Розділ «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО АМЕРИЦІ»

Але такі світлі поривання найчастіше тонули або в відчутті власного безсилля, або в бундючній самозакоханості, якої Джіммі так і не міг позбутися, вважаючи всіх людей наївними дурниками. Пригод, яких шукав Джіммі в такому вигляді, як він їх розумів, тепер, у двадцять другому столітті, не було. За ці дні з Атомменом так нічого цікавого й не приключилось, якщо не брати до уваги незначної пригоди в одному з найзахідніших міст штату.

Залишивши якось машину в гаражі за містом, Джіммі вирішив походити трохи, розім’яти ноги. В парку зустрів молоду струнку негритянку, в якої був надзвичайно приємний шоколадовий колір шкіри, чарівна посмішка і напрочуд білі зуби.

Він спробував зачепити негритянку: закинув кілька не дуже пристойних слів. Жінка обурилась і, зупинившись серед вулиці, гнівно закричала:

— Товариші, зверніть увагу: цей громадянин поводиться непристойно!

Од жаху у Джіммі аж волосся піднялося. За якусь мить навколо них зібрався натовп, і бідолашному Атоммену захотілось раптом знову лягти під кригу Антарктиди. Спробував тікати, але коло зімкнулось і двоє представників служби Охорони людини, мов похмурі вартові, стали у нього з обох боків.

Коли негритянка, задихаючись і червоніючи, від чого ставала ще вродливішою, розповіла всім про вчинок Атоммена, натовп обурено загомонів, і винуватця повели на середину парку, де здіймалась красива дугаста трибуна.

— І навіщо ото через якусь негритянку учиняти стільки шуму? — несміливо звернувся до представника ОЛу Джіммі, але така безневинна репліка ще погіршила його становище.

— Даруйте, я більше не буду! — побачивши, що непереливки, почав проситись Джіммі.

— Це ви зараз заявите перед усіма громадянами, публічно! — відповів один з охоронців порядку.

— Так я ж не знав. Я — Джіммі Кук. Людина, яку знайшли під кригою.

Ці слова вплинули на людей. Попросили в нього документи. Тремтячими руками Джіммі подав паспорт. Натовп загомонів.

— Відпустіть чоловіка! — гукали одні. — Він же не розуміє нашого життя!

— Саме нагода зрозуміти, — обізвались насмішкувато інші.

— Якщо хоче з нами жити, хай поважає наші закони!

— Громадяни, скажіть, що робити? — вигукнув другий представник ОЛу. — Давайте проголосуємо! Хто за те, щоб товариша Джіммі Кука вивести на трибуну для осуду, підніміть руки!

З завмиранням серця Атоммен помітив, що піднялась більшість рук. Правда, потім він трохи заспокоївся, зрозумівши, чого від нього хочуть.

Довелось піднятися на трибуну. Поруч стали представники ОЛу і негритянка, яка ще раз оголосила своє звинувачення. Проте жінка в кінці розгублено додала, що коли б знала, хто він такий, то не зверталася б до громадської думки, але це, може, навіть краще, бо він переконається, що гідність людини в них ставиться над усе. Вона попросила товариша Кука не гніватись на неї й сказала, що з радістю прийме його вибачення і ще з більшим задоволенням викине з голови цей інцидент.

«Котилася б ти під три чорти! — лаявся в думці Джіммі, слухаючи негритянку. — Таких, як ти, колись і в трамвай не пускали, а тепер, бач, як розбестили! А ці телепні теж, тільки очима лупають, наче вона не звичайна смердюча негритянка, а бозна-яка цяця».

Один за одним піднялось на трибуну кілька «телепнів», які осуджували від імені всіх його вчинок. Говорили про обов’язки громадянина, про повагу чоловіка до жінки, про людську гідність, яку ніхто не має права ображати, і ще багато дечого, давно відомого Атомме— ну. Дехто намагався виправдати його вчинок тим, що Кук, мовляв, виховувався по-старому, інші гнівно звинувачували тих людей, які живуть поруч з ним і не виховували його.

— Ви повинні засудити свій вчинок, товаришу Кук, — сказали йому, коли скінчились виступи.