Розділ IV. Види адвокатської діяльності. Спрямування, спеціалізація

Іноді в адвокатському середовищі можна почути "це мій довічний клієнт", здебільшого так називають людину, яка тривалий час відвідує адвоката у якійсь безкінечній справі, навіть після того, коли всі юридичні ниточки між ними давно розірвано.

Зустрічі та спілкування адвоката з майбутнім клієнтом можуть відбуватися і поза межами вимог Кримінально-процесуального кодексу. Між адвокатом та відвідувачем поки що не існує відносин, що грунтуються на взаємних правах та зобов'язаннях. У цей час діють норми етичного характеру.

Але саме перша зустріч формує у сторін майбутньої угоди певні враження один від одного та визначає напрям подальших відносин, тому доцільно докладніше зупинитися на нюансах процедури укладення угоди з надання правових послуг.

Раніше ми вже згадували які жорсткі критерії моральності в цьому питанні, домінували в адвокатурі України періоду Російської імперії ХІХ-ХХ ст. У "Правилах адвокатської професії в Росії" (А. Н. Марков, 1913) питанням прийняття кримінальної справи до захисту було присвячено спеціальний розділ "Недопустимые способы приобретения дела", де особливу увагу приділялося особистій порядності адвоката у питанні придбання справ і їхнього оформлення. В основі такого підходу лежала істина: адвокат, укладаючи угоду на надання юридичної допомоги, не має морального права ошукувати та затягувати клієнта в будь-який спосіб і не вільний обіцяти останньому позитивного результату тому, що вирішує справу лише суд.

Зазначимо, що адвокатура радянського періоду 40-90-х років минулого століття становила прошарок хоча і принижених статусно, водночас професійно високоосвічених й високопрофесійних юристів, які дотримувалися досить стійких моральних традицій. Постійне третирування адвокатури як професії, принизливе ставлення до адвокатської праці з боку державних органів та партійних чиновників змушували адвокатів завжди перебувати в стані пошуку нових форм роботи, постійно підвищувати професіоналізм і ретельно дотримуватися етичних норм у взаєминах з колегами, учасниками слідчого та судового процесу. Це було необхідним ще й тому, що кожен помилковий чи некоректний крок адвоката міг виявитися приводом для жорсткої реакції прокурора чи суду, що не обіцяло нічого доброго. Президії колегій адвокатів давали у таких випадках дуже різкі оцінки з "оргвисновками", аж до виключення з колегії.

Як це не дивно, але саме завдяки такому невигідному становищу адвокати вимушені були завжди перебувати на достойній професійній висоті. Вважаю за честь розповісти, що 60-ті роки минулого століття мого перебування в адвокатурі Красноармійського району Донецької області запам'яталися мені як найкращий період мого трудового життя. Завідував юридичною консультацією Борис Євсейович Альтшулер, розумна, високоосвічена людина і адвокат з божим даром. Він зумів побудувати роботу консультації так, що вона була неофіційним осередком юридичної думки в районі. І не було судді чи прокурорського працівника, який би періодично не звертався з будь-якими казусами за порадою саме до нас, до адвокатів.

Наївно було б стверджувати, що у ті часи в колегіях працювали лише високі моралісти, і тоді траплялися люди, охочі до "легких" заробітків, схильні до заманювання клієнтів у будь-який спосіб, аж до перехоплення їх на підходах до юридичної консультації, але це було скоріше винятком з правил, ніж постійна практика. Щоразу етичні правила вимагали від адвоката не налаштовувати клієнта на необґрунтовано мажорний лад, а орієнтувати його на реально можливі наслідки у справі

Приклад. На прохання близьких знайомих адвокат Ф. прийняв доручення від Н на здійснення захисту її сина, студента другого курсу політехнічного інституту, якого обвинувачували в шахрайстві. З її слів, О. дуже гарний і добрий хлопчина, потрапив у біду з вини якихось шантажистів.

Коли адвокат з матір'ю обвинувачуваного прибули у слідчий відділ міліції] слідчий, майор міліції П. втирала сльози від безсилля, а підсудний, розвалившись на стільці, щось патякав. П. була вагітною і працювала останній місяць перед декретною відпусткою. Н, користуючись станом жінки, поводив себе нахабно і самовпевнено.

Виявилось, що синок обдурював студентів - своїх однокурсників, брав у них у борг значні суми грошей і потім відмовлявся розраховуватися. Таких епізодів у нього було 7 на загальну суму близько 2 тис. грн, що на той час було досить значною сумою. Перебував Н. під вартою, адже поводився зухвало і злісно не з являвся на виклики слідчого.

