Розділ IV. Види адвокатської діяльності. Спрямування, спеціалізація

Надання адвокатом згоди на продовження співробітництва на різних етапах кримінального провадження - це відповідальний, добре зважений і ретельно продуманий крок. Перш ніж погодитися на подальше ведення справи, адвокат повинен урахувати всі обставини: власну компетентність у специфіці справи, юридичну перспективу конкретної справи, власну робочу зайнятість, свій стан здоров'я й інші обставини.

Зазвичай кожна справа, за участь у якій береться адвокат, вимагає від останнього не лише достатнього запасу знань у конкретній галузі права, а й досвіду ведення справ цієї специфіки. Міжнародні "Стандарти юридичної професії", прийняті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р., регламентують: "Адвокат не погоджується брати на себе ведення справи, коли він знав чи повинен був знати, що не має необхідної компетентності, щоб вести її; в меншій мірі він повинен співпрацювати з адвокатом, який має таку компетентність. Адвокат може не приймати справу, коли він не має можливості вести її швидко, беручи до уваги інші зобов'язання".

До речі, така вимога міжнародної правової спільноти дещо нівелює положення Закону про право адвоката відмовитися від уже прийнятої справи за п. 4 ст. 47 КПК, якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним. На такі чинники, як недостатність належної кваліфікації для провадження певної справи, адвокат має зважати не після прийняття справи, а до цього акта.

Візьмемо категорію справ, що виникають за наслідками дорожньо-транспортних пригод. Тут, крім знання норм цивільного та кримінального права, необхідно знати специфіку справи, тобто добре орієнтуватися у механізмах ДТП, тонкощах розслідування справ, уміти перевіряти розрахунки експертів. Якщо з указаними вимогами у адвоката все гаразд, а претензії клієнта справедливі і обгрунтовані, тоді робота над справою буде зацікавленою і, скоріше за все, ефективною.

Але навіть у такій справі можуть бути нюанси, які перевантажують совість адвоката і власні настанови життя. Не виключаються обставини, коли клієнт виявився головним винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, що потягла за собою тяжкі наслідки - людські жертви і значні матеріальні втрати для потерпілих. Клієнт, скориставшись тяжким станом потерпілих, зумів знайти "спільну мову" з інспекторами ДАІ та слідчим і прагне через суд, за допомогою адвоката домогтися стягнення з потерпілих власних збитків. Про всі поза правові нюанси клієнт поділився з адвокатом.

Для адвоката виникає ситуація морального вибору, яка вирішується ним залежно від його життєвих настанов і конкретних обставин. У цій ситуації адвокат змушений діяти відповідно до своїх моральних настанов, не порушуючи при цьому право-етичних вимог. Дізнавшись про істинні обставини справи, адвокат:

а) погоджується взятися за справу, що завідомо є несправедливою, з огляду на відверте зізнання клієнта про свої закулісні справи з інспекторами ДАІ і слідчим;

б) відмовляється від участі у справі (до укладення угоди) на стороні цього клієнта, посилаючись на обставини (наприклад, зайнятість).

Щоб діяти за п. "б", адвокат має бути впевненим, що його клієнт є єдиним і незаперечним винуватцем ДТП. Відмова припустима за умов, що адвокат за своїми принципами не може взяти на себе допомогу у досягненні несправедливої, хоча, з формальної точки зору, і обґрунтованої цілі. Цілком природно, що останній варіант є прийнятним далеко не для кожного адвоката, а лише для такого, що може дозволити собі "розкіш" відмовлятися від заробітку, зважаючи на свої моральні настанови.

Не виключено і таке, що клієнт після укладення договору зізнається адвокату в істинних обставинах справи. За таких умов у адвоката не залишається вибору: він зобов'язаний сумлінно виконувати свій обов'язок, хай і без емоційного пафосу і без великої поваги до власного клієнта. Є ще одна можливість вирішити останню ситуацію - відмовитися від уже укладеного договору через нещиру поведінку клієнта, але тут слід ураховувати такі обставини: а) закон забороняє відмовлятися за ініціативою адвоката від виконання укладеного договору; б) адвокат уже володіє конфіденційною інформацією довірителя. Одностороння відмова від угоди за таких умов може мати негативні наслідки для адвоката.

