• обсяг валютних обмежень;
• форми міжнародних розрахунків;
• режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота;
• статус міждержавних валютно-кредитних організацій, які регулюють валютні відносини.
Історії відомі три світові валютні системи.
Перша утворилася стихійно в кінці XIX ст. на ґрунті так званого золотого стандарту, при якому валюти окремих країн вільно оберталися в золото на внутрішніх ринках цих країн.
Друга система сформувалася на основі золотовалютного стандарту.
Її формування розпочалося в 30-ті роки XX ст. і завершилося на рубежі 50-60-х років. Своє юридичне оформлення ця система одержала на міжнародній конференції у м. Бреттон-Вудс (США) в 1944 р. Відповідно до рішення Бреттон-Вудської конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який став здійснювати міждержавне регулювання валютних зв'язків капіталістичних країн.
Основним засобом міжнародних розрахунків став американський долар, який виконував функцію посередника між іншими паперовими валютами і золотом, оскільки сам вільно обмінювався на золото за твердою ціною (35 доларів за тройську унцію – 31,02 г). Тому Бреттон-Вудська система становила, по суті справи, систему золотодоларового стандарту. Вона проіснувала до 70-х років, коли об'єктивні процеси у всесвітньому господарстві примусили всі країни світу відмовитись від неї.
У 1976 р. у м. Кінгстон на о. Ямайка відбулась нарада представників країн-учасниць МВФ. Тут було закладено основи третьої сучасної світової валютної системи – системи “плаваючих" курсів національних валют.
Основні елементи цієї системи можна звести до наступного:
• валютні одиниці втратили зв'язок із золотом (немає офіційного золотого вмісту або фіксованого обмінного курсу);
• центральні банки вільно продають і купують золото на золотовалютних ринках за цінами, які складаються;
• курси обміну національних валют визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на ці валюти;
• в основі коливання "плаваючих” валютних курсів лежить паритет (реальне вартісне співвідношення) купівельної спроможності валют на внутрішніх ринках;
• міжнародний перелив капіталів залежить в основному від змін відсоткових ставок за кредит на грошових ринках різних країн.
У системі плаваючих національних валютних курсів існує домовленість про те, що центральні банки різних країн повинні продавати і купувати іноземну валюту для згладжування коливання валютних курсів.
Функцію основного кредитного платіжного засобу, який обслуговує міжнародний обмін, роль головної резервної валюти, як і раніше, виконує долар СІНА. Паралельно зростає роль німецької марки та японської ієни, а також колективної європейської валюти ЄВРО, яка прийнята на зміну ЕКЮ.
Система гнучких валютних курсів точніше відповідає природі товарної економіки, її економічним законам.
Водночас вона перебуває у розвитку, що й зумовлює ті чи інші зміни сучасного міжнародного валютного механізму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Система валютних відносин. Сучасний валютний механізм“ на сторінці 2. Приємного читання.
