Розділ «КУДИ Ж ТЕПЕР?»

Джіммі з того світу

Розбудив Кука нестерпний голод. У сні Джіммі бачив великі сковороди яєчні, ковбаси, печених гусей з ароматно підсмаженою шкірочкою. Голодний марш у животі враз повернув його до реальності. Що ж трапилось? У кімнаті ще не розтали сутінки. Крізь щільні штори продирались вузенькі тремтливі смуги денного світла. Коли Джіммі лягав, штори були розсунуті. Хтось, певно, заходив, як він спав, і зсунув штори, щоб сонце не било йому в очі. А може, не тільки для цього заходили?

Джіммі встав, підійшов до вікна і спробував розсунути важкі штори. Але не зміг розгадати механізму автоматичного розсування. Підняв скраєчку штору і виглянув надвір. Ніяких змін: так само світло, і чималий вітер. По вулицях, виблискуючи лаком і склом, нечутно мчали дивовижні маленькі автомобілі, і, що найбільше вражало, майже не видно пішоходів. Над красивими високими будинками шугають невеличкі літаки небаченої форми.

«На цьому острові, мабуть, якась секретна військова база», — подумав Джіммі. За давньою звичкою він поліз у кишеню по сигарети. Коробочка, пожолоблена й пожовкла, розсипалась у руці дрібного потертю. До пальців поприлипав чорний тютюновий попіл. Що таке з сигаретами? Позбавлений так несподівано своєї ранкової сигарети, Джіммі, злий, пішов до ванни. Став перед дзеркалом — і остовпів. Він був вражений своїм виглядом.

— Сатани! — вирвалось у нього з грудей. — Що вони зі мною зробили, ці більшовики?

Обличчя було дуже бліде, а під тонкою прозорою шкірою випирали гострі вилиці й щелепи. Очі позападали і дивились мов крізь сон, каламутні й байдужі, як дві жаринки, присипані попелом.

«А може, я й справді хворів? — Він простяг уперед руки, випростався, але крім невеличкої слабості в мускулах і вовчого голоду в шлунку, не відчув нічого. — Чим же я міг хворіти? Хіба що простудився під кригою або схопив запалення легенів. Так чому я нічого не пам’ятаю? А вони тут морочилися зі мною, лікували… При цих хворобах людина може втратити свідомість, але ненадовго. Скільки він міг хворіти? Принаймні — днів десять. За менший час так не схуднеш. Видно, «товариші» катували мене, щоб я їм щось розкрив. Але ж сто акул! Чому я нічого не пам’ятаю? Часом не від тих уколів?»

Джіммі нахилився над краном, пустив холодну воду і почав старанно митися. У голові весь час верзлися якісь думки, поглинаючи одна одну, або гралися в жмурки, тривожні й тяжкі, мов хвилі збаламученого моря. Що ж сталося? Що він повинен робити? Це були питання, які мучили його не менше, ніж голод.

Джіммі витерся м’яким, надушеним якимись приємними пахощами рушником, що висів над умивальником, і вийшов з ванни. Знову взяв годинника, що залишив йому Бентам, і надів на руку. Було 11.00. «Проспав більше дванадцяти годин, — подумав. — Скоро вже обід». Потім сів у низеньке крісло і вирішив почекати. Коли б хоч сигарета була, голод заморити… Може, подзвонити в державну безпеку, чи то пак: в Охорону людини? Так, здається, вони казали? Чудно! Охорона людини! Залишать од тебе тільки шкіру та кості, а самі патякають: «Охорона людини!» А може, якщо вже дали таку розкішну кімнату, дадуть і попоїсти? От тільки що вони за це правити будуть? Може, почнуть вимагати відомостей про останні моделі атомних та водневих бомб? А звідки ж йому знати про такі речі? І навіщо ото було підписуватися «Атоммен»! «Атомна людина»! А тепер, видно, його вважають за якесь велике цабе в питаннях атомної техніки. «Схопите облизня, любі мої!»

У Джіммі раптом волосся стало дибом. А коли второпають, що він не спеціаліст-атомник, а простий собі журналіст з тяжкими провинами перед більшовиками? Господи, що ж робити? Вони ж миттю проспівають йому «за упокій». І оком не моргнуть! Плювати їм і на міжнародні закони, і на американське підданство…

Джіммі схопився з крісла і почав нервово ходити по кімнаті. Треба щось робити, негайно, не зважаючи ні на голод, ні на таку незвичайну ситуацію! Насамперед потрібна невелика розвідка!

