народжуваності, зростання захворюваності і смертності, від'ємне міграційне сальдо. Вкрай важливим для економічних районів є розробка та реалізація комплексу заходів, спрямованих на припинення депопуляції населення. Проблема зрушень у здоров'ї населення регіонів зокрема, та України загалом, викликана прямою дією техногенного фактору: ця група порушень у фізичному стані населення виділяється за єдиною ознакою – вони є породженням останніх віків цивілізації і зумовлені розвитком науково-технічного прогресу (НТП).

Стан навколишнього середовища в межах України визначається як відносно стабільний. Головні забруднювачі повітря та водоймищ це вуглепереробна галузь, ТЕС, металургія, хімічна промисловість, автомобільний транспорт, нафтопереробна ланка тощо. Тому в різних регіонах у різні періоди середовище визначається певною агресивністю.

У промисловому секторі України тривають структурні невідповідності та проблеми пов'язані з поглибленням неефективної спеціалізації на низькотехнологічних енерго- та ресурсномістких виробництвах. Промисловість України залишається видом економічної діяльності, що супроводжується надзвичайно негативними екологічними наслідками. У 2013 році від підприємств України у повітряний басейн країни надійшло 4,3 млн. т забруднюючих шкідливих речовин (на 1% менше, ніж у 2012 році). Із загальної кількості забруднюючих речовин викиди метану та оксиду азоту, що належать до парникових газів, склали відповідно 920,8 та 13,4 тис. т. Крім цих речовин, в атмосферу потрапило 197,6 млн. т діоксиду вуглецю (на 0,3% менше, ніж у 2012 році). Щільність викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних джерел забруднення в розрахунку на 1 км2 території країни становила 327,4 т, а на душу населення – 4,3 т.

Останнім часом збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу відмічалося у 7 областях: Запорізькій, Харківській, Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій, Вінницькій та Черкаській. Дві третини викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел припадає на старопромислові Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області. У цих областях утворюється 67% викидів від стаціонарних джерел (тобто майже З млн. т). При цьому у якісній структурі викидів переважають діоксид сірки, оксид вуглецю, метан та діоксид азоту.

Аграрний характер господарства ряду областей спричинив забруднення ґрунтів. Регіони перетворені на сукупність агроландшафтів, де натуральні компоненти природи збереглися у мінімальній їх кількості та прояві. Середовище не має змоги регенеруватись. Ціна здоров'я населення України виглядає досить драматично – смертність від інфекційних захворювань значно знижується, а смертність від хвороб, пов'язаних з якістю оточуючого середовища (системи кровообігу, онкологічні, респіраторні хвороби) настільки ж різко зростає.

Протягом десяти останніх років техногенний водообіг в Україні зменшився майже у 2,5 рази. Здебільшого це пов'язано з низькою економічною активністю промислового комплексу України – стагнацією економіки та згортанням потужностей промислових виробництв, що є основними споживачами води. У сфері комунального водоспоживання ця тенденція проявилася слабше. Вчені та провідні фахівці одностайно вважають, що для сучасного покоління технологій виробництва можливості подальшої економії водних ресурсів майже вичерпано. За 2010-2013 pp. темпи скорочення техногенного водообігу уповільнюються: водозабір скоротився на 1,3%. водовідведення – на 0,7%, а водоспоживання зросло на 7%. Станом на І січня 2013 року фактично було спожито 10 млрд. м3 свіжої води, а назад до природного середовища повернено лише 55% водозабору – 8,1 млрд, м3 зворотної води, що зазнала техногенного перетворення.

