Легке тілесне ушкодження призводить до порушення нормальної життєдіяльності організму і може бути таким, що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності або не спричинило зазначених наслідків.
Короткочасним вважають розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більш як три тижні (21 день), що має бути підтверджено відповідними медичними документами. Під незначною втратою працездатності розуміють стійку втрату загальної працездатності менше 10%.
Загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, обумовлені не власне його характером, а випадковими обставинами, наприклад алкогольним чи наркотичним сп'янінням, індивідуальними особливостями організму, дефектами надання медичної допомоги тощо, не повинні враховуватися при визначенні ступеня тяжкості. У таких випадках експерт зобов'язаний вказати характер причинно-наслідкових зв'язків між ушкодженням і такими наслідками.
За результатами проведення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень у висновку експерта має бути зазначено: вид ушкоджень за їх медичною класифікацією (садно, синець, рана, вивих, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості; характер травмуючого предмета, знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження, або його слідоутворюючої частини; чим заподіяне кожне з ушкоджень; механізм виникнення ушкоджень; давність (строк) спричинення ушкоджень, а якщо їх декілька – то кожного з них; ступінь тяжкості кожного з тілесних ушкоджень з посиланням на кваліфікуючу ознаку. В разі наявності у одного потерпілого ушкоджень різного ступеня тяжкості експерт не має права визначити цей ступінь "у сукупності" або за найбільш тяжким ушкодженням. У таких випадках можливе лише об'єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.
Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень не встановлюється у випадках: невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного і лабораторного обстеження потерпілого; невизначеного результату ушкодження, що не було небезпечним для життя; відмови обстежуваного від додаткового огляду чи явки його на повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта можливості правильно визначити характер ушкодження, оцінити його клінічний перебіг і результат; відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових досліджень, без яких не можна судити про характер ушкоджень. У таких випадках судово-медичний експерт у своїх підсумках, викладених в експертному висновку, наводить причини, які не дозволяють визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
Встановлення факту заподіяння потерпілому побоїв, мордувань і катування відноситься до компетенції органів досудового розслідування й суду.
Побої не становлять окремого чи особливого виду ушкоджень. Вони характеризуються заподіянням багаторазових ударів, що завдають біль. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги потерпілого, вказує, що об'єктивних ознак ушкоджень не виявлено, і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Мордування – це дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, завдання численних і тривалих, але невеликих ушкоджень тупими чи гостро-колючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Судово- медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мордування, тому що це не входить до його компетенції. У таких випадках він повинен встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості предметів, якими заподіяно ушкодження, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості кожного з ушкоджень.
Катування – це заподіяння тортур, сильного фізичного болю в результаті мучення, биття, або заподіяння фізичного страждання шляхом нанесення тривалих побоїв чи інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Мучення – це дії, що можуть бути пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття, чи тепла, утримання її в шкідливих для здоров'я умовах. У випадках мучення судово-медичний експерт встановлює, чи вплинули вказані дії на стан здоров'я людини.
Приклад запитань, що ставляться з приводу призначення судово-медичної експертизи для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень:
• 1) Ознаки якого ступеня тяжкості має кожне з ушкоджень, завданих потерпілому?
• 2) Які із завданих особі ушкоджень є небезпечними для життя в момент їх заподіяння?
• 3) Чи є небезпечними для життя особи ушкодження, завдані потерпілому, а якщо так, то чим зумовлена їх небезпечність?
• 4) До яких наслідків для здоров'я особи призвели завдані ушкодження в їх сукупності, і якими є наслідки кожного з них?
• 5) Чи мали місце в наданні лікарняної допомоги потерпілому недоліки, що стали причиною заподіяння йому ушкоджень, а якщо так, то яким є ступінь тяжкості цих ушкоджень і чим вони викликані?
• 6) Чи є втрата працездатності особи стійкою, і якою є її розмір?
• 7) Чи вплинула і як саме наявна у особи інвалідність II групи на розмір стійкої втрати загальної працездатності в зв'язку з одержаною останньою травмою?
• 8) Чи існує прямий причинний зв'язок між отриманим потерпілою за встановлених обставин ушкодженням і перериванням вагітності?
• 9) Яким є механізм ушкодження обличчя особи, і чи є таке ушкодження непоправним?
• 10) Чи є ушкодження обличчя особи виправним, а якщо так, то яким є ступінь тяжкості отриманого ушкодження?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експертизи у судочинстві України» автора Гончаренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження“ на сторінці 3. Приємного читання.
