РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗРОБЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ У СПРАВІ

Наше законодавство — це система. З цього випливає, що невключення до ч. 1 цієї статті слів "інших законів" - це не законодавча драма, а лише свідчення недоліків законотворчого процесу, яке проявилося під час опрацювання цього Кодексу й у некритичному перенесенні теоретично застарілих приписів попереднього Кодексу, а також у необґрунтованому запозиченні чужого законодавчого досвіду.

Як зазначено у ст. 9 Конституції України, міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.

У ч. 3 цієї статті закріплено принцип прямої дії норми закону, за яким кожна процесуальна дія має відповідати тому закону, який діяв на момент її вчинення.

Згідно із ст. 119 СК, особи, шлюб між якими було розірвано, мали право за певних умов подати до суду спільну заяву про поновлення їхнього шлюбу. Законом України ст. 119 СК було скасовано. Це мало означати, що справи, не вирішені до набрання чинності цим законом, мали були закриті.

Конституційну вимогу про недопустимість зворотної дії закону в часі відтворено у ч. 4 цієї статті. Це має, зокрема, означати:

1) вимоги, які встановлені новим законом до позовної заяви, не стосуються позовної заяви, поданої раніше;

2) збільшення суми судового збору не стосується позовної заяви, поданої раніше;

2. Цивільне судочинство - порядок провадження в цивільних справах або ж встановлений у процесуальному законі порядок розгляду справ. "Вдосконалення правосуддя визначається реальним утвердженням верховенства права і забезпеченням кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. Однак верховенство права залишатиметься доктриною, позбавленою практичного значення, доки судова влада не отримає досконалий процесуальний інструментарій, завдяки якому належним чином може бути гарантована реалізація цього принципу і не сформується якісно новий рівень судової практики"[9].

На сьогодні є достатні підстави сумніватися в одержанні у недалекому майбутньому досконалого процесуального інструментарію. Тому судова влада, і насамперед Верховний Суд України, мають самі виробляти такі досконалі процесуальні механізми, які б дозволили реалізувати фундаментальний принцип правової системи та правосуддя - верховенство права. "Застосування норм Конституції України та механізмів реалізації Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - ключове питання з погляду втілення ідеї справедливого правосуддя".

"Юрисдикційні повноваження судів (судова юрисдикція) - основоположний ресурс судової влади, тому вони мають застосовуватися лише в межах предмета судової влади, тобто щодо правових питань (судових справ), які мають ознаки юрисдикційності. "Розширення " судової юрисдикції може призвести до дифузії судової влади, яка спостерігалася свого часу, проте, на відміну від сучасної ситуації, визначалася деконцентрацією судової влади, коли правосудні функції по суті виконували органи, які не входили формально в судову систему". В. В. Комаров з обережністю науковця наголошує на неузгодженостях і диспропорціях, які виразно прослідковуються у чинних процесуальних кодексах.

І дійсно. Замість того щоб піти шляхом уніфікації єдиних для процесуальних галузей принципів процесу, положень доказового права, представництва, уніфікації строків, ці положення було по-різному врегульовано у кодексах. На відміну від процесу дифузії (взаємопроникнення) в сучасних умовах відбувається процес децентралізації судової влади. "У Верховній Раді України з'явилися проекти реформування судової системи, а по суті - її подальшого знищення. За цими проектами Верховний Суд України має шанс перетворитися на чиновницьку установу як додаток до кількох судових систем, що діють незалежно одна від одної".

Правильним є і висновок, що "крім певної дисгармонізації прийняття Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства не вирішило існуючих у практиці судочинства таких проблем, як тривалий розгляд судових спорів, ефективність перегляду судових рішень, виконання судових рішень, ефективність процедур судочинства тощо.

Підстави перегляду судових рішень у касаційному порядку не скореговані з принципами правової визначеності (певності) та остаточності судових рішень, які відбивають підходи Європейського суду з прав людини до реалізації принципу верховенства права щодо здійсненні правосуддя. І компенсувати ці недоліки сама судова влада не може. її помістили у певний коридор, визначений правовими нормами, за межі якого вона при всьому бажанні вирватися не може.

У Законі "Про міжнародне приватне право" процесуальним відносинам присвячено розділи ХІ-ХНІ. Відповідно до ст. 4 Закону:

1) право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами й іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні;

2) якщо, згідно з ч, 1 цієї статті, неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, використовують право, яке має тісніший зв'язок із приватноправовими відносинами.

Визначене, згідно з ч. 1 цієї статті право як виняток не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають невеликий зв'язок з визначеним правом і мають тісніший зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до ч. 1 цієї статті.

Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.

Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Ч. 2 ст. 2 ЦПК закріплює пріоритет норм, встановлених міжнародними договорами України, перед "внутрішнім" законодавством. Однак суд не може застосовувати правила міжнародного договору, якщо виявить, що вони суперечать Конституції. Водночас "безсумнівним є правило: міжнародне право має переважну силу над національним правом"[10].