Розділ «Модуль 10. Аграрне законодавство зарубіжних країн»

- підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва;

- сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;

- охорона навколишнього середовища;

- програми регіонального розвитку.

Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи "зеленої скриньки" в будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бюджету.

Немає також заперечень проти бюджетного фінансування заходів "блакитної скриньки", оскільки воші спрямовані на обмеження перевиробництва (скорочення поголів'я худоби, посівних площ тощо).

Найбільш дискусійним питанням при вступі України до СОТ є заходи "жовтої скриньки". До них належать заходи внутрішньої підтримки, що справляють викривлюючий вплив на торгівлю і виробництво: дотації на продукцію тваринництва та рослинництва; дотації на племінне тваринництво; дотації на елітне насінництво; дотації на комбікорми; компенсація частини витрат на міндобрива та засоби захисту рослин; компенсація частини витрат на енергоресурси; цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію; надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими за ринкові; закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові; пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів; пільги на транспортування сільгосппродукції; витрати лізингового фонду та деякі інші.

Щодо заходів "жовтої скриньки" держава повинна взяти зобов'язання із скорочення бюджетного фінансування. У ході визначення умов вступу до СОТ розраховується такий показник сукупного виміру підтримки, як щорічна сума всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов'язання із скорочення. Протягом 6-річного перехідного періоду, як правило, скорочується на 20% (норма СОТ для країн з розвинутою економікою).

Ефективність підтримки виробників програмами, що кваліфікуються як програми "жовтої скриньки", є низькою внаслідок вкрай нерівномірного розподілу субсидій серед сільськогосподарських підприємств, непрозорих механізмів розподілу коштів, перерозподілу субсидій на користь суміжних секторів. Крім того, особисті селянські та фермерські господарства, які виробляють понад 60% сільськогосподарської продукції і забезпечують зайнятість двох третин працездатних селян, фактично позбавлені державної підтримки, у тому числі з урахуванням наслідків світової фінансової кризи.

Тенденція до зростання підтримки сільського господарства заходами "зеленої скриньки" є характерною і для розвинутих країн. Зокрема, за даними Секретаріату СОТ, з 1995 р. по 2008 р. витрати на "зелену скриньку" збільшилися у країнах ЄС на 56%, у США - на 26, в Австралії - на 53%.

В Україні зростання підтримки села заходами "зеленої скриньки" означає, що поступово відбуватиметься зміщення акцентів бюджетної підтримки сільського господарства з підтримки сільськогосподарських підприємств у бік підтримки розвитку сільської місцевості. Як і в країнах Центральної та Східної Європи, ці тенденції посиляться в ході європейської інтеграції України, адже розвиток сільської місцевості в країнах ЄС є рівним за пріоритетністю напрямом аграрної політики нарівні з підтримкою сільськогосподарських виробників. Це означає, що держава активно підтримуватиме розвиток інфраструктури у сільській місцевості (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд), розвиток ринкової інфраструктури для селянських господарств (сприяння збуту сільськогосподарської продукції, у тому числі збирання, обробка та поширення ринкової інформації), охорону довкілля, депресивні території, вкладатиме гроші у людський капітал села.

Як показали події 2006 р. на ринку молока і м'яса, незалежно від набуття членства у СОТ, щоб конкурувати на зовнішніх і внутрішньому ринках, Україна має вкладати державні кошти у наукові розробки в галузі стандартизації, реформувати систему оцінки відповідності, сприяти виробникам у переході на світові стандарти. Ці заходи, які належать до "зеленої скриньки", стануть найбільш ефективними для підтримки конкурентоспроможності національних виробників в умовах СОТ. Нейтралізації можливих негативних наслідків для сільського населення від вступу України до СОТ і реалізації можливих позитивних наслідків сприятимуть підтримка формування та розвитку ринкової і соціальної інфраструктури, обслуговуючих кооперативів, дорадчих служб. Взагалі, як свідчить аналіз досвіду країн із перехідною економікою, підстав для прогнозування катастрофічних наслідків від членства у СОТ для сільського господарства немає. Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів, передусім для країн, які ще не подолали кризи та депресії своїх агропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність збільшення і без того значної різниці у рівнях підтримки внутрішнього ринку між новими і наявними членами СОТ.

