Судово-медична експертиза підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, позивача та інших осіб є окремим видом судово-медичної експертизи. У судово-медичній практиці цю експертизу зазвичай називають судово-медичною експертизою живих осіб. Судово-медична експертиза виявлених у живої особи ушкоджень, захворювань чи втрати працездатності, каліцтва займає провідне місце в експертній практиці будь-якої судово-медичної експертної установи. Експертна оцінка ушкоджень, встановлення їх характеру, механізму й давності утворення, можливості заподіяння ушкоджень за конкретних обставин, визначення тяжкості заподіяної здоров'ю шкоди та низка інших питань мають істотне значення для досудового розслідування багатьох злочинів і судового розгляду у кримінальних провадженнях і цивільних справах.
У результаті проведення таких експертиз отримують дані, що мають важливе значення для доказування у кримінальному чи цивільному судочинстві. Основними приводами для призначення експертизи живих осіб можуть бути: отримання особою тілесних ушкоджень; згвалтування та інші насильницькі дії сексуального характеру; зараження венеричними захворюваннями та ВІЛ-інфекцією; встановлення: репродуктивної здатності, вагітності, пологів у минулому; батьківства; правильності й своєчасності надання медичної допомоги; стану здоров'я, штучно викликаних і вигаданих хвороб, втрати працездатності; віку; факту й ступеня алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння тощо.
Відповідно до кримінально-процесуальних норм обов'язковим є призначення експертизи для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, встановлення статевої зрілості потерпілої особи (ст. 242 КПК). На важливість висновку судово-медичної експертизи, який може вплинути на результат кримінального провадження, вказує той факт, що ч. З ст. 242 КПК встановлено можливість примусового залучення особи, за ухвалою слідчого судді, суду, для проведення судово-медичної експертизи. Оскільки категорію процесуальних осіб, яких може бути примусово залучено до проведення судово-медичної експертизи, не встановлено, то слід розуміти, що такими особами можуть бути підозрювані, потерпілі, обвинувачені (підсудні).
Цивільними процесуальними нормами також передбачена обов'язковість призначення судом експертизи, якщо у справі необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоров'я, вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 145 ЦПК).
Законодавець не визначає, експертизою якого виду ці обставини мають бути встановлені, однак характер вирішуваних завдань, об'єкти й предмет експертного дослідження вказують на те, що обов'язковим для з'ясування цих питань є призначення судово-медичної експертизи живих осіб. На це орієнтує і вища судова інстанція. Так, у п. 27 постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" звертається увага судів на те, що для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим. Слід враховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, страждання, мордування, катування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, є компеенцією судово-медичної експертизи. Водночас, треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися слідчими та судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставини його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.
Виходячи із соціального значення й сутності цивільного процесу об'єктом судово-медичних експертиз при розгляді судом цивільних справ є людина – її психіка, система життєдіяльності. Законодавець не встановлює обов'язковості призначення судово-медичних експертиз у цивільному процесі. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Наприклад, у справах про визнання батьківства походження дитини від даної особи є головним юридичним фактом, котрий може бути доведений будь-якими допустимими засобами доказування. Проте є очевидним, що матеріально-правовий факт походження дитини охоплює спеціальні елементи, котрі можуть бути оцінені як біологічні (у широкому розумінні слова) і які традиційними доказами, наприклад поясненнями сторін, показаннями свідків, письмовими доказами тощо, встановити вкрай важко. Висновок судово- медичного експерта в даному разі є необхідним, хоча доказова сила його оцінюється за загальними правилами – у порівнянні й сукупності з іншими доказами у справі. Судово-медичні експертизи спірного батьківства, материнства, з приводу розгляду спору щодо підміни дітей тощо проводяться у цивільних справах за ухвалами суду, що приймає рішення, якій саме державній спеціалізованій установі доручається проведення експертизи та кому з підекспертних осіб треба з'явитися для освідування, відбору зразків. Відбір зразків біоматеріалу проводиться тільки у разі явки всіх підекспертних осіб одночасно в лабораторію бюро чи відділу судово-медичної експертизи. В окремих випадках як виняток зразок біоматеріалу може бути відібраний співробітником медичного закладу за місцем проживання особи – знову ж таки тільки за рішенням суду. Суд також ухвалює рішення і щодо доставки відібраного зразка до експертної установи, якій доручено проводити експертизу.
