Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

— Сумні висновки робиш. Чого носа повісив?

— А ти чому не дзвонив стільки?

— Сердитий був.

— Так чому ж зараз дзвониш?

— Чому?.. Вирішив, що не маю права сердитись на тебе. Що з тебе візьмеш?

— Спасибі за комплімент!

— А ти й досі сердишся, коли тобі кажуть правду в очі?

Джіммі промовчав. Бентам уважно глянув на нього.

— Тобі важко, друже мій? — запитав він зовсім іншим голосом, в якому забриніло справжнє співчуття.

— Важко, Едді! — не витримав нарешті Атоммен. — Коли б ти був зі мною, може, було б не так. Важко й нудно.

— На роботу влаштувався?

— І не пробував.

— А ти спробуй! Візьми себе в руки! Читай більше! Мені страшенно хочеться прилетіти на якийсь день, але не виходить. Саме починається найважча пора для мене. Дослідження, спостереження… Прямо ні на годину відірватись не можна! А цьогомісячну відпустку використав для того, щоб попрощатися з тим хлопчаком Світозаром. Він полетів, ти ж знаєш? Мене це непокоїть. Такі вигадки добром не кінчаються. Ну, я думаю, якось вирвусь і до тебе…

Бентам почав дзвонити через день, і це внесло певну різноманітність у самотні будні Атоммена. Джіммі відчував, що геофізик — єдина в усьому світі близька йому людина і він симпатизує йому. Між ними встановились ті дружні взаємини, які часом виникають між двома чужинцями: вони не можуть порозумітися словами, але їх притягає схожість темпераментів. Джіммі сумував за Бентамом, і в цьому сумі була якась надія, певний смисл життя. Розмови, як завжди, були жартівливі й колючі.

— Сьогодні я голосував, — сказав Джіммі одного разу. — Виходить, Америка дала мені однакові з усіма права.

— Куди їй подітись? Коли мала таке нещастя породити тебе, доводиться тепер терпіти. А за що голосував?

— За оті кляті штучні сонця, що оживили мене.

І уяви собі: я таки за них голосував! Але проект провалився. Я ходив потім подивитись на лічильні машини. Ото техніка! Раз-раз — і результати готові! І все-таки колись вибори були цікавіші. З побоями, з лінчуванням негрів, з шумом, галасом!

Атоммену навіть перед собою не хотілось визнавати того, що його приємно вражало, і він весь час намагався звести нанівець значення тієї чи іншої події, явища. А справді він був зачарований виборами без ніякої демагогії, при бездоганній свободі і таємності голосування. На письмовому столі у Джіммі стояв голосувальний апарат. І такий апарат мав кожний повнолітній громадянин, тому що референдуми були дуже частим явищем у їхньому суспільному житті. Цим апаратом, що зовні був схожий на телетайп, вони виражали свою волю з того чи іншого питання.

Разом з чималою групою ентузіастів Джіммі ходив у статистичний інститут подивитись на обчислювальні машини. Вони стояли у великому залі, доступні для всіх відвідувачів, відгороджені від них лише тонким шовковим шнуром. На двох широких екранах раз у раз спалахували цифри — дані обчислювання голосів. Атоммен прибув пізно, коли результати були вже відомі і телевізійні станції повідомляли, що цього морозного ранку запізнілої нью-йоркської зими громадяни більшістю голосів відкинули проект штучного сонця. Джіммі, мимоволі охоплений виборчою гарячкою, лаяв «дурнів» і тішив себе надією, що коли вдарять великі морози, вони почнуть каятись.