Розділ «КУДИ Ж ТЕПЕР?»

— Зараз побачимо! — сказав лікар.

Він підійшов до великого пульта з багатьма кнопками та важельками, натис одну кнопку, перевів якийсь важельок, і півстіни за пультом кудись безшумно відсунулось. Джіммі, який нічого не второпав, бо розмовляли російською мовою, побачив перед собою цілу систему надзвичайно складної апаратури.

— Ляжте отут! — показав лікар на біле металеве ліжко.

Джіммі поворухнувся. На обличчі його тільки тепер почав з’являтись нормальний людський вираз. І то був вираз невимовного жаху.

— Він не розуміє російської мови, чи що? — промовив хлопець з золотим значком. — Взагалі якийсь дивак! А з центру нічого не повідомили. Сказали тільки, щоб до нього чуйно ставились та щоб стежили за ним.

Він звернувся до Джіммі по-англійськи:

— Товаришу, ляжте, отут. Вас треба оглянути.

Атоммен і не поворухнувся, наче звертались не до нього. Тоді двоє лікарів узяли його за руки й за ноги і поклали на ліжко. На голову наділи металевий вінок, від якого тяглись електричні проводи. Металеві кільця защепнули і на руках. Джіммі опинився в павутинні проводів і дротиків. Він вирішив, що це його поклали на екзекуційну машину, подібну до електричного крісла, на якому страчували злочинців в Америці. Він засіпався на ліжку й закричав не своїм голосом:

— Пустіть мене! Не вбивайте! Я все розповім.

— Що таке? Що з вами? — заметушились лікарі навколо нього.

— Пощадіть мене! Я вас благаю! Я… все вам…

Лікарі багатозначно переглянулись. Потім один з них ласкаво поклав руку на лоб і промовив:

— Потім розповісте. А зараз ми вас оглянемо. Заспокойтесь! Ви не повинні хвилюватись! Лежіть тихенько. Це швидко. Ррраз — і все!

— Що «швидко»? — сторопів од жаху Джіммі.

— Огляд пройде швидко. Ми ж повинні взнати, що з вами сталося? Ну, подумайте: упали в шахту, летіли на такій ракеті… Давайте!

— А ви не вб’єте мене?

Лікарі знову перезирнулись, але цього разу збентежено. Джіммі перехопив їхні погляди, і це заспокоїло його більше, ніж слова.

— Чому ви вирішили, що ми збираємось убивати вас? Ми — лікарі. Та й яка людина вбиватиме іншу людину?

Його обережно, але владно поклали на подушку, і Джіммі не пручався. Скинули сорочку.

— Що це за одяг такий на вас? Може, спеціальний?