РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Наприклад: кримінальна справа № 1-30/05; цивільна справа № 2-20/05; справа про адміністративне правопорушення № 3-26/05; матеріали за поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання № 5-15/05 тощо.

Номер судової справи (матеріалу) зазначається у відповідному алфавітному покажчику.

Листування, що стосується окремих судових справ і матеріалів, зареєстрованих у відповідних обліково-статистичних картках чи реєстраційних журналах, ведеться за номером судової справи (матеріалу). Після закінчення календарного року обліково-статистичні картки на справи, що не розглянуто по суті, перереєстровуються у хронологічному порядку їх надходження в суд із зазначенням на них нового порядкового номера, наприклад: справа № 1-250/04 на № 1-2/05.

Переоформлені обліково-статистичні картки переставляють у картотеку наступного року. Після перенесення карток на всі нерозглянуті справи минулого року продовжується порядкова реєстрація справ і матеріалів, що надходять.

Судові справи (матеріали), що надійшли з апеляційної чи касаційної інстанцій на повторний судовий розгляд після скасування судового рішення, а також кримінальні справи, що надійшли повторно від прокуратури, реєструються як такі, що надійшли вперше. Кожній з них присвоюється новий реєстраційний номер і заповнюється нова обліково-статистична картка на судову справу (матеріал), у відповідному алфавітному покажчику до попереднього запису додається відмітка про новий номер судової справи (матеріалу).

Після реєстрації всі справи і матеріали, що підлягають розгляду відповідно до процесуального законодавства, передаються суддям у визначеному головою суду порядку. Передавання справ і матеріалів судді здійснюється під підпис у контрольному журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді. Такий журнал ведеться окремо щодо кожного судді. Записи в журналі здійснюються мірою передання справ і матеріалів; розподіл їх за формами судочинства, категоріями справ тощо забороняється.

Після закінчення календарного року всі нерозглянуті судові справи і матеріали перереєстровуються у новому журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, наступного року за новими номерами, про що вносяться записи у відповідні графи журналу минулого року.

Глава 30. Наказне провадження

У багатьох країнах законодавство вводить спрощену процедуру розгляду окремих категорій справ[1]. В Україні введено, а по суті відроджено[2] спрощену форму у вигляді судового наказу. Судовий наказ є винятком із загального правила, згідно з яким вирішенню спору судом передує судовий розгляд. Таким чином, судовий наказ є особливою формою рішення судді про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна у порядку, передбаченому ЦПК. Завданням наказного провадження є стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Вважається, що судовий наказ прискорює як вирішення спору судом, так і відновлення порушених прав.

Отже, судовий наказ є різновидом судових рішень, які приймаються одноособово суддею. Судовому наказу притаманні певні спільні риси з судовими рішеннями, але є і характерні відмінності. Судовий наказ приймається без розгляду справи по суті на основі письмових документів. Суддя не досліджує покази свідків, висновки експерта, не заслуховує пояснення сторін. Сторони у наказному провадженні називаються "стягувач" і "боржник". Судовий наказ може бути постановлено тільки з підстав, які вказано у законі (ст. 96). Судовий наказ містить у своїй основі вимоги, які можна назвати безспірними (наприклад, нарахована, але не виплачена заробітна плата).

Для винесення судового наказу слід мати певні умови: а) надання стягувачем разом із заявою про видачу судового наказу всіх доказів, які підтверджують зобов'язання боржника; б) представлені документи дають вичерпну інформацію про суть справи; в) відсутність спору; г) боржник у встановлений законом строк не повідомив суд про свою незгоду із заявленими вимогами.

Можна стверджувати, що судовий наказ відрізняється від судового рішення за юридичною силою та змістом. Адже рішення виноситься без дослідження доказів, представлених двома сторонами, і без участі сторін. Якщо рішення суду не може бути скасовано судом, то судовий наказ може бути скасований тим самим суддею, який його прийняв. Після скасування наказу вимогу заявника може бути розглянуто у порядку позовного провадження.

Судове рішення складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Судовий наказ - тільки із вступної та резолютивної частин.

Вважається, що за допомогою судового наказу можна прискорити розгляд судом справ, спростити складну процедуру цивільного судочинства та розвантажити суди від справ, які можуть бути вирішені у спрощеному судочинстві. Втім є і інший погляд на цю проблему. По-перше, в усіх випадках, коли друга сторона не згодна з судовим наказом, вирішення справи переходить у стадію позовного провадження. Це означає, що в такому випадку тільки втрачено час стягувача і суду. Зростає загроза порушенню прав громадян через випадки несвоєчасного повідомлення боржника, який перебуває у відрядженні за кордоном, або в іншому, недоступному на певний момент для повідомлення місці. Зростають можливості для зловживання правом шляхом використання судового наказу у випадках, коли надають неточну адресу, боржник перебуває в лікарні тощо. Тому законодавство щодо видачі судового наказу слід удосконалювати з урахуванням цих та інших обставин.

Разом з тим заслуговує на увагу думка про скасування виконавчого напису нотаріуса та введення замість нього процедури видачі судового наказу, що потребує дальшого розширення категорій справ, за якими може бути видано судовий наказ.

"Видача судового наказу за правилами, передбаченими розділом II ЦПК, допускається лише у зв'язку з відносинами, спори по яким віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції"386. У разі порушення правил підсудності суд не може відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, оскільки перелік підстав, наведений у ст. 100 ЩІК, є вичерпним, а тільки повертає заяву для подання її до належного суду (ст. 115 ЦПК)[3].

Судовий наказ може бути видано у разі, якщо (ст. 96 ЦПК):

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;