2. Загальна характеристика аграрного законодавства держав ЄС

Процеси формування аграрної політики ЄС ще й досі тривають. Історично аграрна політика ЄС створювалася у форматі регулювання системи цін та ринкового механізму сільськогосподарського виробництва щодо наявності доступних та якісних продуктів харчування з метою забезпечення продовольчої безпеки. При проведенні аграрної політики ЄС було визначено два основних її завдання: державне регулювання аграрного виробництва та ринку і проведення структурних реформ щодо укрупнення господарств з використанням програм стимулювання інтенсифікації аграрного виробництва. При цьому перше завдання допомагало виконувати стратегічну мету - забезпечити розвиток стабільного економічного середовища для функціонування сільського господарства держав ЄС. Водночас було здійснено розподіл завдань аграрної політики на загальну (ЄС) та національну (на рівні кожної держави окремо). Цінова та зовнішня політика були виведеш у розпорядження загальних органів ЄС, а національна політика концентрувалася на створенні інфраструктури, стимулюванні аграрного виробництва та збереженні природного навколишнього середовища, а також на вирішенні соціальних питань села. При проведенні спільної аграрної політики ЄС її організатори та виконавці зіткнулося із багатьма проблемами, внаслідок різного економічного розвитку аграрного виробництва в окремих країнах ЄС, різної кількості та розміру господарств; тому її реалізація мала певні регіональні відмінності та особливості. Важливе місце в процесі реалізації аграрної політики ЄС посідають питання забезпечення продовольчої безпеки. Так, 12 січня 2000 р. була схвалена "Біла книга про безпеку харчових продуктів" ЄС. У Європі

"Біла книга" означає офіційне видання, у якому висвітлюються важливі події та процеси у певних галузях суспільного життя. Таким чином, Європейською комісією з питань безпеки харчових продуктів було визначено коло стратегічних заходів, необхідних для поліпшення стандартів безпеки харчових продуктів на декілька наступних років. Підставами для запровадження "Білої книги про безпеку харчових продуктів" стало те, що за останні десятиріччя спостерігався надзвичайний розвиток як методів виробництва і переробки харчових продуктів, так і контролю, необхідного для забезпечення додержання прийнятних стандартів безпеки. Зрозуміло, що в деяких сферах існуюче європейське законодавство повинне бути приведеним у відповідність до вимог сучасності. Було встановлено відповідний офіційний контроль за якістю харчових продуктів на національному і європейському рівнях.

Завданням "Білої книги" стали: прозорість політики ЄС у сфері безпеки харчових продуктів на усіх рівнях й сприяння зростанню довіри споживачів, визначення пропозицій, які перетворять продовольчу політику ЄС на випереджаючий, динамічний, логічно послідовний і всеохоплюючий інструмент для забезпечення високого рівня людського здоров'я і захисту споживачів від існуючих загроз продовольчій безпеці. У "Білій книзі про безпеку харчових продуктів" деталізовано основні принципи продовольчої безпеки держав ЄС. Провідним принципом "Білої книги" в цілому є те, що політика безпеки продуктів харчування має базуватися на всеохоплюючому, інтегрованому підході. Це стосується продовольчого ланцюга в системі "від лану до столу" на усіх етапах від заготівлі кормів і закінчуючи реалізацією готової до споживання продукції. Також усі учасники продовольчого ланцюга (виробники кормів, фермери й виробники продуктів харчування) повинні бути чітко визначені: виробники кормів, фермери й оператори продуктів харчування несуть першочергову відповідальність за безпеку продовольства; компетентні органи проводять моніторинг й несуть відповідальність через організацію спостережень і функціонування систем контролю. Споживачі також мають визнати, що вони відповідальні за належне зберігання, обробку й приготування їжі. Таким чином, продовольча політика "від лану до столу", яка охоплює усі ланки продовольчого ланцюга, включаючи виробництво кормів, вирощування сировини, переробку, зберігання, транспортування й роздрібну торгівлю, повинна втілюватися систематично й послідовно.

Аналіз ризиків має стати основою, на якій базуватиметься політика безпеки харчових продуктів, при цьому ЄС має будувати свою продовольчу політику на застосуванні трьох компонентів аналізу ризиків: оцінка ризиків (наукові рекомендації й аналіз інформації), управління ризиками (регулювання і контроль) й інформація про ризики. Успішна продовольча політика вимагає, щоб існувала можливість відстежувати корми й продукти харчування та їх інгредієнти, таким чином, необхідно запровадити відповідні процедури, що полегшують відстеження і вони включають у себе зобов'язання суб'єктів агробізнесу, що займається кормами та продуктами харчування, дотримуватися відповідних процедур й відкликати з ринку корми й товари в тих випадках, коли виникає ризик для здоров'я споживачів. Оператори продуктів харчування також мають вести ретельні записи про постачальників сировини та складники, що в разі потреби дасть змогу визначити джерело проблеми. Однак потрібно звернути увагу на те, що чітке відстеження кормів і продуктів харчування та їх інгредієнтів - складна проблема й потрібно зважати на специфіку різних галузей і товарів. Обов'язковим є усебічний, інтегрований підхід, що є запорукою логічно послідовної, ефективної й динамічної продовольчої політики у ЄС. Збір інформації та її аналіз є основними елементами політики безпеки харчових продуктів і відіграють важливу роль у визначенні потенційної небезпеки кормів і продуктів харчування.

