Спочатку спеціалізація країн на виготовленні окремих видів продуктів зумовлювалася відмінностями природно-кліматичних умов. Це особливо стосувалось сільськогосподарської продукції і сировинних товарів.
Як відомо, мінеральні ресурси досить нерівномірно розміщені на території Землі. У різних регіонах неоднаковий земельний фонд (в одних місцях він більш придатний для землеробства, в других – для тваринництва, а в третіх – майже непридатний для сільськогосподарського виробництва). Через різні атмосферно-погодні умови у різних країнах далеко не однакові можливості для вирощування різних сільськогосподарських культур або розведення певних порід тварин.
Отже, як і на ранніх етапах генезису товарного виробництва, всесвітнє господарство спочатку базується на природному поділові праці між країнами у відповідності з природно-кліматичними умовами. Це веде до їх економічного відособлення на світовому ринкові, яке реалізується за допомогою національно-державних форм. На цій підставі, зокрема, виникає міжнародне право яке регламентує економічні відносини між країнами.
Величезну роль у прискоренні міжнародної виробничої спеціалізації відіграв процес індустріалізації національних економік, що пройшов в останній третині XIX і на початку XX ст. Це призвело до розвитку предметної спеціалізації, яка орієнтується на виготовлення окремих видів промислових виробів (напр. Швейцарія – годинників, Швеція – високоякісної сталі і підшипників тощо).
Спочатку Англія, яка стала в XIX ст. "фабрикою світу”, а потім й інші великі держави Європи і Північної Америки, перетворились у всесвітні індустріальні центри, які працюють на задоволення не стільки національних, як міжнародних економічних потреб. Виготовлена в цих країнах фабрична продукція споживається у всіх частинах світу. Внаслідок цього посилилась орієнтація на переробку привізної сировини. Тому замість традиційних місцевих виробництв, стали формуватись нові галузі промисловості. Місцеву і національну замкнутість господарського життя заступив економічний зв'язок і залежність націй одна від одної.
Таке поглиблення взаємозалежності і взаємозв'язаності ланок всесвітнього господарства означало різке посилення процесу інтернаціоналізації продуктивних сил. З їх розвитком змінюється сам характер розподілу праці. Крім загального розподілу праці (на промисловість, сільське господарство та ін.), і окремого (між підприємствами) поділу праці, відбувається одиничний поділ праці (по детальний, по
вузловий), коли у виробництві того чи іншого кінцевого продукту приймають участь сотні і тисячі підприємств різних країн світу.
У XX ст., особливо в останні десятиріччя, під впливом науково- технічної революції (НТР), інтернаціоналізація продуктивних сил істотно прискорилась і набрала якісно нових рис. Сучасна техніка передбачає такий розгалужений поділ праці, який в силу величезного асортименту виробів, глибокої спеціалізації окремих виробництв тощо, робить нерентабельною, а інколи просто неможливою спробу забезпечити всі виробничі та інші потреби будь-якої окремої країни (навіть найбільшої та економічно найрозвинутішої) лише власними силами.
Особливо значних масштабів досягає спеціалізація при виробництві проміжних промислових виробів, деталей і напівфабрикатів. Так, наприклад, у виробництві літака "Боїнг-747" використовується близько 4,5 млн. різних деталей, частин і вузлів, підряди на поставку яких розподілені між 1 б тисячами компаніями в США та інших країнах. Фірма "Дженерал моторc" має 40 тис. супідрядчиків, а "Дженерал електрік" – 45 тис. постачальників.
Раніше американська автомобільна компанія "Крайслер" виробляла автомобілі з деталей виготовлених в основному в США. Зараз вона закуповує комплектуючі в Японії, Південній Кореї, ФРН і інших країнах і продає автомобілі на світовому ринку. Це стосується й інших товарів, наприклад, одягу, який раніше виготовлявся американцями для американців. Зараз провідний американський модельєр Білл Бласс виготовляє нові зразки одягу із тканин виготовлених в Італії, із австралійської шерсті. Нова модель одягу передається агенту в Гонконг, який в свою чергу розміщує замовлення на швейній фабриці в Китаї. Готова продукція надходить в магазин Нью-Йорка.
