Розділ «Тема 11. Міжнародні економічні зв'язки України та и інтеграція в європейські та інші світові структури»

Залучення України у глобальну економіку повсюдно породжує явище, яке експерти описують в термінах "звуження", "ослаблення" або "девальвації" суверенітету. Україна не має ресурсів, достатніх для того, щоб будувати свою політику безвідносно до ситуації на світовому фінансовому ринку. Вартість операцій, що здійснюються на цьому ринку за один день, перевищує, за деякими винятками, річний бюджет держави. У тій мірі, в якій держава зацікавлена в розвитку своєї економіки, вона зацікавлена в іноземних капіталовкладеннях. Тобто, Україні доводиться брати курс на створення сприятливого інвестиційного клімату, що рідко узгоджується з орієнтирами підвищення рівня життя її власних громадян. Зі збільшенням глобальної взаємозалежності дестабілізується як економічний, так і політичний суверенітет.

Географічне положення України вигідне й водночас складне. Україна володіє найбільшою в Європі площею власної території – 604,7 тис. км2 на якій проживає 45,4 млн. людей. Еколого-географічне положення несприятливе, політико-географічне положення середньо сприятливе, найвигіднішим є транспортно-географічне положення, адже держава має найвищий транспортний рейтинг в Європі. Природно-ресурсний потенціал, як одна з найважливіших складових частин економічного потенціалу, теж задіяний не повністю: Україна володіє 75% запасів марганцю у світі, входить до трійки країн світу за запасами залізної руди, завдяки земельним ресурсам є другою державою в світі за експортом зерна, постачає на зовнішній ринок 50% світової олії. Геологічні дослідження твердять, що під дном Чорного моря зосереджені суттєві запаси природного газу, проте за всі роки незалежності в цьому напрямку майже нічого не було зроблено, на зовнішніх ринках країна є постачальником сировини, а не готової продукції. Якщо Україна почне масово видобувати газ на шельфі Чорного моря, то припинить носити "титул" найбільшого покупця газу.

Нині ні для кого не секрет, що основним стратегічним ресурсом сучасності є продукти харчування. Це об'єктивний процес, так як людей на Землі стає більше, а відповідно сільськогосподарських земель – менше. Тому агропромисловий ресурс стає провідним стратегічним об'єктом. Люди і країни в XXI ст. будуть сперечатись не за нафту, як було раніше, а за життєвий простір та їжу. Українські реалії та пріоритети – це щорічний збір близько 60 мільйона тонн зерна і 11 млн. тонн соняшника. При цьому наша країна вийшла на друге місце у світі після США за експортом зерна й нині виробляє близько половини соняшникової олії світу. Проте, суспільний потенціал України значно більший. Не важко передбачити, що за умови входження до ЄС і підняття врожайності до європейських стандартів, Україна має всі шанси стати першою державою світу за експортом продуктів харчування і практично буде лідером на міжнародному ринку. Даний факт є однією з причин незадоволення деяких держав прагненнями України набути членства в Європейському Союзі.

Сучасна система міжнародних відносин характеризується високим рівнем взаємозалежності, вимагає компромісів (і аж ніяк не військових дій), що призводить до зменшення абсолютної ваги і трансформації ролі державного суверенітету. Одним з найбільш показових і актуальних для України, з огляду на проголошений євроінтеграційний курс, сучасних прикладів політичної та економічної інтеграції є Європейський Союз. Набуваючи членства у цьому інтеграційному утворенні, держава стиснеться з питанням делегування тих або інших своїх повноважень на користь Союзу у цілому. Це провокує виникнення у країні побоювання щодо обмежень її державного суверенітету всередині Європейського Союзу.

Тому геополітична орієнтація України на Європу не означає ізоляцію від Росії (це неможливо хоча б з огляду на економіко-географічне положення обох країн). Дане становите України вимагає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна реалізувати свої національні інтереси, спрямувати цю взаємозалежність на результативне національне зростання та розвиток. Важливо також визначити, якою мірою наша участь у процесах, що відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах, узгоджуються з національними інтересами. Україна – молода держава. Її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще формуються і конкретизуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, без сумніву, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політичного процесу. Європейські країни, а з ними й Україна, ще на початку 90-х років XX ст. повернулися до природного стану, коли у формуванні міжнародних відносин суттєвими стали геополітичні чинники – місце розташування, національна структура, матеріальні ресурси, та релігійні особливості.

Для України, яка за часи свого існування перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу. Стратегічна мета її полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За багатовекторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір зумовлений не тимчасовою кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єднана Європа перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави, яка своїм пріоритетом визначила повноправне членство в Європейському Союзі, який визначатиме обличчя Європи XXI ст.

Глобалізаційні процеси суттєво впливають на державний суверенітет України, як один з основних об'єктів її державної безпеки, а саме:

1) результатом розвитку глобалізаційних процесів є утворення великих ТНК, в природі яких закладено принципи використання економіки України у власних інтересах, у тому числі через вплив на державні структури, тим самим нівелюючи функції представника інтересів суспільства і фактично позбавляючи країну статусу носія суверенітету;

2) наслідком глобалізації може стати криза національної ідентичності держави. Уніфіковані західні цінності та культурні зразки заміщують оригінальні українські ціннісні системи, які, долучаючись до них, символічно долучаючись до більш високого рівня життя.

3) у межах діяльності міждержавних інтеграційних об'єднань (для України це передусім ЄС) глобалізаційні тенденції досить часто характеризуються зменшенням ролі держави у реалізації регіональної політики, остання все більше виступає як функція ЄС.

Нинішня Україна ще недостатньо залучена до глобалізаційних процесів. Отже, Українська держава втрачає міжнародно-політичні можливості реалізації свого суверенітету, в одних випадках об'єктивно усуваючись від світових справ, в інших – ізолюючись від економіки світу. Україна – це західна країна, яка нажаль, ще не встигла виховати західну націю (але й книга буття свідчить, що пророк йшов до свободи разом зі своїм народом сорок років), процес тривалий та болючий. Глобальна ситуація вимагає від України подолання процесів обмеження її суверенності, або, принаймні, пристосування до них з найменшими для суверенності втратами. Першочерговими кроками тут мають стати:

– розуміння того що економіка, політика, суспільство України може бути тільки – українськими й ніякими іншими;

– розробка і втілення програми інноваційного розвитку країни;

– не слід чекати, що Європа чи США будуть вирішувати українські складнощі чи проблеми, слід здійснювати перетворення власноруч на основі багатовекторної співпраці зі світовою спільнотою, не втрачаючи при цьому власної ідентичності;

– збільшення частки бюджету, що виділяється на науково-технічний, інноваційний розвиток, на зміцнення економічного та військового потенціалу та екологізації згаданих сфер, а також стимулювання виробництва конкурентоспроможної наукоємної продукції;

– законодавче закріплення основ державної політики;

– побудова моделі геополітичної та геоекономічної адаптації України до глобалізованого світу та її послідовна реалізація. І, нарешті, дієвим важелем збереження суверенного статусу України в умовах глобалізації є політика "Трьох і" – інновації, інвестиції, інтеграція.