Нажаль, в регіонах України мас місце неефективне та нераціональне поводження з водними ресурсами, як дефіцитною природною сировиною. По- перше, спостерігається зростання розриву між величинами показників "водозабір" та "водоспоживання". По-друге, існуючі потужності очисних споруд не відповідають фактичним потребам в основних фондах з водоочищення – протягом 2010-2013 pp. покривають лише 50-52% загального обсягу водовідведення. Джерела утворення зворотних вод не укомплектовані б необлаштовані відповідним очисним обладнанням, що зумовило третю негативну тенденцію – скидання у поверхневі водні об'єкти забруднених зворотних вод. Позитивним фактом у динаміці співвідношення "забрудненого" та "нормативно очищеного" скиду впродовж 2010-2013 pp. відмічається переважання останнього. Ризиком погіршення стану водних ресурсів можуть стати дії з розробки родовищ сланцевого газу у Східній Україні. Технологія його видобутку має певні небезпеки витоку рідини, що розривається, у навколишні породи і забруднення грунтових та поверхневих вод.

Більшість сфер господарської діяльності характеризується утворенням відходів, на підприємствах країни щорічний обсяг відходоутворення становить близько 450 млн. т. Основну частину тут становлять відходи IV класу небезпеки – 99,7%. У загальному об'ємі відходоутворення переважають мінеральні відходи, доля яких становить 73%. Пустоти в породах від днопоглиблювальних робіт становлять майже 11%, відходи згорання – 4,5%. Обсяг утилізації токсичних відходів у 2013 році складав 32% від загального рівня їх утворення, що на 2,5% менше порівняно з 2011 роком. В Україні, хоч і реєструється скорочення об'ємів промислового відходоутворення (майже у 5 разів унаслідок економічно- фінансової кризи та зменшення промислового виробництва), проте обсяг утилізації відходів має сталу тенденцію до зменшення. Це свідчення відсутності технологій, орієнтованих на використання вторинних ресурсів, у промисловості держави. Станом на 2013 рік в Україні у спеціально відведених місцях, об'єктах і на територіях підприємств накопичено 14,9 млрд, т відходів. На території п'яти областей зберігається 96% відходів країни, зокрема у Луганській. Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській.

Важливим елементом нової промислової політики, яка реалізує Концепцію сталого розвитку, є формування високої екологічної культури підприємств і компаній їх переходу до засад "зеленого", "еко" зростання. Україна потребує екологізації промисловості й всієї економіки, яка грунтується на синтезі економічного, адміністративного та організаційного регулювання природоохоронної діяльності підприємств.

У комплексі державних заходів в умовах переходу до сталого розвитку значну роль відведено регіональним програмам в галузі охорони здоров'я та медичного обслуговування населення України. Згідно "Декларації Ріо, 1992" кожна людина має право на забезпечення безкоштовних базових медичних послуг. Тому територіальна організація регіональних медичних комплексів, на сам перед, повинна мати таку структуру, яка могла б задовольнити потреби населення у базовій, первинній допомозі без труднощів і перешкод в отриманні медичної послуги.

Багатостороннє співробітництво в галузі охорони довкілля, переробки відпрацьованих промислових відходів, міжрегіональне екологічне співробітництво має велике значення не тільки для вирішення глобальних екологічних проблем, а також для України та її регіонів (з точки зору поліпшення стану довкілля), здійснення заходів щодо інтеграції нашої держави до міжнародного співтовариства, вдосконалення національного законодавства, вирішення проблем щодо сталого розвитку.

Виходячи з природних і соціальних особливостей, сценарій сталого розвитку України та її регіонів передбачає надання переваг високотехнологічним та інноваційним галузям національного господарства, які активно впроваджують новітні досягнення науки і техніки, безвідхідні технології, альтернативні джерела енергії. В агропромисловому комплексі існує нагальна потреба залучення провідних технологій, інвестицій, необхідних для покращання умов праці людини, зниження техногенного навантаження на природу, створення екологічно чистих продуктів харчування, відтворення екологічної рівноваги в біосфері регіонів. Формується стратегічна ціль – Україна та ц регіони – це територія інноваційного потенціалу та дружніх до людини технологій. Нажаль, у промисловому секторі України продовжується масштабна структурна деградація з поглибленням неефективної спеціалізації на низькотехнологічних енерго- та ресурсоємних виробництвах. Промисловість залишається видом економічної діяльності, що супроводжується надзвичайно негативними екологічними наслідками.

