Процесуальні аспекти діяльності експерта і спеціаліста
Зростанню значущості використання спеціальних знань в адміністративному, господарському, кримінальному та цивільному судочинстві сприяло розширення обсягу регламентуючих їх норм у ГПК, КАС, КПК та ЦПК, у тому числі й тих, що визначають порядок призначення (залучення експерта) й проведення експертиз.
В Україні процесуальну правову основу судової експертної діяльності становлять Господарський, Кримінальний, Цивільний процесуальні кодекси та Кодекс про адміністративні правопорушення. Відповідно до вимог зазначених кодексів експертом у судовому процесі може бути будь-яка особа, котра володіє спеціальними знаннями. Так, у ст. 69 КПК зазначається, що експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, яке дозволяє отримати відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення і дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери знань зазначеної особи. ГПК відносить судового експерта до категорії учасників судового процесу. Згідно з ч. 1 ст. 31 ГПК у судовому процесі може брати участь судовий експерт. Наведена процесуальна норма також визначає права та обов'язки судового експерта, порядок його відводу та участі у процесі. ЦПК у статтях 57, 58 і 59 встановлює порядок призначення експертизи, обов'язки і відповідальність експерта та його процесуальні права, а у статтях 60 та 61 ЦПК – йдеться про висновок експерта й визначення додаткової та повторної експертиз.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Безсумнівно, що з прийняттям нового, а сьогодні вже чинного КПК, якісним змінам піддався весь зміст кримінального процесуального законодавства. Це відбулося завдяки проголошенню визначальною концептуальною правовою засадою охорону прав і свобод людини, яка втягнута у сферу кримінального судочинства. На основі забезпечення принципу змагальності процесу, недоторканності прав і свобод людини, поваги до честі й гідності, презумпції невинуватості, права на професійну юридичну допомогу і захисту на будь-якій стадії судочинства сформовані процесуальні норми, що регламентують застосування інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві і в першу чергу – судової експертизи. У силу того, що висновок експерта являє собою одне з джерел доказів, призначення й проведення судової експертизи зачіпає певні права учасників процесу. Крім того судова експертиза є джерелом об'єктивної інформації, отриманої на основі спеціальних знань. Отже, сьогодні можна впевнено стверджувати, що введення до вітчизняного КПК статті, яка регламентує порядок залучення експерта (ст. 243), сприятиме реальному втіленню принципу рівності всіх учасників процесу.
Частиною 1 ст. 243 КПК передбачено, що сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Виходячи з аналізу ст. 110 КПК можна встановити, що таке рішення має оформлятися постановою. Постанова повинна складатися: з вступної частини, у якій вказуються відомості про місце і час прийняття постанови, прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, яка прийняла постанову; з мотивувальної частини – зміст обставин, що є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови; з резолютивної частини, в якій зазначаються: відомості про зміст прийнятого процесуального рішення; місце і час його виконання; особа, якій належить виконати постанову; можливість і порядок оскарження постанови. Постанова про призначення судової експертизи крім вказаних вище даних повинна містити й таку інформацію: підстави для проведення експертизи; прізвище експерта або назва експертної установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок (предмет конкретної експертизи), об'єкти, які мають бути досліджені, а також інші матеріали, що надаються експертові для ознайомлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової. Надання стороною захисту висновку експерта можна розглядати як одну, серйозну, альтернативу можливостям використання спеціальних знань стороною обвинувачення. Не регламентувавши процедуру отримання висновку експерта й зміст документа, яким сторона захисту може призначити експертизу, законодавець узаконив висновок як форму цього виду доказів. З одного боку, КПК дозволив стороні захисту залучати експерта для проведення експертизи, а з іншого – не надав адвокату необхідного процесуального інструментарію для повноцінного використання ним можливостей експертизи. Законодавець не визначив, який саме документ про залучення експерта складає сторона захисту (клопотання, адвокатський запит, угода) і які обов'язкові реквізити повинен мати цей документ. Лише у п. 1.8 Інструкції про призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5, зазначено, що підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження (далі – документ про призначення експертизи (залучення експерта), в якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. Оскільки законодавець не висуває будь-яких вимог до такого документа, вважаємо, що його доцільно складати за змістовою аналогією з процесуальним документом (постановою про призначення експертизи), яким залучає експерта сторона обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК тільки сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової. Про аналогічне право потерпілого у даній нормі не йдеться. У ч. З ст. 244 КПК зазначено, що клопотання про залучення експерта розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п'яти днів із дня надходження клопотання до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце і час його розгляду. У ч. 7 ст. 244 КПК встановлено, що до ухвали слідчого судці про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, лише обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.