НТР дозволяє у короткий строк настільки збільшити випуск нової продукції, що рамки окремих країн виявляються надто вузькими для її повного використання. Стає необхідним і економічно виправданим розгортати виробництво у розрахунку на потенційних споживачів у всьому світі. Такому зростанню міжнародної спеціалізації і кооперуванню праці сприяє економічна вигідність великосерійного (особливо масового) виробництва. Рамки внутрішнього ринку стають все більш тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно і необхідно виходить за межі національних кордонів. Наприклад, при сучасному рівні техніки і технології оптимальна потужність підприємства по випуску сільськогосподарських тракторів у США становить близько 90 тис. машин на рік (потенціальний обсяг виробництва). Це дає зниження витрат виробництва на одиницю продукції на 18% порівняно з річним випуском у 20 тис. тракторів. З урахуванням широкого асортименту тракторів, який нараховує десятки видів машин різного призначення, навіть великий внутрішній ринок США не може поглинути всю продукцію одного вузькоспеціалізованого заводу такої високої потужності.
За даними автомобільних компаній США, збільшення річного масштабу виробництва з 100 тис. до 2 млн. автомобілів, скорочує затрати на кожну машину на 34%. Тому сьогодні в більшості галузей машинобудування у розвинутих малих і середніх країнах світу на експорт призначено 75-90% виготовленої продукції. Зростання інтернаціоналізації продуктивних сил означає їх здатність забезпечувати економічний прогресу всесвітньому масштабі.
У зв'язку з цим для всіх країн світу, незалежно від їх соціально- політичного устрою, вирішальну роль починають відігравати загальні тенденції технологічного та організаційно-економічного прогресу. Виникли єдині критерії техніко-економічної ефективності, які вимагають, щоб господарська діяльність у кожній країні відповідала загальним для всесвітнього господарства вимогам і стандартам. Ці стандарти, як правило, закріплюються у документах міжнародних організацій.
У міру розвитку продуктивних сил змінюється не лише зміст, але й характер міжнародного поділу праці. Економічний обмін між країнами опосередковує вже не тільки і не стільки загальний поділ праці (між крупними сферами економіки – сільське господарство, промисловість), частковий поділ праці (між окремими галузями і видами виробництва цих сфер), скільки одиничний поділ праці в межах окремого підприємства.
Інтернаціоналізація виробництва, особливо при виготовленні технічно складних, наукоємних виробів, призвела до міжнародного поділу праці безпосередньо на рівні технологічних процесів. У сучасних умовах сама участь у міжнародному розподілі праці починає виступати уже як вихідна передумова нормального розвитку виробництва. Цей розвиток у багатьох випадках взагалі неможливий без кооперації праці між країнами.
У силу цих причин міжнародний економічний обмін все в більшій мірі приймає форму заздалегідь погоджених поставок товарів кооперованими підприємствами різних країн.
Особливо це відноситься до таких товарів, як машини та обладнання, виробництво яких включає невідомого споживача. Тому високі темпи економічного зростання спостерігаються, як правило, у тих країнах, яким вдається добитись найбільших успіхів у розширенні свого експорту, підвищенні його конкурентоспроможності. Інтернаціоналізація продуктивних сил проявляється і в переході від предметної (міжгалузевої) спеціалізації до по детальної (внутрішньогалузевої). У межах останньої – підприємства розташовані на території якої-небудь країни стають лише відособленими ланками поділу праці у загальній міжнародній організації виробництва певного товару. Наприклад, значну частину операцій по виготовленню американських телевізорів та іншої електронної апаратури виконують робітники заводів, які знаходяться у Південній Кореї, на Тайвані та інших країнах.
Розвивається також спеціалізація по виготовленню уніфікованих вузлів, деталей, напівфабрикатів і комплектуючих виробів. Наприклад, у сучасному машинобудуванні лише 15-20% всіх деталей машин є оригінальними, решта – 80-85% є серійними, стандартизованими і взаємозамінюються уніфікованими частинами, які можуть застосовуватись у різних виробах.
Це спричиняє зростання обсягу кооперованих поставок між країнами. Сьогодні більше 30% товарообігу між розвинутими країнами світу становлять саме такі поставки. У світлі цих факторів такий взаємозв'язок економіки незалежної України з іншими державами СНД, у т.ч. з Росією не є поганим сам по собі. Проте, цей взаємозв'язок повинен здійснюватись у цивілізованій формі і не бути засобом політичної боротьби, а тим більше – об'єктом економічної війни.
Для визначення ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності застосовується спеціальний показник – експортна квота виробництва, тобто питома вага продукції виробленої на експорт у ВВП:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 12. Інтеграційні процеси світового господарства“ на сторінці 2. Приємного читання.
