Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

Людина-автомат скинула ногу з ноги, поклала руки на коліна, відкинулась на спинку крісла, як це роблять справжні розповідачі анекдотів, і добродушно-насмішкуватим голосом почала:

— Можливо, ви вже чули такий? Коли так — вибачайте. Отож зустрілись на вулиці два роботи. Один з них і каже другому…

Двері у вітальню швидко розчинились.

— Припини свої дурацькі анекдоти! — вигукнув Сілверстон, зробивши наголос на першому слові.

Робот замовк, швидко кліпаючи очима, немов і справді засоромився.

Джіммі засміявся:

— Хороша машина! Де ви таку взяли?

Уповноважений був сердитий. Певно, не забув образи.

— Вибачайте, що примусив вас чекати! — офіційним тоном сказав він. — Саме робив дослід в лабораторії і не міг відійти, бо сталася б пожежа.

— Нічого, нічого! — відповів Джіммі. — Мене чудово розважали ваші речі. Шкода тільки, що не, дослухав до кінця анекдот.

— Він розповідає старі анекдоти. В мене зараз немає настрою вигадувати нові і вкладати в нього.

Сілверстон сів у крісло навпроти і запитально глянув на гостя.

— Знаєте, я… — запнувся Джіммі, бо його самовпевненість мов рукою зняло після пригоди з автоматами, і він мимоволі відчув до їх власника повагу. — Образив я вас. І прийшов просити пробачення. Вибачте мені! Ви ж розумієте…. Я виховувався в інші часи. Приніс вам авторучку. А довідки мені не треба…

При останній фразі уповноважений всміхнувся:

— Я не серджусь на вас. А ручку візьму лише в тому разі, якщо ви даєте мені її від щирого серця.

— Навіщо ж вона мені! Вона зіпсована. А ви тепер такі ручки виробляєте — просто диво!

— Тоді спасибі!

Джіммі віддав йому авторучку і полегшено зітхнув. І справді, як він міг так поводитися з цим чоловіком?

— Ви вже оглянули мої машини? — запитав Сілверстон.

— Ні. Мушу визнати, вони спочатку чимало страху нагнали на мене.