У перші роки існування радянської держави навіть робилися спроби теоретично обгрунтувати право адвоката на відмову від захисту інтересів звинувачуваного, підсудного (вже прийнятої справи) за мотивами "соцбридливості", однак, як показав подальший розвиток подій, ані законодавство, ані адвокатська практика не пішли цим шляхом. Закон України про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу (21.06.2001 р.) пішов шляхом зміцнення статусу захисника на попередньому слідстві й установив, що усунення адвоката в цей період ведення справи здійснюється за рішенням суду.

Варто пам'ятати, що філософія адвокатського захисту полягає не в тому, щоб допомогти злочинцеві уникнути покарання за скоєний злочин, а допомогти підзахисному максимально ефективно використати усі обставини у справі на його користь і довести перед судом необхідність їх урахування при визначенні виду та міри покарання.

Але найперше і найголовніше, що виправдовує існування інституту адвокатури, - це реальна можливість недопущення судової помилки, ціна якої - засудження та покарання невинуватої людини, це надання народу впевненості, що кожна людина може розраховувати на допомогу від сваволі будь-кого, у тому числі і держави. Все інше - прикладне.

Наведені міркування покликані закріпити в адвоката розуміння того, що надання адвокатом згоди на ведення справи - це відповідальний крок, продумане та зважене рішення, прийняте з урахуванням усіх обставин справи та своїх фактичних і професійних можливостей щодо якісного та безперешкодного виконання свого професійного обов'язку.

Надання усної згоди ще не породжує якихось обов'язків адвоката, якщо він не виявився посвяченим у конфіденційні подробиці справи.. На цьому етапі він вільний в остаточному вирішенні питання щодо укладення угоди, але після юридичного оформлення останньої адвокат позбавляється права на відмову від домовленостей, за винятками, що передбачені Законом.

Делікатна і конфліктна ситуація може виникнути за умов, коли адвокат під час консультації оволодів конфіденційною інформацією клієнта і лише після цього відмовив йому у прийнятті справи до свого провадження та підписання угоди про надання правової допомоги. Відчувши можливість подібної ситуації, адвокат правильно вчинить, зупинивши балакучого клієнта від надмірного посвячення його в конфіденційні подробиці справи. Є подробиці, яких краще не знати.

Згідно із Законом, "клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність".

На нашу думку, у цьому визначенні відсутні деякі формальні моменти. По-перше, не завжди клієнтом виявляється об'єкт надання правової допомоги, безпосередньо той, у чиїх інтересах доведеться адвокатові працювати. По-друге, усі перелічені вище суб'єкти стають клієнтами лише після підписання угоди з адвокатом, тому це визначення підлягає уточненню. Особа, з якою укладено угоду з надання правової допомоги, стає клієнтом з моменту підписання останньої сторонами. Може статися так, що між підписанням угоди і початком роботи з надання правової допомоги мине тривалий час, коли адвокат через обставини справи чи за відсутності конкретної потреби не виконує жодних дій за угодою, але це зовсім не означає, що в цей період особа, з якою укладена угода, не є клієнтом.

Ситуація: Н. уклав з адвокатом угоду на представництво в суді. Справу призначено 26 червня, але наступного дня Н. захворів. Справу призупинено і буде призначено після одужання Н. Адвокат ніяких дій за угодою не виконував, але це не означає, що Н. на час хвороби перестав бути його клієнтом. Якщо угода не розірвана у зв'язку з хворобою, Н. може в будь-який момент звернутися до свого адвоката по допомогу стосовно своєї справи.

Отже, під терміном "клієнт" у нинішньому його розумінні в адвокатському середовищі є один із суб'єктів, названих у п. 7 ст. 1 Закону, з яким укладено угоду про надання правової допомоги на досудовому слідстві чи у суді або надання іншої правової допомоги.