Розділ «1:0 НА КОРИСТЬ КОМУНІЗМУ»

Буває в житті, що вихор подій захопить людину і понесе її в карколомному танці, дні і тижні граючись нею, мов зірваним з дерева листком, не дозволяючи їй ні на мить подумати про себе чи проявити власну волю. Так вихор сенсації поніс і Джіммі Кука, а гучна слава оглушила й запаморочила своїм п’янким подихом. З раннього ранку до пізнього вечора журналісти з усіх кінців земної кулі штурмували дім Бентама, намагаючись видерти ще яку-небудь подробицю з дивної історії воскреслої людини, і Джіммі вже сотні разів розповідав її перед науковцями і представниками преси, у телестудіях, на зборах та мітингах. Він щодня бачив себе на екрані телевізора, ходив на прийом до видатних громадських діячів і в квартири звичайних громадян, а потік запрошень в усній та письмовій формі наростав до загрозливих розмірів. Людям хотілось побачити його на власні очі, розпитати, запропонувати свою гостинність.

У ці напружені дні чотиримісний колеоптер кидав його з однієї країни в іншу: з Африки в Азію, з Азії в Європу, звідти в Південну Америку, Канаду, Гренландію, на тихоокеанські острови…

Світозар з Бентамом нерозлучно літали з Джіммі. Перший, добровільно взявши на себе обов’язки особистого секретаря, впорядковував запрошення, уточнював маршрути, писав для Джіммі вітальні промови.

Геофізик з цікавістю й тривогою стежив за своїм вихованцем, невтомно пояснював йому принципи самоврядування нового світу, повчав його, давав поради, намагався підготувати до життя в незнайомому для нього суспільстві, Але у Джіммі все це в одне вухо влітало, а в друге вилітало.

Іноді Атоммену здавалось, що він став володарем всесвіту і тепер робить традиційну подорож по своїх володіннях, приймаючи, як належне, почесті і захоплення підданих. Де, коли і який володар користувався більшою популярністю, про кого так щиро піклувались? Для нього щовечора збирався консиліум з найвидатніших лікарів, які буквально трусились над ним, робили уколи для довголіття, хвилювались, коли він порушував встановлений режим харчування й відпочинку. На честь Джіммі у кожному місті, де він бував, медичні, історичні, педагогічні та інші академії скликали спеціальні сесії, на яких він розповідав про себе або хтось читав про нього доповідь.

З самовдоволенням римського цезаря чи єгипетського фараона він приймав усе це на свою адресу, забувши, що не має по суті ніяких заслуг. З дитинства Джіммі був жадібний до слави і зараз ніяк не міг насититись її чарами.

Стомлені безперервними подорожами, Світозар з Бентамом радили йому не брати більше запрошень. Та Джіммі не любив прислухатись до будь-чиїх порад. Тим більше зараз. Він щоранку поважно запитував болгарина, якого щиро вважав своїм особистим секретарем, відносно запрошень і майбутніх подорожей. Через те, коли одного разу Світозар, вдавано усміхаючись, показав йому лише два запрошення — одне з Конго і друге з якогось невідомого містечка в Ісландії, — Джіммі аж остовпів од здивування. Швидко заглянув у скриньку біля письмового стола, куди пневматична труба вистрілювала металеві поштові патрони з листами, і, не знайшовши там нічого, вилаявся й розпачливо гепнувся в крісло. Виходить, він уже непотрібен людям? Значить, слава його виявилась короткочаснішою за славу звичайного чемпіона з боксу або чергової голлівудської зірки? І він став нудним і звичайним, як торішній футбольний матч, результат якого всі знають?

— Досить, друже, — підтвердив його побоювання Бентам. — Час уже й опам’ятатись! Час зняти з тебе ярлик модної пісні і проголосити тебе звичайним громадянином Америки.

— Як це так? — не зрозумівши жарту, схопився Джіммі.

— А ти ж як хотів? Щоб ми тебе почесним громадянином проголосили? Правда, заслуги перед комунізмом-у тебе є, але… Ну, гаразд, жарти потім! Тепер часи не ті, братику, і ти повинен це зрозуміти. Ти, як і кожен громадянин планети, одержиш звичайну квартиру для одинака і підшукаєш собі якусь роботу. Захочеш — можеш продовжити свою освіту. Це для тебе було б найкраще. Головне — стати повноцінним громадянином нашої планети.

— Он як? — похмуро буркнув Джіммі. — Хочеш не хочеш, а ставай повноцінним громадянином? Саме це мені найбільше й не подобалось у комуністів! Навіщо вони обмежують свободу особи?

— Хто ж тебе обмежує, чоловіче добрий? — вигукнув геофізик, збитий з пантелику його несподіваним висновком. — Ти можеш робити все, що захочеш.

— А коли, скажімо, не схочу працювати? І чому це мені даватимуть холостяцьку квартиру? Хіба я не можу одружитись?

— Коли одружишся, тобі негайно дадуть іншу квартиру. Аби твоя ласка! — засміявся Світозар. — А на роботу ніхто силою не жене. Тільки, думаю, самому нудно без діла стане.

— Не турбуйся за мене! Нудно не буде. Я знайду чим заповнити свій час… От тільки не розумію: чому люди так швидко перестали цікавитися мною?

— Очевидно, ти для них не дуже цікава персона. Про таких, як ти, вони скільки завгодно читали в романах колишніх письменників! До того ж… у сучасного людства і, крім тебе, є якісь інтереси. Згоден? — Бейтам підвівся, збираючись виходити. — А тепер — за роботу! Все повинно ввійти в свою колію. А ти ще навіть ніде не стоїш на обліку…

— Оце й є та хвалена свобода, про яку ти мені стільки торочив?

— Не будь хлоп’ям! — нахмурився геофізик. — Без порядку не може існувати ніяке суспільство. А для цього кожен мусить йому підлягати. Це тобі зрозуміло? Ти колись тремтів перед мільйонерами і їхньою поліцією, а тепер не хочеш підкоритись порядкові, який створили тільки для твого ж добра.

Джіммі, правду кажучи, все це знав, але, ображений, що слава його померкла, хотів ще якийсь раз допекти геофізикові.