Розділ «Модуль 5. Правове регулювання виробничо-господарської та окремих видів діяльності у сільському господарстві»

Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внутрішньогосподарську диференціацію природноекономічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманного для даної зони або мікрозони. На відміну від територіальної спеціалізації, яка має більш-менш стабільний характер, спеціалізація багатьох сільськогосподарських підприємств через її незавершеність перебуває в постійному русі. Найшвидше вона почала розвиватися у 80-ті роки минулого століття, коли централізовано в кожному адміністративному районі створювалися 1-2 спеціалізованих господарства з вирощування й відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, 1-2 - з відгодівлі свиней, І-з вирощування нетелів, решта аграрних підприємств району спеціалізувалися на виробництві молока. Створювалися також міжгосподарські спеціалізовані господарства, як правило, тваринницького виробничого напряму. В окремих районах деякі підприємства спеціалізувалися на виробництві кормів, продукції вівчарства, птахівництва тощо. Проте спеціалізація сільськогосподарських підприємств у подальші роки не поглиблювалася через недосконалість адміністративно побудованих організаційно-економічних відносин між підприємствами, відсутність ринкових важелів і матеріальної заінтересованості господарств та їх працівників у результатах своєї праці. Більше того, в 90-ті роки поглиблення економічної кризи і диспаритету цін, особливо на продукцію тваринництва, призвело до того, що багато з них відмовилися від орієнтації на прискорений розвиток головних галузей і, по суті, знову стали розвиватися як багатогалузеві. Під час реорганізації КСП у підприємства, що функціонують на засадах приватної власності, проблема спеціалізації з об'єктивних причин не набула актуальності - нові підприємства створювалися, за рідкісним виключенням, як багатогалузеві.

Проте з утвердженням справжнього господаря на землі, подальшим удосконаленням ринкових відносин і за належної економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників спеціалізація аграрних підприємств набуде нового імпульсу, оскільки вибір головних галузей, їх розмір, ринки збуту, економічні стосунки, ціни тощо стали вирішуватися безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції. Критерієм спеціалізації аграрного підприємства з виробництва певного виду продукції є тепер економічний інтерес товаровиробника. Водночас враховуються й інші фактори, що впливають на розміщення і спеціалізацію в умовах ринку.

Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах - бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах.

Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочнотоварні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садово-городні, овочівницькі бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати Існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва. Особлива необхідність у розвитку внутрішньогосподарської спеціалізації проявляється у великих за розмірами підприємствах, а також у тих господарствах, які розвиваються нині як багатогалузеві. З поглибленням спеціалізації підприємства на певній галузі виникає необхідність у вдосконаленні внутрішньогосподарської спеціалізації, оскільки при цьому змінюються характер і масштаби виробництва, а разом з ними й організаційна структура господарства. Тому питання спеціалізації підприємств та їх внутрішньогосподарської спеціалізації повинні вирішуватися в органічній єдності й тісному взаємозв'язку.

За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева - це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкнутого (закінченого) циклу виробництва. По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особливості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продукції на одній і тій самій земельній ділянці. В процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможливо вичленити і розподілити за іншими господарствами або їх підрозділами у вигляді самостійних виробництв. Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація. Ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно - від одержання молодняка до виробництва кінцевої продукції. Наприклад, у великих свинарських комплексах на багатьох свинофермах у неспеціалізованих на цій галузі аграрних підприємствах утримують основне стадо, одержують молодняк, вирощують його, відгодовують і реалізують на м'ясокомбінати. За такою самою схемою в багатьох господарствах розвиваються й такі тваринницькі галузі, як скотарство та вівчарство.

Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва в межах однієї і тієї самої галузі. Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу і постадійну. Перша з них здійснюється з метою забезпечення якісного стану функціонування тієї чи іншої галузі. Наприклад, у зерновій галузі виділяються три або чотири якісно відмінних рівні виробництва зерна з повним технологічним циклом. Перший з них - виведення нових сортів і гібридів зернових культур - здійснюється науково-дослідними інститутами і селекційними станціями; другий - виробництво насіння еліти і першої репродукції - елітно-насінницькими господарствами; третій - виробництво сортового насіння другої репродукції - в спеціалізованих підрозділах аграрних підприємств; четвертий рівень - виробництво товарного зерна. У тваринництві також ефективно розвивається якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація. Наприклад, нові породи і лінії тварин виводять на племінних заводах і племінних станціях.

Постадійна спеціалізація - це виділення у самостійні виробництва окремих стадій технологічного циклу галузі. Вона характерна переважно для тваринництва. Наприклад, у скотарстві в самостійні виробництва можуть виділятися такі стадії, як вирощування нетелі і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняка великої рогатої худоби. Кожна з цих стадій відокремлюючись, перетворюється на самостійне виробництво спеціалізованих підприємств. Постадійна спеціалізація має місце і в окремих галузях рослинництва. Так, у буряківництві в самостійне виробництво виділяється насінництво, що ведеться спеціалізованими аграрними підприємствами, і товарне виробництво буряків, яке здійснюється різними за юридичним статусом аграрними підприємствами.

Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в котрих головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90% і більше. До цієї групи підприємств відносять птахофабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 5%. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей уважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67%, у тому числі кожна з них не менше 25%. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні складати відповідно понад 75% і не менше 24%. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.

Таким чином, для ефективного розвитку аграрного виробництва необхідне найбільш повне і раціональне використання виробничих ресурсів сільськогосподарських підприємств. Цьому сприяє впровадження науково обґрунтованої системи господарства. Система господарства - це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку. На формування системи господарства аграрного підприємства, її розвиток впливає сукупність факторів і умов виробництва. Головним із них є ресурсний потенціал господарства, тобто наявність матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства. До раціональної системи господарства висуваються такі основні вимоги: виконання договірних зобов'язань з виробництва певних видів товарної продукції, вдосконалення спеціалізації виробництва, правильне поєднання галузей, найбільш повне і раціональне використання ресурсного потенціалу (землі, трудових ресурсів, основних та оборотних фондів), зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року, підвищення ефективності всіх галузей.

3. Правове регулювання діяльності промислів та підсобних промислових господарств

Підсобні господарства належать до допоміжних галузей аграрного виробництва. Підсобні промислові підприємства (цехи) і промисли організовуються в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах, міжгосподарських організаціях, інших агропромислових формуваннях на правах їх виробничих підрозділів з метою забезпечення більш повної зайнятості і закріплення робочої сили, зміцнення фінансового стану господарств, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, покращення використання матеріальних і місцевих сировинних ресурсів, прискорення соціального розвитку села. За необхідності підсобні промислові виробництва створюються на міжгосподарській основі як безпосередньо в одному із господарств-учасників, так і на самостійному балансі. На міжгосподарській основі також організовуються спеціалізовані лісогосподарські підприємства і дільниці для ведення лісового господарства га комплексного використання лісових ресурсів у лісах, переданих у постійне користування сільськогосподарським підприємством. Крім того, підприємство може створювати підсобні виробництва на основі кооперації з промисловими підприємствами, об'єднаннями, торговельними, постачальницькими та іншими організаціями, а також створювати із зарубіжними партнерами спільні підприємства.

Створюються підсобні промислові виробництва в колективних сільськогосподарських підприємствах рішенням загальних зборів або зборів уповноважених, у державних сільськогосподарських підприємствах - директором, у міжгосподарських підприємствах (організаціях) - рішенням зборів уповноважених господарств-учасників.

Предметом діяльності підсобних промислових підприємств і промислів є переробка сільськогосподарської сировини, дикоростучих плодів, ягід, грибів, виробництво будівельних матеріалів, склотари, меблів, переробка шкірсировини, пошиття робочого та іншого одягу, виробництво товарів культурно-побутового та господарського призначення, раціональне і ефективне використання лісосировинних ресурсів, виробництво напівфабрикатів, вузлів, деталей, тари по кооперації з промисловими підприємствами та здійснення будь-якої іншої діяльності, що не суперечить законодавству України.

Правовий статус внутрішньогосподарських підсобних виробництв і промислів є похідним від правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства, що їх створює. Це зумовлено тим, що таке підсобне виробництво чи промисел виступає внутрішнім структурним підрозділом сільськогосподарського виробничого кооперативу, фермерського господарства, сільськогосподарського акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державного сільськогосподарського підприємства чи іншого аграрного підприємства, які за рішенням вищого органу управління, керівника створили це підсобне виробництво чи промисел, затвердили положення про цей структурний підрозділ, закріпили за ним майно і трудові ресурси, здійснюють його матеріально-технічне забезпечення, отримують прибуток, одержаний підсобним виробництвом чи промислом у результаті їх господарської діяльності, і розпоряджаються ним.

