TextBook — Звичайно, поспішати нікуди. А зайнятись чимось треба, як не кажіть. Інакше нудьгувати почнете. Та й не можна без роботи. Якщо не маєте бажання присвятити себе якійсь науці, доведеться йти в інститут розподілу праці.
— Куди?
— В інститут розподілу праці. Там вам підшукають якусь роботу.
— А чи не краще спочатку проштудіювати оці всі книги, щоб знати більше про ваше життя? — запитав Джіммі, хоч і не збирався прочитати жодної сторінки.
— Часу для читання у вас завжди буде вдосталь. Ніхто на роботі не зайнятий більше чотирьох годин на день. А в процесі самої роботи ви навчитесь більше, ніж з літератури.
— Значить ви, товаришу Сілверстон, кажете, що мені треба працювати? А коли я не хочу?
— Жартуєте!
— Так, жартую, — підтвердив Джіммі, кисло всміхнувшись.
— Вам зараз потрібні друзі і робота, — сказав уповноважений, сідаючи в крісло, — А я все-таки не втрачаю надії загітувати вас займатись технікою. Знаєте, кожен вважає, що його професія найкраща. Ви повинні прийти до мене в гості. Покажу вам свою колекцію. Непристойно хвастатись, але я пишаюсь нею. Такої особистої колекції автоматики не має жодна людина в Нью-Йорку. Обіцяєте прийти, га?
— Охоче, — прийняв Джіммі запрошення, чекаючи, що гість скаже далі.
А Сілверстон і справді ніби зніяковів і винувато всміхнувся.
— У мене… як вам сказати… велике прохання до вас. Може, це й не скромно…
— Нічого, кажіть!
— Чи не залишилось у вас чого-небудь з минулого? Ну, якась автоматична річ… — він знітився й замовк, але, помітивши, що його не зрозуміли, пояснив: — Я ж казав вам, що збираю різні автомати. Для колекції…
— А-а! — засміявся Джіммі. — Розумію, розумію. Але що саме ви збираєте?
— Я знаю, з вами не могло бути чогось великого. Ну, а якась особиста річ, може, автоматична ручка, олівець або що інше…
Джіммі почухав потилицю, вдаючи, що пригадує. В кишені піджака йому мулила стара, зіпсована авторучка, дешева підробка під «Паркер», але несподівана думка зупинила його руку, яка вже полізла було в кишеню.
— Моя слабість! — винуватим голосом сказав Сілверстон і знову почервонів.
— Я колись теж був колекціонером, — промовив Джіммі. — Збирав поштові марки. Дуже шкодую, що не можу послужити вам чимось. Коли я був в Одесі, мені дали новий костюм, і все залишилось у старому.
— Шкода! — на обличчі в уповноваженого з’явився такий сум і розчарування, що Атоммену на мить стало жаль його.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джіммі з того світу» автора Ділов Любен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ“ на сторінці 6. Приємного читання.