Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

— І ніякої надії?

— В такому випадку — ніякої. Іншою ракетою наздогнати їх неможливо. А вони не зможуть ні зупинитись, ні сісти. На цілий кілометр у ґрунт вріжуться. Ти ж знаєш, яка в Юпітера мала щільність.

— П’ятдесят чоловік! Молоді, здібні люди… — зітхнув Бентам.

Діно раптом закричав:

— Куди ж дивиться Планетна рада? Нащо їй той Юпітер? Це вже третя катастрофа в цій зоні. А старики дрімають…

Знову тиша. Атоммен думав про сповненого юнацької енергії Світозара, про його наречену; голубі очі її поблякнуть від гірких невтішних сліз. Джіммі було жаль і хлопця, і Ліни, й себе самого. Він втратив одного з своїх небагатьох друзів.

— Не будем сумувати! — обізвався Діно. — Пишатись треба і радіти! У цьому листі сліз немає. Героїчний вчинок породжує нових героїв. А це для людства добре.

— Я піду, — сказав трохи згодом Бентам, встаючи і обсмикуючи на собі пальто. — Депешу, на його прохання, адресовано тільки мені. Поїду до стариків, повідомлю Ліну. Бідна дівчина!

Діно й собі підвівся:

— Мені теж пора.

Атоммен провів їх до дверей, його приголомшила ця незрозуміла смерть. Повернувся в кімнату і дістав із схованки почату пляшку віскі.

Ні, жахливішої за цю смерть не можна собі уявити! Летіти отак день, два, три — і весь час бачити перед собою ту мить, коли розіб’єшся на атоми… Певно, таке відчувають приречені перед розстрілом, дивлячись прямо в чорне дуло гвинтівок. Тільки там же це триває якусь хвилину. А тут… Страхіття! Чи вже настав кінець, чи й досі летять?

Це питання Джіммі задавав собі кілька днів підряд, аж поки в газетах не з’явилось офіціальне повідомлення про загибель експедиції. І ледве тоді усвідомив, який дорогий був для нього цей юнак-болгарин, як бракує йому тепер і його, і Бентама, і громовитого добряка Діно. Життя здавалось осоружним і сумним. Джіммі заперся в хаті, виходячи тільки пообідати. У жилах його без упину пульсувала руйнівна сила алкоголю.