Розділ «КУДИ Ж ТЕПЕР?»

— Що з вами? — стурбовано запитала жінка, не зводячи очей з його брудного одягу незвичайного крою.

— Нічого особливого. Дуже захотілось пити.

— А пообідати не хочете?

— Пообідати? — він спробував посміхнутись. — Залюбки!

Жінка подала йому меню в красивій обкладинці.

— Будь ласка.

Джіммі схаменувся. Що ж це він робить! Розмовляє з цією вродливенькою офіціанткою, мов у себе на Бродвеї. Чоловік, якого він зупинив на тротуарі, теж говорив по-англійському. Чортовиння якесь! Він підоздріливо глянув на жінку:

— Скажіть, будь ласка, як називається ваше селище?

— А ще ніяк. Тут тільки транспортний аеродром. Так і кажуть: Аеродром.

— Ага. А острів називається Шаркб, правда?

— Так. А ви звідки?

— Я здалека, — ухилився од відповіді Джіммі. Він ще раз окинув оком фешенебельний ресторан, пересвідчився, що, крім нього, немає жодного відвідувача, подумав трохи і спитав: — Що ви можете запропонувати на обід?

— На бажання замовників, — посміхнулась жінка.

— Я, наприклад, люблю яєчню з шинкою або телячий шніцель з грибами.

— Можна приготувати, чому ж.

— Ні, краще дайте щось готове, бо мені страшенно хочеться їсти.

— Я вам поки що принесу заливного судака і яєчню, а потім і шніцель буде готовий.

Жінка пішла і хутко повернулася з смачними стравами. Джіммі, як зголоднілий вовк, накинувся на. них і жував з таким запалом, що аж за вухами лящало.

— Не хочете чогось випити? — догоджала йому офіціантка. — Щойно привезли добре вірменське вино.

— Вина? — Джіммі вагався. — Ні, дякую, лікарі забороняють мені. Краще принесіть пляшку лимонаду.