Він обережно прочинив двері. Але ця обережність була зайвою, бо вони й так відчинялись безшумно. На східцях — нікогісінько. Джіммі пригнувшись метнувся вниз, а потім схаменувся, випростався, поправив одяг і вже сходив підкреслено спокійно і недбало. Саме так треба. Коли хтось побачить, що він крадеться — зразу запідозрить. А так можна вигадати і якийсь привід. Скажімо, зібрався подихати свіжим повітрям чи там розглянути місто. Ніхто ж не попереджав його, що виходити заборонено. Вийшов провітритись. Пробачте, панове, якщо чимось порушив ваші порядки. Атож! Джіммі Кук бував у бувальцях.

І все-таки, коли підійшов до виходу, серце його так калатало, що, здавалось, от-от вискочить з грудей. Не може бути, щоб десь тут не стояв вартовий. Але не тільки вартового, а взагалі живої душі не було поблизу. Біля тротуару хтось залишив автомобіль, одну з тих маленьких блискучих машинок, які мчать вулицями міста. Хазяїна нема? А що коли забратися в неї і — шукай вітра в полі? От тільки куди податися? Та Джіммі був не з тих, хто довго думає і вагається, коли треба діяти. Він натиснув ручку. Дверцята незамкнені. Чудасія! Ще коли б і ключ стримів на місці… Але ключа не було. Джіммі, розчарований, хотів уже відмовитись од своєї витівки, коли раптом угледів маленьку червону лампочку, що жевріла над пультом керування. Що воно за лампочка? І яка машина всередині? Просто цікаво. Так і скаже, якщо хтось присікається.

Джіммі сів за кермо. Лампочка не гасла. «Певно, якась нова модель автомашини, — подумав Джіммі. — Шик! Бісові більшовики, перегнали вже нас багато в чому».

Джіммі згадав свій старенький розбитий «Форд» моделі 1951 року і з насолодою почав обмацувати таємничі важельки й кнопки на пульті. Над спідометром було якесь зелене вічко. Під вічком стирчала біла кнопка, мов у електричного дзвоника. А під спідометром — червона лампочка. Червоне й зелене? Джіммі помаленьку натиснув білу кнопку. Зелене вічко спалахнуло, а червона лампочка погасла. По машині пройшов ледь помітний дрож. Джіммі приклав вухо до пульта. В передній частині щось тихо дзижчало. Невже мотор працює? Так тихо? Нога звично намацала єдину педаль. Машина раптом зірвалася з місця і помчала вперед. Джіммі навалився всім тілом на кермо. Зняв ногу з педалі — і машина зупинилась. Невже оцією педаллю заводять машину? Повинно ж бути щось для регулювання. Але ніде не видно було ні важеля переключання, ні гальма. Чортовиння якесь! Він знову ледь-ледь натиснув на педаль. І все одно стрілка показала швидкість шістдесят кілометрів. А всього на спідометрі було позначено швидкості до двохсот п’ятдесяти кілометрів.

— І такий пуголовок розвиває швидкість двісті п’ятдесят кілометрів? — вигукнув Джіммі, напружено вдивляючись вперед. — Чи це черговий номер більшовицької демагогії? Нічого, вийти б тільки на широку дорогу, можна й перевірити.

Страху Джіммі не відчував, та й шосе ідеальне. «Прямо аж завидки беруть. Ні, таки більшовики…»

Час від часу його випереджали інші машини — такі, як у нього, і більші. Всі їздили з божевільною швидкістю. «Немає на них поліції…»

Незабаром будинки лишились позаду, і обабіч бетонної автостради простяглось мертве кам’янисте поле. Джіммі полегшено зітхнув. Збільшив ще трохи швидкість, не перестаючи пильно вдивлятися в дорогу. Куди вона приведе? Досі йому не доводилось красти автомашин, а тепер і злодієм став. А куди звідси втечеш? Справжнісінька гангстерська авантюра! Та вертатись уже пізно. Він одганяв думки про невдачу. Уявив собі, що дістався до моря і непомітно прокрадається на пароплав або тікає човном. Допливає до Африки. Вся преса гримить про героїчні подвиги Джіммі Кука, якому пощастило вирватися з більшовицького пекла. От здорово було б!..

Він так захопився мріями і проектами, що не помітив, як перед ним виріс величезний грузовик. Машина мчала назустріч з шаленою швидкістю. Джіммі вчепився руками в кермо, силкуючись повернути машину праворуч, але кермо не поверталось. Грузовик був уже зовсім близько. Джіммі за звичкою шукав ногою гальмо, але натиснув на педаль ще дужче, і машина ще швидше понеслась назустріч грузовикові. В очах у Джіммі потемніло. Сильний поштовх кинув його грудьми на кермо, голова вдарилась об лобове скло…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джіммі з того світу» автора Ділов Любен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КУДИ Ж ТЕПЕР?“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи