Розділ 21. Правове регулювання ветеринарної справи в Україні

Головний (старший) лікар ветеринарної медицини підприємства (господарства) є керівником ветеринарної служби на підприємстві (у господарстві), організатором і безпосереднім виконавцем проведення профілактичних, ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів.

У своїй діяльності він підпорядковується директорові (керівникові) підприємства (господарства), а у спеціальних питаннях - головному лікареві ветеринарної медицини району. Основним завданням головного (старшого) ветеринарного лікаря підприємства (господарства) є організація і проведення заходів щодо запобігання захворюванням і падежу тварин, що спрямовані на зростання поголів'я худоби і птиці, підвищення їх продуктивності, забезпечення виробництва високоякісних у ветеринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва з найменшими затратами праці і коштів, а також на захист населення від хвороб, спільних для тварин і людини. Головний (старший) лікар підприємства (господарства) нарівні з директором (керівником) несе відповідальність за ветеринарно-санітарний стан поголів'я тварин, своєчасне проведення необхідного комплексу профілактичних і лікувальних заходів, за неухильне додержання Закону України "Про ветеринарну медицину", інструкцій, настанов, правил та інших чинних нормативних актів ветеринарного законодавства.

Розкриваючи питання про правовий статус ветеринарної служби підприємства (господарства) у межах адміністративного району, не можна залишити поза увагою діяльність таких підприємств ветеринарної медицини, як районна державна лабораторія ветеринарної медицини та державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках.

Районна державна лабораторія ветеринарної медицини - це діагностична установа державної ветеринарної медицини, основними завданнями якої є:

а) встановлення лабораторного діагнозу хвороб тварин, у тому числі птиці, хутрових звірів, риб та бджіл;

б) виявлення тварин, хворих заразними хворобами або хворобами, пов'язаними з порушенням обміну речовин та з іншими відхиленнями у життєдіяльності організму;

в) виявлення причин масового захворювання тварин;

г) експертиза м'яса, молока та інших харчових продуктів.

Діяльність районної державної лабораторії ветеринарної медицини спрямована на забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва, запобігання і ліквідацію заразних і незаразних хвороб тварин для створення здорових стад і збільшення виробництва тваринницької продукції, а також з метою захисту населення від хвороб, спільних для людини і тварин. У підпорядкуванні лабораторії ветмедицини є лабораторії ветсанекспертизи на ринках. Очолює лабораторію директор - ветеринарний лікар. Він призначається на роботу і звільняється з роботи обласним управлінням сільського господарства. Інших працівників лабораторії призначає на роботу і звільняє з роботи директор лабораторії.

Державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках організовується на ринку у встановленому порядку. Основне її завдання - здійснення ветеринарно-санітарної експертизи м'яса, м'ясопродуктів, молока, молокопродуктів, риби, грибів та інших харчових продуктів сільського господарства, що надходять для продажу на ринку, а також організація заходів щодо запобігання поширенню заразних хвороб тварин через продукти, що підлягають експертизі. Лабораторія несе відповідальність за правильність проведення експертизи, санітарне благополуччя і доброякісність харчових продуктів, що допускаються до продажу на ринку, а також за дієвість контролю з додержання санітарних умов при їх продажу.

При торгівлі на ринках живою худобою і птицею лабораторія здійснює їх клінічний огляд і перевіряє наявність ветеринарних документів про благополуччя тварин і місць їх перебування щодо заразних хвороб. Встановивши захворювання тварин, лабораторія направляє їх до лікувальної ветеринарної установи і вживає інших необхідних заходів.

Очолює лабораторію завідуючий - ветеринарний лікар. Завідуючий лабораторією та інші працівники лабораторії призначаються на посаду і звільняються з посади керівником установи, у підпорядкуванні якої перебуває лабораторія. Завідуючий лабораторією має право накладати штрафи на посадових осіб і окремих громадян, які торгують на ринку, за порушення передбачених Законом України "Про ветеринарну медицину" правил торгівлі м'ясом, молоком, рослинними та іншими продуктами, худобою і птицею. Він визначає службові обов'язки працівників лабораторії і затверджує правила внутрішнього розпорядку.

Лабораторія завжди має бути розміщена на ринку поблизу павільйону м'ясної і молочної торгівлі або безпосередньо в павільйоні ринку. Неприпустимо розмішувати лабораторії у дворах жилих будинків і поряд зі складами, у яких зберігаються сильнодіючі речовини. Виробничими приміщеннями з відповідними пристосуваннями і комунальним обслуговуванням лабораторія забезпечується адміністрацією ринку.

Незважаючи на те, що переважна більшість ветеринарних заходів здійснюють нижчі ланки державної ветеринарної медицини (у першу чергу, в масштабі сільських адміністративних районів), у питанні про державне утримання цих ланок у наш час виникає багато труднощів, зокрема фінансових. Грошей на їх утримання у держави практично немає. Тому гостро стоїть питання про те, яка реальна можливість функціонування районних підрозділів за сучасних умов. Головною продуктивною і рушійною силою ветеринарії, що приносить економічну ефективність галузі, є людський фактор - керівники і фахівці. Чинне ветеринарне законодавство України покликане наділити їх правовим статусом, який сприяє продуктивній діяльності як кожного керівника ветеринарної медицини, так і галузі в цілому.

Труднощі що виникають у сфері реалізації прав та обов'язків фахівців ветеринарної медицини, полягають у тому, що в багатьох випадках у нижчих ланках ветеринарної медицини лікарі і фельдшери підприємств (господарств) виконують невластиві їм функції працівників на різних роботах, що є грубим порушенням норм ветеринарного права з боку керівництва цих підприємств (господарств). Багато що в цьому плані залежить і від морально-вольових якостей самих фахівців ветеринарної медицини, їх уміння відстояти свою професійну честь і гідність.

3. Правове регулювання виробництва ветеринарних препаратів, кормів та добавок

Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р., ветеринарні препарати можуть вироблятися за наявності ліцензії, що видається Державним комітетом ветеринарної медицини. Для ефективного управління у галузі виробництва і застосування засобів захисту тварин при Державному комітеті ветеринарної медицини утворено Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини. Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 807. Основними завданнями Комісії є підготовка науково обгрунтованих висновків і рекомендацій з питань розроблення препаратів, їх ефективності і безпечності для тварин, визначення доцільності та можливості застосування в тваринництві і ветеринарній медицині на підставі проведення експертизи результатів доклінічних і клінічних досліджень.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження положень про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів" від 21 листопада 2007 р. № 1349 затверджено відповідні положення. Реєстрація ветеринарного препарату здійснюється Держкомветмедицини на підставі поданої власником реєстраційного досьє або його представником заяви, рішення Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини і експертного висновку Національного агентства ветеринарних препаратів та кормових добавок або Національного агентства ветеринарних імунобіологічних препаратів.

Власником реєстраційного досьє вважається юридична особа, що забезпечує збір та обробку інформації про всі випадки негативних реакцій ветеринарного препарату. Під час реєстрації вітчизняного ветеринарного імунобіологічного засобу заявник повинен депонувати штами (культури) мікроорганізмів, які використовуються при виробництві та контролі такого засобу, в Національному центрі штамів мікроорганізмів. Забороняється реєстрація препаратів, які можуть погіршити ветеринарно-санітарний та епізоотичний стан або заподіяти шкоду здоров'ю людей чи тварин.

Під час проведення реєстраційних випробувань досліджуються якість, ефективність, безпечність, реактогенність чи діагностичні характеристики препарату in vitro та in vivo. Відповідне агентство за результатами експертизи готує експертні висновки, в яких зазначаються рекомендації Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини, та надсилає їх заявнику, а також Держкомветмедицини. Останній на підставі одержаних від агентства документів приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації препарату.