Стратегічні напрями сталого розвитку в Україні включають: 1) використання новітніх технологій з меншою енерго- та ресурсоємністю (зокрема відмова від використання мартенівських печей у металургії); розвиток нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії; оснащення стаціонарних джерел викидів високоефективним очисним обладнанням; орієнтування автотранспортної системи на використання екологічно безпечних видів палива; 2) упровадження інноваційних систем оборотного та послідовного водокористування, оновлення і розширення водопровідного та каналізаційного господарства, підвищення потужності ефективності діючих очисних споруд, утилізація кар'єрних та шахтних вод; 3) рекультивація техногенно-порушених земель; розробка техногенних родовищ корисних копалин; перехід до ресурсозберігаючих та екологічно безпечних способів видобутку природних ресурсів (зокрема, заповнення гірничих пустот відпрацьованою породою), активізація діяльності регіональних "бірж відходів", розвиток технологій із рециклінгу промислових відходів, залучення широких верств населення до діяльності з роздільного збирання та утилізації твердих побутових відходів. Держава здійснюватиме перехід до економіки з низьким рівнем викидів шкідливих речовин.

Вкрай необхідною є ліквідація диспропорцій розвитку регіонів України, відтворення культурно-освітнього потенціалу сільської місцевості до рівня міст. Активність громадської діяльності створить умови для успішного впровадження нових аграрних технологій при збереженні існуючих сільських громадських цінностей. Тому аграрні регіони України мають створити підгрунтя для формування та розвитку високого людського потенціалу та цивілізації села. Неодмінне впровадження новітніх агротехнологій, робить необхідним системне використання всього сільськогосподарського потенціалу і сільськогосподарської сировини.

Виконуючи завдання зниження енергоємності виробництва, промисловий та сільськогосподарський сектори України повинні переходити на дешевші види електроенергії. Нові види генерації можуть базуватись на біотехнології та утилізації відходів сільськогосподарського виробництва. На основі цього регіони України реалізуватимуть нову енергетичну стратегію.

Формування "нової політики" – екологічної, економічної, соціальної та гуманітарної визначить Україну, як державу комплексного, пропорційного і збалансованого розвитку.

12.2. Екологічні ризики світової економічної кризи

Без сумніву, найбільшою проблемою з якою світ стикнувся сьогодні – є глобальна зміна клімату, а з ним і середовища нашого існування. Кліматичні трансформації загрожують розвитку інфраструктури, охорони здоров'я, сільського господарства, спричиняють величезні суспільні втрати. Антропогенні зміни клімату вже призвели до екстремальних погодних умов у вигляді небувалих хвиль, тепла та повеней. Хоч світова фінансово-економічна криза попередила певні негативні тенденції щодо викидів СОї в останні декілька років в промислово розвинутих державах, нажаль в нових індустріальних країнах цей процес стався з точністю до навпаки. Їх економічне зростання призвело до значного збільшення шкідливих викидів парникових газів.

Саме тому одним з провідних питань, що обговорювались на саміті ООН (м. Дурбан, ПАР), присвяченому проблемам глобального потепління, було майбутнє Кіотського протоколу (міжнародна угода, покликана скоротити викиди парникових газів для зниження антропогенного впливу на кліматичні зміни), термін дії якого добіг кінця у 2012 році. Нажаль представники більш як 200 країн не змогли дійти спільної думки й нового протоколу, що прийде на заміну Кіотському не було підписано. На перспективу уряди-учасники саміту в Дурбані погодилися не пізніше 2015 року прийняти загальну правову угод)' щодо зміни клімату. Найбільшими емітентами парникових газів у світі на сьогодні е США, Канада, Японія, Росія, Бразилія, Китай, Індія.