Після бесіди з досвідченим адвокатом Н. швидко зрозумів, що в такій манері він міг розмовляти лише з вагітною жінкою, а адвокат з ним панькатись не збирається. З цього моменту Н. швиденько змінився, і роботу з ознайомлення з матеріалами невеликої за обсягом справи за кілька годин було виконано. Перед судом мати приходила щодня задовго до початку роботи, зустрічала адвоката на вулиці, благаючи "домовитись" із судде/о, щоб О. не позбавляли волі і щоб він міг закінчити інститут. Розмовляти з нею було вкрай важко, і жодні вмовляння не докучати зайвими візитами на неї не діяли.

Врешті-решт суд визнав Н. винним, але, беручи до уваги його перший у житті конфлікт із законом та бажання завершити свою освіту, засудив його на два роки позбавлення волі з відбуванням покарання у спеціальних поселеннях під адміністративним наглядом. Мати була не дуже задоволена, але раділа, що син, за бажання, зможе продовжувати навчання в інституті.

... Через шість місяців у місті Д-ку було скоєно вбивство громадянина Ч. А приблизно через місяць були затримані і вбивці. Ними виявились уже знайомий нам Н. і С. Вони зійшлися в місцях відбування покарання. Батьки останнього працювали за кордоном, авм. Д-ку він мешкав один у трикімнатній квартирі. Одного дня молодики, отримавши за незначний хабар дозвіл коменданта поселення, поїхали в Д-к погуляти. Там їм для більшого комфорту знадобився транспорт. Зупинивши старенькі "Жигулі", на яких підробляв у вільний час інвалід Ч., молодики вбили останнього і поїхали розважатися. Через деякий час злочинців було затримано.

Судили обох за навмисне вбивство з корисливими мотивами. Мати Н. знову звернулася до адвоката Ф. з проханням взяти на себе захист її сина. Але Ф. на той час був зайнятий іншою справою, та й з етичних мотивів не міг і не дуже хотів захищати вбивцю свого знайомого.

Одного дня під час прийому відвідувачів двері в юридичну консультацію різко відчинилися На порозі в усьому чорному стояла посивіла і похмура Н. Прямо з порога, не зважаючи на присутніх, на грані істерики, на весь голос, дивлячись у бік адвоката Ф., вигукнула: "Мого сина розстріляють. Це ви винні у смерті мого О.". Ф. від несподіванки підвівся і зупинив стривожений погляд на перекошеному люттю обличчі нещасної жінки. Усі вичікувально і здивовано дивились на Ф. і зніяковіло чекали результату німої сцени. "А в чому, власне, ви вбачаєте мою провину в вашій трагедії?", - спитав Ф. "Якби ви його раніше не захистили від позбавлення волі, - з тією ж лютою злістю відповіла Н, - він сидів би за ґратами і не зміг би втекти і вчинити вбивство". Це був класичний варіант вияву материнської психології.

Висновок: Практика свідчить: адвокату за будь-яких умов доцільно уникати брати участь у кримінальній справі у будь-якій якості на прохання знайомих та близьких. Ця категорія людей завжди покладає на знайомого максимум надій та сподівань і те, що буде пробачатися іншому адвокату, ніколи не вибачать знайомому. Прийняти доручення на ведення справи від друга чи доброго знайомого -це найкращий метод нажити собі ворога, а найліпший кінець - втратити друга чи гарного знайомого.

Мати ж покараного не могла і не хотіла шукати винних у своїй сім "і, в собі самій, у понівеченій нею ж самою душі сина. Але їй вкрай потрібен був винуватець, на якого можна було б перекласти усе своє горе. І вона його знайшла в особі адвоката.

Особлива розмова про справи за призначенням. Такі справи були, є і будуть. Ця робота фактично завжди була безоплатною. Теоретично проголошувалося, що держава бере на себе оплату роботи адвокатів за виконання роботи за призначенням слідчого чи суду. Водночас Управління юстиції ніколи не отримувало коштів на оплату адвокатів за призначенням, принаймні так пояснювали у відділах юстиції.

Попри такий, делікатно кажучи, непривабливий характер справи, як безоплатність, адвокат мусить завжди залишатися професіоналом, вірним своїм морально-етичним настановам і правовим вимогам, виконувати свої обов'язки чесно і з повною віддачею. Зневажливість і несумлінність можуть дуже дорого обійтися.

Приклад. Адвоката М. було за що поважати. Фронтовик, високо порядна людина, чудовий колега. Від народження гарно поставлений голос, талановитий судовий оратор, вишуканість у кожному русі. Він був загальним улюбленцем. Його поважали колеги, судді і навіть прокурори. Одним словом, іменитий юрист-адвокат. Як фронтовика і літню людину його не чіпали, коли потрібно було когось послати в суд за призначенням, і всі сприймали це спокійно і з розумінням.