Розділ «КУДИ Ж ТЕПЕР?»

— Так що хай не привозять його назад? — здивувався Бентам.

— А навіщо він нам? Аби здоров’я було, а так нікуди не дінеться. Нехай ОЛ тільки інформує нас регулярно, де він і що робить. А професорських рук йому все одно не уникнути. Мені здається, що для науки більше користі буде, коли він спочатку вживеться в наше суспільство, а потім спокійно і не кваплячись розповість нам про колишній світ.

— Це правильно, — підтвердив смуглявий професор фізіології, розбовтуючи в пробірці якусь густу червону рідину. — Ми своє зробили. Черга за істориками і соціологами.

Бентам сів біля відеофона і зв’язався з службою Охорони людини. На екрані змінилось послідовно кілька облич, нарешті з’явився сам завідуючий відділом. Геофізик обережно розповів йому про пацієнта лабораторії, змалював його зовнішність і показав фотознімки.

— Фото перешліть мені негайно! А я зараз перевірю і подзвоню вам. Знайдемо, не турбуйтесь!

— Будь ласка, дзвоніть мені щодня, якщо зможете! Розпорядіться, щоб про нього піклувались! І — абсолютна таємниця, домовились? — попросив Бентам.

Його дуже хвилювала доля воскреслого, і він уже не раз мріяв про те, як знайде його, як подружиться з ним і як допоможе йому плавно і без потрясінь вжитися в їхнє суспільство.

— Не турбуйтесь! — повторили ще раз з відеофона, і геофізик натиснув вимикач.

Бентам замислився, згодом встав і подався до вчених, які ще й досі копирсалися в своїх мікроскопах та інших якихось невідомих йому приладах. Бентам деякий час мовчки спостерігав їх за роботою, потім запитав:

— Ну що, розгадали, як законсервувалась наша Атомна людина?

— Ще не зовсім, — відповів професор. — Але в крові пацієнта ми відкрили багато цікавого. Перед самою катастрофою він наковтався якихось дивних хімікатів. І невідомо навіщо. Можливо, то були якісь ліки. Ну, та це вже справа хіміків. З аналізу видно, що на кров трохи вплинуло гамма-проміння. Взагалі, ми на шляху такого відкриття, яке може привести до революції в фізіології. Тільки ще доведеться чимало попріти. Ми завтра відлітаємо. А ви, коли будете в Москві, навідайтесь до нас.

Старий академік підвівся з-за столу, і очі його по-хлоп’ячому заграли.

— Якщо нам, товаришу Бентам, пощастить відтворити цей випадковий анабіоз штучно, то, будьте певні, ваше ім’я ввійде в історію. Я не жартую, — засміявся він, помітивши на обличчі геофізика зніяковіння. — Ви ж перший відкрили Атомну людину! А це не менша заслуга. Не будь вас, наука, можливо, ще довгі десятиліття просувалася б у цій галузі навпомацки.

— Чи не заслуга! — сказав Бентам. — Побачив на екрані, злітав і привіз. Таке кожен зробив би. Мене тільки цікавить, де Кук тепер. Ну, я знайду його, неодмінно знайду і сам привезу вам у Москву.

Тихенько подзвонив відеофон. Бентам зірвався з місця і підбіг перший. Натис кнопку, і екран спалахнув.

— Ага, мені вас і треба, товаришу Бентам, — промовив з екрана той самий завідуючий відділом Охорони людини. — Знайшли вашого втікача. В даний момент він перебуває десь між небом і землею, але хвилин через десять буде в Одесі. Він доїхав на машині до транспортного аеродрому, пообідав у ресторані, потім розмовляв з одним техніком і раптом зник. Я певен, що він заліз у порожній транспортер, який саме був готовий до вильоту.

— А небезпеки ніякої нема? Ці Ж машини, здається, літають без пілота? — турбувався Бентам.

— Не хвилюйтесь. Технік сказав, що це пасажирська ракета старої конструкції, яку потім пристосували для автоматичного керування. До того ж як тільки дізнались, що там людина, негайно зменшили швидкість і тепер стежать за ракетою особливо уважно. Машина зачиняється герметично, повітря вистачить. А в Одесі його зустрінуть. Я вже сказав.

— Прошу вас, розпорядіться, якщо він здоровий і не потребує допомоги, хай не чіпають його! Хай тільки стежать. Це в інтересах науки.

— Добре, товаришу Бентам. А ви фотознімків ще не передали? То передайте, а я поговорю з Одесою, щоб інформували вас.