Розділ «НЕЗВИЧАЙНЕ ПОЛЮВАННЯ»

— Збираємось на полювання. Не можеш собі уявити, який я радий! — прокинувшись і смачно потягуючись у ліжку, вигукнув Діно. — Ти рибалка?

— А що ловитимемо? — з недовірою в голосі запитав Джіммі.

— Рибу, раків… Що трапиться.

— Сам я ніколи не ловив, а от як рибалки ловлять — бачив. Досить складна справа: сіті, човни…

— Які сіті та човни? Ловити будемо руками, гарпунами.

Джіммі відчув, що вони знову розмовляють різними мовами, і завбачливо замовк.

У залі, куди вони пішли снідати, уже стояв гамір.

— Швидше, товариші! — підганяв усіх той самий юнак, що керував учора святом. — Не примушуйте вас чекати! Чоловічі скафандри в п’ятому залі. Вдягайтеся мерщій! Вирушаємо через півгодини.

Марина, бадьора і, як завжди, весела, привіталася з Джіммі.

— Як почуваєте себе? Добре спалося?

— Дякую. Не дуже добре: бачив вас у сні, — багатозначно відповів Джіммі.

Дівчина засміялась:

— Не біда. Зате на полюванні навтішаємося. Погані сни віднесе водою.

— Може й так… — невпевнено буркнув Джіммі і з тривогою подумав: «Як вона збирається втішатись?»

Про своє уміння плавати він був не дуже високої думки.

— Зараз я вдягнуся і зайду за вами. Давайте вийдемо разом, бо потім важко буде знайти одне одного!

Джіммі і Діно дивились, аж поки граціозна постать дівчини не зникла за дверима. Потім болгарин змовницьки штовхнув товариша:

— Ну, швидше їж!

Зразу ж після сніданку вони подались до п’ятого залу. Ще з порога в Джіммі затрусилися коліна. Всі чоловіки вправно натягали на себе якийсь білий металевий одяг. Джіммі Кук міг побожитись, що де — водолазні скафандри, хоч йому й не доводилось їх бачити. Ті, що вже одяглися, тупцювали по залу, схожі на персонажів з фантастичних романів. Костюми з кільцеподібної металевої тканини були гнучкі і, очевидно, не важкі. Голови прикривались прозорими шоломами.