Висновок експерта є одним з джерел доказів, передбачених процесуальним законодавством, і, не маючи наперед встановленої сили, підлягає обов'язковій оцінці суб'єктами доказування – слідчим, прокурором, судом. Метою оцінки є встановлення можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і, водночас, самих цих фактів як доказів. Статтею 43 ГПК, ст. 86 КАС, ст. 94 КПК передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Законодавство встановлює правила оцінки доказів, згідно з якими оцінці підлягають усі наявні докази з точки зору їх допустимості, належності, достовірності і в сукупності – достатності для вирішення справи.
Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків і детермінацій встановлених ним фактів стосовно предмета доказування або окремих його елементів. Відомо, що факти, встановлені в результаті проведення експертизи, найчастіше належать до об'єктивної сторони кримінального правопорушення: у який спосіб, за допомогою яких засобів, яким чином, у який час тощо було скоєно злочин. Однак ці факти можуть сприяти і встановленню обставин, які характеризують інші ознаки складу злочину, допомагати в його кримінально-правовій оцінці, правильній кваліфікації, встановленні особи злочинця, визначенні вини, мотивів і цілей злочину.
Інакше кажучи, оцінюючи висновок експерта з точки зору його належності, треба мати на увазі, що факти, встановлені експертним шляхом, можуть стосуватися будь-якого з елементів складу злочину та інших обставин, що підлягають доказуванню.
Для визнання висновку експерта допустимим необхідно, щоб він ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог. Оскільки у переважній більшості випадків при проведенні експертизи досліджуються об'єкти, у виявленні і вилученні яких експерт участі не бере, один з важливих компонентів оцінки висновку – перевірка дотримання процесуального порядку одержання (виявлення, фіксації, вилучення, упаковки) досліджуваних речових доказів, документів і зразків. Порушення порядку вилучення досліджуваних об'єктів і добору зразків може викликати сумніви у допустимості висновку експерта, оскільки є сумнівною належність таких об'єктів до розслідуваної події та походженні зразків від конкретного об'єкта, що перевіряється.
Складнішою є оцінка достовірності висновку експерта, яку треба розглядати у формальному і змістовому аспектах. Перший полягає в аналізі поданого на дослідження матеріалу (об'єктів, що перевіряються, і зразків); вихідних даних, одержаних особами, які призначили експертизу; відповідності за кількістю і повнотою відповідей експерта поставленим питанням; береться до уваги стаж роботи експерта, його науковий ступінь тощо.
Змістовий аспект оцінки достовірності висновку експерта охоплює вивчення (констатацію): компетентності експерта; наукової обґрунтованості застосованих засобів і методів дослідження; рівня застосованих методик дослідження з точки зору сучасних досягнень науки і техніки; логічності умовиводів експерта; повноти і ґрунтовності проведеного дослідження; правильності виявлених експертом ознак і переконливості обґрунтування переваги ознак, що збігаються, над розбіжностями; відповідності даних, одержаних під час дослідження і описаних у дослідницькій частині висновку, підсумковому висновку.
У процесі оцінки висновку перевіряють такі обставини: використання експертом усіх передбачених методикою методів; вивчення всього обсягу наданих матеріалів; наявність у висновку відповіді на всі поставлені питання; повноту опису проведеної експертом роботи; правильність інтерпретації виявлених експертом ознак. Треба встановити, чи правильно оцінені виявлені експертом ознаки об'єктів, чи відповідають висновки виявленим ознакам, чи відповідають висновки проведеному дослідженню, чи є логічний зв'язок між результатами дослідження і висновками експерта.
Доказове значення висновку багато в чому залежить від того, чи входять встановлені експертом обставини до предмета доказування у справі. Слід зазначити, що мають місце непоодинокі випадки призначення судами експертиз за відсутності потреби у спеціальних знаннях. У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка присвячена питанням судової експертизи, вказується, що судам треба мати на увазі, що акти чи інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (наприклад про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних цінностей), не можуть розглядатись як висновок експерта і бути підставою для відмови в призначенні експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання, слідчого або адвоката.
Оцінюючи різні за характером висновки експерта, слід пам'ятати, що найбільшу (конкретну) доказову цінність мають однозначно позитивні або негативні висновки з ідентифікаційних і діагностичних досліджень, на основі яких встановлюється наявність (існування в минулому) або відсутність певних фактів.
Висновок експерта про однакову групову належність порівнюваних об'єктів не можна розцінювати як висновок про їх тотожність. Водночас, висновок про різну групову належність об'єктів, що ґрунтується на відмінностях їх загальних ознак, свідчить, що досліджуваний об'єкт у жодному разі не міг відноситись до розслідуваної події.
Непридатність об'єкта для ідентифікації не слід оцінювати як заперечення тотожності. Можливість її існування не заперечується, але вона не може бути встановлена експертом з незалежних від нього причин.
Результати повторної експертизи оцінюються за такими самими правилами.
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експертизи у судочинстві України» автора Гончаренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оцінка висновку експерта“ на сторінці 1. Приємного читання.
