Розділ «ДЖІММІ ВІДКРИВАЄ АМЕРИКУ»

Ранок видався ясний і свіжий. Лагідно гріло осіннє сонечко. З Атлантики віяв терпкий солоний вітрець.

Друзям сьогодні не спалося.

Не встигло зійти сонце, а вони вже кілька разів навідувались у спальню до Атоммена. Практичний Бентам уже обдумав лінію поведінки щодо Джіммі. Внизу біля кожного під’їзду стояли пости Охорони людини, не допускаючи журналістів та цікавих громадян, які ще затемна почали товпитись навколо будинку. Домашній відеофон було вимкнено, а вертольоти на даху розставили так, щоб не могли сідати чужі машини. Людину минулого треба було оберігати від сучасного темпу життя, хоча б доки вона не стане здатною сприймати його.

Прокинувся Джіммі аж в обід. Спочатку не хотілось розплющувати очей, але потім-таки встав, з цікавістю оглянув кімнату. Махнувши зо два рази руками, розохотився і зробив зарядку. Після цього підійшов до свого одягу й принишк, прислухаючись, чи не почує, бува, чогось. У цю хвилину в кімнату зайшов Бентам:

— Здрастуйте! Ну що, виспались? Як самопочуття? Спасибі, — весело відповів Джіммі. — Я голодний як вовк.

— Обід уже готовий, тільки я раджу вам спочатку прийняти душ. Ходімте, покажу ванну!

Джіммі знехотя поплівся за ним, але з ванної вийшов — мов на світ народився. «Нехай, — думав собі Атоммен. — ? Якщо їм так приспічило зробити з мене комуніста… Поки що не можу ні на кого поскаржитись. А там, поживемо — побачимо…»

Сьогодні, тільки-но прокинувшись, Джіммі якось враз усвідомив, що коли б ці люди збирались йому накапостити, вони б зробили це давним-давно, бо він по самі вуха був у їхніх руках. Ця думка заспокоїла Атоммена і разом з тривалим сном повернула йому колишню міцність нервів.

У залі за столом уже сиділи Бентам і Світозар з молодою лікаркою. Двоє чоловіків і гарна жінка, хоч і лікарка, не зробили йому досі нічого поганого. Джіммі привітався навмисне фамільярно:

— Доброго ранку, друзі! Дуже радий бачити вас разом…

Всі троє аж підстрибнули від приємного здивування. Але Джіммі, не звертаючи на них більше уваги, вмостився на вільному стільці й накинувся на страви. Обід так і скінчився в напруженій тиші: багатозначних поглядів було далеко більше, ніж обережних реплік про погоду та здоров’я.

— Хочете, ми вам покажемо Нью-Йорк? — запропонував нарешті Бентам.

Джіммі сперся на спинку стільця й прикрив салфеткою іронічну посмішку:

— Буду радий. Але майте на увазі: я довгенько жив у Нью-Йорку і знаю його як свої п’ять пальців.

— Тим краще! Зараз ви побачите, наскільки він змінився.

— Ага, значить, таки змінився? — засміявся Джіммі, за звичкою підморгнувши оком до інших, але в серці щось тривожно тьохнуло.

— Дуже змінився і змінюється щодня, — підтвердив Світозар.

Усіх трьох досить-таки збентежила зміна в настрої Атоммена. А Джіммі, помітивши їхню розгубленість, нишком радів. Він за ніч відпочив. Страх, що сковував свідомість, тепер зник, і Атоммен відчув бажання і силу продовжувати боротьбу проти небаченої змови і шантажу цих людей.

— Ну, то їдьмо, коли так! — нагадав він, саркастично посміхаючись.