Внутрішньогосподарські виробництва чи промисли не є відокремленими від сільськогосподарського підприємства, що їх створило, ні в майновому, ні в організаційному, ні в господарському відношенні. Кооперовані виробництва і промисли, що створюються на зовнішньо-господарському рівні, є самостійними суб'єктами права, мають права юридичних осіб. Доцільно створювати їх у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (хоча останні не повною мірою відповідають ознакам, якими характеризується коопероване виробництво чи промисел (зокрема йдеться про відсутність мети - отримання прибутку), їхня господарська діяльність спрямована на надання послуг Його членам). Дані суб'єкти відокремлені від сільськогосподарських підприємств, що їх створюють, у майновому відношенні, але їх господарська діяльність тісно пов'язана з виробничо-господарською діяльністю сільськогосподарських підприємств.

Підсобні промислові підприємства і промисли здійснюють свою діяльність відповідно до самостійно розробленої і затвердженої підприємством економічно доцільної структури виробництва продукції на підставі внутрішньогосподарських взаємовідносин. Підприємства, які створили підсобні промислові підприємства і промисли: закріплюють за ними обладнання, транспорт, інвентар, будівлі та інше майно, а за необхідності й земельні площі; забезпечують підсобні виробництва нормативно-технічною документацією; затверджують економічно доцільну структуру виробництва продукції; здійснюють заходи із забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами, як лімітованими, так і децентралізованими і придбаними на прямих зв'язках; закупляють в інших господарствах і у населення залишки сільськогосподарської продукції, а також дикоростучі ягоди, гриби для наступної їх переробки, в тому числі й на давальницьких умовах; забезпечують своєчасне оновлення машин і механізмів з метою підвищення технічної оснащеності підсобних виробництв; здійснюють заходи щодо покращення умов праці, дотримання правил технічної-безпеки, вимог виробничої санітарії і протипожежної безпеки.

До економічних завдань, які покладаються на підсобні виробництва і промисли, належать: отримання сільськогосподарським підприємством додаткових грошових надходжень, які впливають на вирівнювання та пропорційне збільшення розмірів оплати праці працівників сільськогосподарського підприємства; збільшення суспільно необхідного продукту, продовольчих товарів вітчизняного виробництва, інших товарів споживчого характеру і надання послуг, що поліпшує конкурентне середовище; компенсація матеріально-фінансових витрат, пов'язаних зі збільшенням і розширенням галузей аграрного виробництва (рослинництво, тваринництво) та низького рівня фондозабезпеченості основних галузей аграрного виробництва; перероблення аграрної продукції та виготовлення товарів народного споживання, які економічно невигідно виробляти великим підприємствам харчової та легкої промисловості; стимулювання розвитку товарного виробництва аграрної продукції громадянами, які ведуть особисті селянські господарства.

До соціальних завдань, які стоять перед підсобними виробництвами і промислами сільськогосподарських підприємств, слід віднести: раціональне використання робочої сили сільськогосподарського підприємства протягом року і особливо в осінньо-зимовий період; активне залучення трудових ресурсів, що не зайняті в суспільному виробництві внаслідок скорочення робочих місць, з метою зняття соціального напруження, пов'язаного з безробіттям; стимулювання підвищення професійної підготовки та професійної орієнтації сільської молоді; формування ощадливого ставлення працівників сільськогосподарського підприємства до виробленої ними продукції.

Підсобне промислове підприємство реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тарифами, що встановлюються ним самостійно, або на договірній основі. Облік виробничо-господарської діяльності підсобних промислових підприємств і промислів здійснюється бухгалтерією підприємства. У великих підсобних виробництвах для ведення первинного обліку призначаються бухгалтери, які підпорядковані головному бухгалтеру підприємства. Роботи в підсобних промислових виробництвах і промислах виконуються переважно особистою працею членів господарства. Метою є найбільш ефективне використання трудових ресурсів, особливо тих працівників, що вивільняються із сільськогосподарського виробництва в міжсезонний період. Допускається прийняття на роботу громадян за трудовою угодою. У випадках, коли продукція виробляється в домашніх умовах, дозволяється видача сировини, матеріалів, обладнання в порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України. Трудові відносини працівників підсобних промислових виробництв регулюються законами України, статутом господарства, а осіб, які працюють за трудовою угодою - законодавством про працю України.

Підсобні промислові підприємства і промисли самостійно визначають форми і системи оплати праці їх працівників з наступним погодженням і затвердженням правлінням колективного сільськогосподарського підприємства, керівником державного та іншого агроформування, радою уповноважених господарств-учасників. Тривалість та розпорядок робочого дня, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також мінімум трудової участі регулюються Правилами внутрішнього розпорядку підприємства. Оплата праці здійснюється залежно від кількості та якості трудового внеску кожного члена і обумовлюється кінцевими результатами. Розмір заробітку не обмежується.