Сьогодні коло питань, які здатна вирішити судово-медична експертиза живих осіб, надзвичайно широке. Сучасні експертні технології, які застосовуються у практиці судово-медичної експертизи, дозволяють встановлювати дані, які значно полегшують провадження у кримінальному й цивільному судочинстві.
Підготовка матеріалів для проведення експертизи живих осіб покладається на процесуальну особу, суд, які призначили таку експертизу. Від своєчасності й правильності підготовки матеріалів часто залежать не лише повнота й правильність отриманих висновків, а й взагалі можливість проведення судово-медичної експертизи.
Для проведення експертизи й отримання вірогідного висновку важливе значення має оцінка результатів медичного обстеження під- експертного та вивчення відповідної медичної документації. Усю медичну документацію розглядають як доповнення до основного дослідження живої особи. Спеціалісти в галузі судової медицини стверджують, що проведення експертизи без дослідження особи лише за медичними документами можна дозволити тільки у виключних випадках і за наявності медичних документів, що містять вичерпні дані щодо характеру ушкоджень, їх клінічної оцінки та інші відомості, які можуть вплинути на формування висновку. У виключних випадках дозволяється використання копій і виписок за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг. Такі документи мають бути засвідчені підписом лікаря і печаткою лікувального закладу. Якщо експерт не має необхідних медичних документів, він заявляє особі чи органу, що призначив експертизу, клопотання про їх надання. Ігнорування на практиці цих вимог призводить до помилкових висновків. Водночас, фахівці зазначають, що сьогодні на практиці спостерігається неправомірна підміна обстеження живих осіб наданням висновків за результатами вивчення медичної документації, що є доволі частим явищем у разі проведення повторних і додаткових експертиз.
Такий підхід до підготовки експертизи, надання матеріалів слідчим чи судом та проведення дослідження експертом є неприпустимим, оскільки висновок судово-медичної експертизи безпосередньо залежатиме від якості й повноти наданої медичної документації. Проте особи медичного персоналу, які оформлюють таку документацію, не звертають уваги на значну кількість дрібних, з медичної та лікувальної точок зору, але важливих у криміналістичному й судово- медичному розумінні деталей, які мають істотне значення для встановлення істини. Це пов'язано з тим, що в медичних документах зазвичай відображають лише найважливіші особливості ушкоджень. Водночас, локалізацію, кількість і характер дрібних ушкоджень, що не впливають на клінічну картину хвороби і лікування хворого, як правило, не беруть до уваги і не відображають у медичній документації. А дрібні, на перший погляд, прогалини в характеристиці тілесних ушкоджень можуть стати серйозними причинами помилки в установленні їх характеру й тяжкості.
Із змінами, що відбулися в соціально-політичному житті країни, в економічній сфері, в управлінській діяльності, зокрема у забезпеченні належного рівня надання медичної допомоги населенню, з появою численних приватних медичних установ, клінік, лабораторій дефекти належного оформлення медичної документації набули масштабного характеру. Типовими недоліками у веденні й оформленні медичної документації, в якій фіксують стан хворого, перебіг хвороби, встановлення діагнозу та динаміку хворобливих процесів тощо, є:
• неповне, а інколи суперечливе, описання стану хворого, виявлених проявів хворобливого стану органів і систем;
• недостатнє, а інколи й повністю відсутнє, описання в документації морфологічних ознак ран, ранових каналів, навколишніх тканин, підміна описання ушкоджень формулюванням діагнозу захворювання;
• неадекватність діагнозу й відсутність в історії хвороби його клініко-діагностичного обґрунтування.
Зазначені дефекти в оформленні документації призводять до того, що судово-медичний експерт не може відповісти на всі поставлені перед ним запитання процесуальної особи, якою призначено судово-медичну експертизу.
Визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експертизи у судочинстві України» автора Гончаренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Експертиза живих осіб“ на сторінці 1. Приємного читання.
