В результаті розвитку НТП, посилення ролі держави, удосконалення менеджменту змінилось становище робітника на підприємстві, корпорації. "Сучасні трудові відносини в промисловості, особливо у великих корпораціях, – пише Дж. Г. Гелбрейт, – набувають усе більш мирного характеру... це є наслідком того, що інтереси, колись різко ворожі, нині значно більшою мірою перебувають у гармонії". Робітникам надається певний комплекс соціальних гарантій, а мотивом діяльності для підприємств більше не є прибуток.
Обстеження показують, що на таких колективних підприємствах (асоціаціях) продуктивність праці вища на 10%, порівняно з іншими формами власності. Проведене обстеження в США показало, що 81% опитуваних заявили, що в компаніях, якими володіють самі виробники, приділяється більше уваги якості праці, ніж у приватних фірмах, а 69% респондентів заявили, що тут (у колективних підприємствах) люди працюють продуктивніше і сумлінніше, ніж в інших фірмах.[2]
Таким чином, в розвинутих капіталістичних країнах все більшого розповсюдження набуває не лише трудова приватна власність, але й колективна, яку часто називають анонімною, корпоративною. Її питома вага (за власністю і реалізацією продукції) становить близько 80 – 90% у всій власності. До цієї власності відносяться різного роду акціонерні товариства, асоціації, корпорації.
Потреба в такій формі власності диктується рівнем розвитку продуктивних сил, що привело до корінних змін виробничих відносин. Того хижака-капіталіста, який часто зображувався в літературі, давно немає, він відійшов у минуле, історію. Сучасні капіталісти, підприємці добре розуміють, що розмір їхнього доходу залежить насамперед від старання працівників підприємства, що у свою чергу залежить від того, як підприємець оплачує їхню працю, як піклується про них, які складаються взаємовідносини між людьми в колективі.
На сучасному етапі ці відносини, як правило, є досить доброзичливими, дружніми, сімейними. Капіталіст у робітникові бачить свого партнера, компаньйона, а не підневільного, експлуатованого. До речі, самі підприємці часто працюють поруч із працівниками. При спілкуванні один одного називають на ім'я або прізвище, звертаються на "ти". Співробітники фірми нерідко ходять в однаковому, зручному для роботи одязі, обідають за одним столом, спільно відпочивають. Працівники підприємства все більше усвідомлюють, що їхній заробіток, добробут, благополуччя сім'ї, залежить передусім від прибутків, процвітання фірми. Тому саме на цьому повинна зосереджуватись їхня увага.
Робітники все частіше приймають участь в управлінні фірмами. Так, наприклад, у США на кожній четвертій фірмі з кількістю працюючих понад 500 чоловік існують спільні комітети робітників і адміністрації, які займаються виробничими питаннями, а також виконують інформаційні і консультативні функції. Участь робітників в управлінні досягається також шляхом делегування своїх представників до вищих органів управління фірм.
Філософія праці на сучасних капіталістичних підприємствах така: виробництво існує, оскільки випускаєте, що потрібно споживачу. Тому працівникам підприємства платить не його власник, а споживач. Це змушує підприємство працювати на споживача.
Як співвідносяться приватна власність з експлуатацією людини людиною?
По-перше, трудова приватна власність не породжує експлуатацію. Якщо власник і експлуатує, то насамперед самого себе, оскільки доводиться багато й наполегливо працювати. Так, на японських підприємствах існує девіз: "Сьогодні краще працювати, ніж учора, а завтра – краще, ніж сьогодні".
По-друге, щодо крупної приватної власності, то в розвинутих капіталістичних країнах 70-75% новоствореної вартості дістається найманим працівникам, а 25-30% підприємцям. А в США, якщо національний доход взяти за 100 одиниць, то частка заробітної плати становить 75%, доход від самостійної діяльності – 7%, прибуток корпорацій – 8%, позичковий процент – 9%, земельна рента – 1%. Тобто 82% – це трудові доходи, а 18% – прибутки капіталістів.
У колишньому СРСР 15-20% новоствореної вартості діставалось працівникам, а 80-85% привласнювала держава. В Україні в останні роки доля заробітної плати в національному доході становила 10%, а держави – 90%. Це дає підстави твердити, що не всяка капіталістична приватна власність породжує експлуатацію людини людиною, як і не всяка соціалістична власність її ліквідує.
В останні роки в нашій країні у зв'язку з роздержавленням і приватизацією власності приватна власність розповсюджується на сферу послуг, виробництво товарів народного споживання, в сільському господарстві. Це зумовлено самою специфікою галузей. Так, зокрема, в сільському господарстві людина має справу з природою, живими організмами, які є досить чутливими до оточуючого середовища, що вимагає особливого піклування, догляду, уваги, старанності, спостережливості, швидкого реагування на умови, що постійно змінюються, напруженої, часто ненормованої праці. Все це "купити" шляхом найму робочої сили неможливо. З усім цим найбільш успішно справляється сам господар, його сім'я. До речі, в капіталістичних країнах в сільському господарстві питома вага найманих робітників не перевищує 4-10% до всіх зайнятих у цій галузі.
В Україні в 2011 р. нараховувалося 49,5 тис. селянських (фермерських) господарств. Важливим кроком на шляху переходу до приватної власності є поступове розширення особистого підсобного господарства, яке може мати до 2 га землі.
В умовах приватної власності на засоби виробництва відбувається з'єднання в одній особі власника і господаря, розпорядника і виконавця, розвивається підприємництво, соціальна активність людей, самоуправління, підвищується матеріальна заінтересованість і відповідальність, тобто поновлюються усі ті умови, які необхідні для ефективного господарювання і які зруйнувала командно-адміністративна система управління.
Чому так повільно розвивається фермерство, поновлюється приватна власність?
По-перше, стримує розвиток нових форм власності і господарювання в сільському господарстві несприйнятливість до них існуючого господарського механізму.
Працівникам вищестоящих органів управління в минулому легше було мати справу з колгоспами, радгоспами, Їх ієрархічно підпорядкованими апаратами, ніж із самостійними, незалежними фермерами, які, до того ще, позбавляють управлінців тих економічних вигод, якими вони нерідко користувалися в суспільних господарствах.
Немало керівників колгоспів, радгоспів вбачали у нових формах господарювання втрату своєї економічної незалежності, статусу повновладного господаря на селі. До того ж нові форми власності і господарювання часто, демонструючи свої переваги, виступали свого роду докором невміння керівників і спеціалістів колгоспів, радгоспів так само ефективно господарювати.
Інколи спостерігається недоброзичливе ставлення до фермерів з боку селян.
По-друге, далеко не всі, зайняті в сільському господарстві, готові і бажають стати фермерами, тому що це вимагає відповідальної, напруженої, інтенсивної праці, брати на себе повністю виробничий ризик. Багатьох влаштовує та система, що склалась, яка не вимагає цього і передбачає оплату праці незалежно від кінцевих її результатів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Приватна власність“ на сторінці 2. Приємного читання.
