Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

— Я пориюсь у своїх речах. Можливо, й знайдеться що-небудь. Спробую відшукати і старий костюм в Одесі.

Сілверстон просяяв:

— Буду вам дуже вдячний.

— Нема за що! А ви знаєте, у мене теж є до вас подібне прохання. Мені порадили звернутись до вас, бо ви ніби видаєте довідки. Хочу взяти маленький всюдихід.

— Довідки я справді видаю, але вам не зможу дати.

— Чому? — нахмурився Джіммі.

— Всюдиходи дають тільки тим, хто має в них професійну потребу: геологам, журналістам, географам, письменникам…

— А хіба не можна зробити для мене виняток? Кому яке діло, чим я займаюсь? Крім того, я, мабуть, повернусь до своєї колишньої професії.

— Коли знову станете журналістом, тоді й дамо.

— Значить, зараз не можна?

— Абсолютно. Такий порядок.

— Шкода. А я думав, що ми з вами знайдемо спільну мову. Послуга за послугу. Наприклад, у мене в кишені лежить справжній «Паркер». Я міг би подарувати його вам.

Джіммі витяг з кишені авторучку і покрутив у того перед носом.

У Сілверстона загорілись очі:

— Можна подивитись? — він відгвинтив кришечку, оглянув перо, піпетку й вигукнув: — Це не справжній «Паркер»! Підробка. Але вона цінніша.

— Справжній, — ображено наполягав Джіммі, не розуміючи, як підробка може бути ціннішою.

— Ні, не справжній. Справжній у мене є, і не тільки в мене. Їх дійшло до нас чимало; і вони не ціняться як музейна рідкість. А от імітацій збереглось дуже мало. Вони свідчать про те, як у ваші часи люди намагались дурити один одного і на недосвідченості інших заробляли бариші.

Джіммі ніяково закліпав очима. Адже він сам щойно хотів обдурити уповноваженого. Але Сілверстон не помітив цього. Певно, думав, що Атоммена самого обдурено.

— Дасте мені її? — несміливо запитав він. У голосі його бриніла зворушлива надія. — А я дам вам за неї щось інше. Можу дати, якщо хочете, справжній «Паркер» або дуже рідкісну запальничку першої половини двадцятого століття.

— Дайте мені довідку на всюдихід.