Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

Від такої ввічливості у Джіммі волосся стало дибом. У голові промайнуло, що це, певно, уповноважений вирішив помститись йому. Повернувся, хотів уже йти назад, але голос робота зупинив його.

— Не хочете почекати? Тоді скажіть, що передати товаришеві Сілверстону.

Атоммен хвилину постояв вагаючись і, набравшись хоробрості, вирішив зайти: що буде! Обережно прослизнувши повз робота, він опинився у величезній круглій вітальні. Сильний собачий гавкіт примусив його відступити до дверей і зайняти оборону. Але нападу не відбулось. Собака стояв у протилежному кутку кімнати і аж захлинався од люті. Та не встиг ще Джіммі розгледіти його, як пролунав приємний грудний голос Сілверстона:

— Джеррі! Замовкни! Не лякай гостя! Не бійтесь, собака не справжній.

Атоммен повернувся на голос і мало не зомлів. Той, що говорив голосом уповноваженого, виявився не Сілверстоном, а якимось його штучним двійником. Двійник підвівся з крісла і ввічливо простяг руку:

— Сідайте, будь ласка! Он там, біля шафи.

Рука його точно вказувала на широкий м’який диван, ліворуч якого на тонких кокетливих ніжках стояла блискуча шафка-буфет. Джіммі підкорився. Не сперечатися ж з якимось пришелепуватим автоматом! Він підійшов до дивана і, перш ніж сісти, оглянув його критичним оком, чи немає й тут якої пастки. Але підозрілого нічого не виявилось. Автоматичний Сілверстон сів на своє місце і навіть недбало перекинув ногу за ногу.

— Товариш Сілверстон прийде через хвилинку. Він знає, що ви тут, — сказала приємним голосом людина-автомат. — У буфеті є тістечка і напої. Вгощайтесь, будь ласка, самі.

Джіммі трохи заспокоївся, але в шафу полізти не наважився. Окинув оком кімнату. Всюди: на столах, по полицях і стінах — сиділи різні чучела тварин і птахів, які дивились на нього своїми скляними очима. Атоммену стало не по собі. Прямо як у зоопарку! Він несміливо приглядався до свого «співрозмовника». Той сидів нерухомо., губи його ледь помітно всміхались, а скляні очі раз-у-раз закривались довгими віями, наче в живої людини.

«От бісів Сілверстон! — зітхнув Джіммі. — Хто б міг подумати?..»

В цю мить голос господаря примусив його знову здригнутись. Атоммен не повірив своїм очам: у робота по-справжньому ворушились губи!

— Хочете, я розповім вам найновіший анекдот?

Нерви Джіммі не витримали.

— Послухайте, Сілверстон! — крикнув він. — Досить жартувати! Вилазьте, де ви там!

Але ніхто нізвідки не вилазив. Очі з рухомими віями наводили жах. Набравшись сміливості, Атоммен випалив:

— Давайте, що там за анекдот!

У робота знову заворушились губи:

— Прошу вас відповідати «так» або ж «ні»! Іншої відповіді я не можу приймати.

«Виявляється, машина не така вже й страшна», — вирішив Джіммі. Йому стало навіть смішно, і він голосно промовив:

— Так!