Фундаментальними актами законодавства ЄС у сфері сільського господарства та забезпечення безпеки харчових продуктів стали: Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1257/1999 "Про підтримку розвитку сільський районів з боку Європейського гарантійного фонду розвитку сільського господарства" від 17 травня 1999 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 178/2002 "Про встановлення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів" від 28 січня 2002 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1831/2003 "Питання кормових добавок для використання в годівлі тварин" від 22 вересня 2003 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1782/2003 "Про встановлення єдиних правил для програм прямої підтримки в рамках спільної сільськогосподарської політики, програми підтримки фермерів і внесення змін в регламенти (ЄС) № 2019/93, (ЄС) № 1452/2001, (ЄС) № 1453/2001, (ЄС) № 1454/2001" від 29 вересня 2003 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 852/2004 "Щодо гігієни харчових продуктів" від 29 квітня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС Ns 853/2004 "Про встановлення спеціальних санітарних норм для харчових продуктів тваринного походження" від 29 квітня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 882/2004 "Про офіційний контроль за підтвердженням відповідності законодавчих норм щодо кормових та харчових продуктів, ветеринарних норм та правил догляду за тваринами" від 29 квітня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 854/2004 "Про встановлення спеціальних правил організації офіційного контролю щодо продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною" від 29 травня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1290/2005 року "Про фінансування спільної аграрної політики" від 21 червня 2005 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1698/2005 "Щодо підтримки розвитку села з боку Європейського Сільськогосподарського Фонду Розвитку Села" від 20 вересня 2005 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 2073/2005 "Про мікробіологічні критерії для харчових продуктів" від 15 листопада 2005 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1198/2006 "Про Європейський фонд рибного господарства" від 27 липня 2006 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1974/2006 "Про визначення правил застосування Регламенту Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1698/2005 "Щодо підтримки розвитку села з боку Європейського Сільськогосподарського Фонду Розвитку Села" від 15 грудня 2006 р.; Директива Ради ЄС № 89/397 "Про офіційний контроль за якістю продуктів" від 14 червня 1989 р.; Директива Ради ЄС № 90/496 "Про маркування харчової цінності продуктів харчування" від 24 вересня 1990 р.; Директива Ради ЄС № 91/492 "Про санітарно-гігієнічні вимоги виробництва та продажу на ринку живих молюсків" від 15 липня 1991 р.; Директива Ради ЄС № 91/493 "Про санітарно-гігієнічні вимоги до виробництва та продажу на ринку риби та рибних продуктів" від 22 липня 1991 р.; Директива Ради ЄС № 92/46 "Про встановлення вимог виробництва та розміщення на ринку сирого молока, молока, підданого термічній обробці та молокопродуктів" від 16 червня 1992 р.; Директива Ради ЄС № 93/43 "Про гігієну харчових продуктів" від 14 липня 1993 р.; Директива Ради ЄС № 94/36 "Про барвники, призначені для застосування у їжі" від 30 червня 1994 р.; Директива Ради ЄС № 94/65 "Про вимоги до виробництва та продажу рубленого м'яса та м'ясних напівфабрикатів" від 14 грудня 1994 р.; Директива Ради ЄС № 94/62 "Про упаковку та відходи пакування" від 20 грудня 1994 р.; Директива Ради ЄС № 77/96 "Про постачання дитячих зернових продуктів харчування як продовольчої допомоги" від 19 січня 1996 р.; Директива Ради ЄС № 98/83 "Щодо якості води, призначеної для споживання людиною" від 3 листопада 1998 р.; Директива Ради ЄС № 2000/13 "Про наближення законів держав-членів стосовно маркування, презентації та реклами харчових продуктів" від 20 березня 2000 р.; Директива Ради ЄС № 2000/29 "Щодо запобіжних заходів від проникнення на територію

ЄС організмів, які можуть завдати шкоди рослинам або рослинним продуктам та їх розповсюдження на території Співтовариства" від 8 травня 2000 р.; Директива Комісії №2001/95/ЄС "Про загальну безпеку продукції" від 3 грудня 2001 р.; Директива Ради ЄС № 2001/111 "Про певні види цукру, призначені для споживання людиною" від 20 грудня 2001 р.; Директива Ради ЄС № 2001/112 "Про фруктові соки та деякі подібні продукти, призначені для споживання людиною" від 20 грудня 2001 р.; Директива Ради ЄС № 2002/99 "Про встановлення ветеринарних норм виробництва, обробки, розповсюдження та імпорту продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною" від 16 грудня 2002 р.

Розвиток аграрного виробництва у державах ЄС неможливий без здійснення фермерам субсидій. Аграрний сектор ЄС споживає 40% усього бюджету, при цьому у сільському господарстві задіяно лише 5,7% населення і виробляється приблизно 2% ВВП. Започаткування системи субсидування історично було пов'язане з потребою забезпечити, з одного боку, максимальну доступність продуктів харчування для населення європейських країн, а з другого - високий рівень життя фермерів.