Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

— Ну, то як? Дасте всюдихід?

— Ох, товаришу Кук, — усміхнувся той. — Не примушуйте мене робити аморальні вчинки! Довідку…

— «Довідку», «довідку»! — вибухнув Джіммі. — А хто їх видає, ці довідки?

— Уповноважений того будинку, де ви живете. Дуже прошу, не гнівайтесь. Я знайду для вас найкращу машину.

— Гаразд, я звернусь до нашого уповноваженого. Але майте на увазі, люди сміятимуться з вас, коли дізнаються, що ви саме мені не дали машини без довідки.

Змірявши його презирливим поглядом, Джіммі вийшов з магазину сердитий, але, круто вилаявшись в адресу всіх службовців разом з їхніми всюдиходами, швидко заспокоївся. «Він не винен, — вирішив Джіммі. — Винні ті, хто його виховував. А з уповноваженим будинку якось порозуміємось».

Джіммі згадав, що вийшов з дому, власне, для того, аби запастись продуктами на сніданок, та й пальто зимове придбати. Зупинивши першого-ліпшого чоловіка з золотим значком на лацкані, він запитав, де найближчий магазин верхнього одягу. Тепер ці люди вже не лякали його. Представник ОЛу вхопив Атоммена під руку і повів у бічну вулицю. І теж не догадався, з ким має справу. Останнім часом Джіммі став помічати, що вже мало хто з перехожих задивляється на нього і озирається вслід. Більшість або зовсім не помічали Атоммена, або ж дивились на нього байдужими очима, як на кожного незнайомого. Це бентежило Джіммі, і він не знав: радіти йому чи журитися, що частково втратив популярність, яка приємно лоскотала нерви, але й накладала певні обов’язки.

В магазині його зустріли привітно.

— Пальто, — коротко відповів Джіммі на запитання. Але коли така лаконічна відповідь виявилась недостатньою, він додав: — Зимове пальто. Бажано, щоб тепліше.

— Ось засвітять штучне сонце, то й зимового одягу не буде треба, — пожартував чоловік, який взявся його обслужувати.

— Мене штучним сонцем зігріти важко.

— Чому? Ви голосуватиме проти проекту?

— Поки що не вирішив. А ви як радите?

Джіммі говорив таким тоном, як колись із своїм перукарем, з яким любив побалакати про останній матч з регбі.

— Якщо засвітять штучне сонце, мені доведеться переходити на іншу роботу, — засміявся службовець. — Не хочу радити вам, бо я зацікавлений у цьому. Що ви бажаєте? З натуральних матеріалів? Є хороші шкіряні пальта. Чи, може, щось легше, з батарейним обігріванням?

Подумавши трохи, Джіммі вибрав собі шубу з невідомого, м’якого і блискучого хутра. Перші експерименти з одягом з батареями починалися ще за його часів, але у Джіммі з цим були пов’язані неприємні спогади.

Забравши під руку пакунок, Атоммен ввічливо попрощався й вийшов. І хоч шуба сподобалась йому, якоїсь особливої втіхи він не відчув.

А в магазинах делікатесів прямо-таки розгубився. Що купити, чи то пак взяти? Вибір був такий великий, що у Джіммі очі розбіглися, і він почав замовляти підряд усі відомі йому делікатеси.

Ледве доніс пакунки, якими навантажили його в магазині. Але настрій помітно піднявся. Джіммі порозгортав усе і жадібно накинувся на їжу. Їв довго. Потім глянув на консерви, коробки чорної ікри, банки меду, рибу, корейку, шинку, ковбасу, раки — і розгублено почухав потилицю.

— Ненажера! — вигукнув він сам до себе. — Куди тепер подінеш стільки? На місяць вистачить, але зіпсується. Чи, може, подарувати кому?.. Дурниці! Кожен має право брати, скільки йому потрібно. Добре, що хоч Бентама нема! А то було б…