Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

Незважаючи на його слова, Джіммі і досі був мов очманілий. Поклавши яскравий камінець на письмовому столі, він заходився готувати на стіл, але очі його мов заворожені так і тягло в той бік.

Діно дістав з сумки чотири чималі пузаті пляшки з срібними етикетками:

— Ти на весіллі скаржився, що бракує чогось міцного. А я їхав сюди через Колумбію й згадав твої слова. Питаю, які в них міцні напої є, а вони мені й дають оце. Міцнішого, кажуть, не буває. Та й це велика рідкість! Його майже не виробляють, бо охотників на нього немає. А зветься воно віскі…

— Віскі? Справжнє віскі?

Алмаз викликав у душі Атоммена страшенну тривогу, а ці чотири пляшки бурхливу радість.

— Що значить «справжнє»? Не розумію, та й алкоголю не поважаю. Але якщо його зробили люди, повинно бути справжнім. Не будуть же дурити одне одного! Ну, наливай! За твоє здоров’я вже покуштую, що воно за диво.

Джіммі нетерпляче розкупорив пляшку і з насолодою понюхав. Прозора рідина забулькотіла в бокали.

— Тьху! Страшенна гидота! — обурився космонавт, ледве ковтнувши.

Атоммен від міцного спирту теж похлинувся, та коли відчув, як він гарячим струменем розтікається по всьому тілу, аж язиком зацмокав.

— Ну!.. Ти нічого не розумієш. Тільки назва, що космонавт! — весело промовив він. — Кращого подарунку мені й не треба!

Діно тільки плечима знизав.

— А я, як друг, раджу тобі: не пий цієї отрути. І навіщо її взагалі виробляють? Хто її п’є?

— Очевидно, дуже мало любителів залишилось, бо я всюди оббігав, і ніде не знайшов.

Він перехилив ще бокал, і голова йому враз запаморочилась. Відвик. Болгарин помітив це і рішуче звівся на ноги:

— Кінчай дудлити! Давай стелитись, бо вже ніч. Завтра поговоримо й про це.

— Ні! Не хочу! Ти — мій гість… — заворочав Джіммі неслухняним язиком. — Нап’юсь!.. Все одно нап’юсь…

Він знову простяг руку до пляшки, але Діно відібрав її, взяв на плечі Джіммі й підняв, мов пір’їнку. Атоммен трохи подриґав у повітрі ногами, белькочучи якісь погрози, потім враз розм’як. Він і сам не сподівався, що так швидко вп’ється. Діно кинув його ненароком трохи грубувато на ліжко, але той тільки пришелепувато засміявся, його очі, маленькі й п’яні, заблищали. Він помітив свій алмаз.

— Хе-хе-хе… Це мій алмаз? Мій? Хе-хе-хе… Я… найбагатша людина в світі! Я… я… Джіммі Кук! Атомна людина… Атоммен… Про мене говорять всі. Мене всі знають. Я… я…

Діно, якому, певно, вперше в житті доводилось бачити таку картину, розгубився:

— Слухай, Джіммі! Що з тобою? Ти не збожеволів? Я зараз лікаря викличу.