Стаття 74 КАС встановлює способи забезпечення доказів, якими є: допит свідків; призначення експертизи; витребування та огляд письмових і речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Чинне адміністративне процесуальне законодавство закріплює певний порядок призначення судової експертизи для вивчення, перевірки, аналітичного дослідження, кількісної та якісної оцінки кваліфікованим фахівцем, установою, організацією певних обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла. Частина 1 ст. 81 КАС встановлює, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Під час провадження в адміністративній справі питання щодо призначення експертизи має вирішувати суд, постановивши про це відповідну ухвалу. Вирішуючи питання про доцільність призначення судової експертизи, суд повинен врахувати низку обставин, серед яких найважливішими є такі: чи має значення для справи факт, який експерт повинен встановити; чи потрібні спеціальні знання для встановлення даного факту; чи доведений цей факт уже зібраними у справі доказами; чи наявні наукові можливості для проведення певного виду судової експертизи.
Законодавцем встановлено, що суд може призначити експертизу під час підготовки справи до судового розгляду (п. 1 ч. 2 ст. 110 КАС). У всіх випадках обов'язковим є надходження до суду заяви від осіб, які беруть участь у справі, з клопотанням про призначення експертного дослідження для встановлення тих чи інших обставин у справі, про що свідчить ст. 75 КАС. Важливого значення набуває встановлення законодавцем у частинах 2, 3 ст. 81 КАС додаткових прав осіб, які беруть участь у справі. Такими правами вони наділяються при призначенні і проведенні експертизи, а також у процесі дослідження висновку експерта; зокрема, вони мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту.
Статтею 57 ЦПК встановлено, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя у порядку забезпечення доказів і під час розгляду справи може призначити експертизу. Частиною 2 ст. 57 ЦПК визначено, що експертизу провадять на суді або поза судом, коли це потрібно за характером дослідження або коли об'єкт дослідження неможливо доставити до суду. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, які слід поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати (ч. З ст. 57 ЦПК). В ухвалі про призначення експертизи належить зазначити, з яких питань потрібні висновки експертів і кому доручається провести експертизу (ч. 4. ст. 57 ЦПК).
Відповідно до п. 1 ч. 1. ст. 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві. Завданням господарського судочинства є правильний та оперативний розгляд і вирішення господарських спорів, що неможливо зробити без дослідження та оцінки доказів у справі.
Господарське процесуальне законодавство відносить судового експерта до категорії учасників судового процесу. Так, згідно з ч. 1 ст. 31 ГПК у судовому процесі може брати участь судовий експерт. Наведена процесуальна норма також визначає права та обов'язки судового експерта, порядок його відводу та участі у процесі. Суттєвим, на наш погляд, є те, що судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. У зазначеній процесуальній нормі законодавець передбачив лише два випадки, коли судовий експерт має право відмовитися від дачі висновку: якщо він не має необхідних знань для виконання поставленого перед ним завдання; якщо наданих матеріалів йому недостатньо. Разом з тим, як сторони, так і прокурор не позбавлені процесуальної можливості заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно, заінтересований у результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Згідно з ч. 7 ст. 31 ГПК питання про відвід експерта вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.
Експерт стає учасником процесу з моменту винесення судом ухвали або слідчим, прокурором – постанови про призначення експертизи. Підставу для призначення судової експертизи можна розглядати у двох аспектах: юридичному і фактичному. Під юридичною підставою розуміється правова норма, яка уповноважує за необхідності (або зобов'язує у певних випадках) призначити експертизу. Саме через неї санкціонований вступ суду, що розглядає справу, у відповідні відносини з особою, яка володіє спеціальними знаннями, та іншими учасниками справи, що розглядається, заінтересованими у результаті експертизи, а також гарантована реалізаціях цих відносин. Фактичною підставою призначення експертизи є потреба у використанні судом (органом досудового розслідування) спеціальних знань, якими володіють експерти, для з'ясування обставин, що можуть бути встановлені тільки за їх допомогою.
Підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (чи органом), або письмове звернення потерпілого або сторони захисту в кримінальному провадженні, в якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються. Процесуальним документом підстава проведення експертизи визнається і в окремих нормативно-правових актах, наприклад в Інструкції "Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженій наказом Мін'юсту України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5 і зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 2 січня 2013 р. за № 1/22533.
Призначення судової експертизи – складний процес, який є результатом реалізації як повноважень суду, так і ініціативи осіб, які беруть участь у справі. Тому при визначенні наявності або відсутності підстав для призначення судової експертизи суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які є учасниками процесу. Вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в адміністративній, господарській, цивільній справі, суд повинен враховувати не лише те, чи має значення для справи факт, який експерт повинен встановити, а і те, чи можна його довести за допомогою інших зібраних у справі доказів та якими є реальні можливості судової експертизи.
Для призначення експертизи суд виконує такі дії: з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного висновку; пропонує учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають поставити перед експертом; оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом; заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу поданих питань; у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призначення; оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призначення експертизи і вручає її експертові; після проведення експертом досліджень, складення й оголошення експертного висновку приєднує його до справи; допитує експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку. Отже, суд, розглядаючи питання, представлені особами, які беруть участь у справі, повинен виключити ті з них, які не мають відношення до справи чи виходять за межі компетенції експерта, або сформулювати їх з власної ініціативи. Так, наприклад, в адміністративному судочинстві при вирішенні справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони природи сторонами пропонуються питання, розв'язання яких не входить до компетенції судово-екологічної експертизи, і тому відповіді на них експерти не дають, зазначаючи це в своїх висновках. За межі компетенції судово-екологічної експертизи виходять питання щодо правової оцінки фактичних обставин справи, оцінки вартості збитків від вирубування лісу, забруднення ґрунтів, загибелі скота, вартості відновлювальних заходів тощо.
Головною вимогою до ухвали суду про призначення експертизи є викладення мотивів, з яких суд дійшов висновку про необхідність призначення судової експертизи, та наявність чіткого переліку питань, які ставляться перед експертом. Стаття 86 ГПК встановлює вимоги, яким повинна відповідати ухвала суду, а саме – стислий виклад суті спору або змісту питання, з якого виноситься ухвала, а також мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство. Отже, якщо суд при призначенні експертизи відхилить питання, запропоновані сторонами та/або прокурором, в ухвалі обов'язково мають бути зазначені мотиви таких дій суду. Статтею 144 ЦПК передбачено, що експертиза призначається ухвалою суду, в якій зазначаються: підстави і строк для проведення експертизи; питання, щодо яких потрібні висновки експертів; ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. При визначенні об'єктів і матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. Це головний процесуальний документ і юридичний факт, що зумовлює виникнення всієї системи процесуальних відносин з приводу експертизи. Без такої ухвали судді неможливими є ні поява експерта у процесі як особливої процесуальної фігури, ні проведення експертного дослідження. Жоден інший документ не може замінити собою ухвали суду про призначення експертизи. Правильне визначення підстав призначення судової експертизи має подвійне значення: допомагає точно обрати вид експертизи і в цілому окреслити компетенцію експерта в майбутньому дослідженні.
Про призначення судової експертизи в господарському процесі виноситься ухвала, в якій крім відомостей, передбачених ч. 2 ст. 86 ГПК, зазначаються, зокрема: обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи; підстави та мотиви призначення судової експертизи, у тому числі додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертиз; організація або особа, якій доручається проведення судової експертизи; перелік питань, що потребують роз'яснення; мотиви, за якими відхилено пропозиції учасників судового процесу стосовно проведення судової експертизи; об'єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи тощо), які надаються судовому експерту, а якщо йдеться про об'єкти, які не може бути доставлено до суду чи судовому експерту (наприклад нерухоме майно), – їх місцезнаходження; обов'язок експертної організації (експерта) надіслати копії експертного висновку сторонам згідно з ч. 1 ст. 42 ГПК; сторона, на яку покладено оплату витрат з проведення судової експертизи; попередження судового експерта про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК.
У п. 5 ст. 81 КАС зазначено, що в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Частиною 1 ст. 144 ЦПК також зазначено, що в ухвалі суду експерт попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Відповідне попередження про кримінальну відповідальність адміністративний, цивільний суд зазначають у своїй ухвалі, що є гарантією об'єктивності та достовірності як проведеного експертного дослідження, так і висновку експерта.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експертизи у судочинстві України» автора Гончаренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процесуальні та організаційні основи застосування спеціальних знань у судочинстві України“ на сторінці 1. Приємного читання.
