Політичним внеском Ф. Аквінського у розвиток державно-правової думки є його класифікація форм держави на основі критерію морального правління. Суспільство має на меті загальне благо. З огляду на це теолог поділяє правління на справедливе і несправедливе, а владу - на політичну і деспотичну.
Політична влада - це додержання законів, опікування світського правителя обороною країни, судочинством, усуненням зловживань, підтриманням миру в державі. Це найкраща форма правління, яку контролює церква і великі феодали.
Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління повелителя-деспота. Таке правління Ф.Аквінський однозначно засуджував, підкреслюючи, що правитель повинен керуватися вимогами божественної справедливості, додержуватися приписів законів і вимагати такої ж поведінки у підданих. Панування однієї людини над іншою не повинно позбавляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспотові. А тому опір тиранії, робить висновок філософ, є не лише правом, а й обов'язком підданих.
На думку мислителя, влада виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини. Вона об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально, піклуватися про душу та своє місце серед людей.
Свою правову концепцію Ф. Аквінський викладає з позиції категорії справедливості. Право - це дія справедливості під кутом зору встановленого божественного порядку людських взаємин. Справедливість полягає у наданні кожній людині того, що їй самій належить. Як і Аристотель, Фома Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну. Розподільна справедливість - це надання благ згідно з заслугами, а порівняльна - це дії на порівняння чого-небудь. Відповідно до цього існують і види права: якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то це дія природного права; якщо ж порівнюються дії (тобто відновлюється справедливість у суспільстві) за людською волею, то це позитивне (людське) право.
Доцільно наголосити на принципово різних засадах вчень Аристотеля та Фоми Аквінського стосовно розуміння природи людини і справедливості (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. ВІДМІННОСТІ У ВЧЕННІ АРИСТОТЕЛЯ ТА ФОМИ АКВІНСЬКОГО.
| Аристотель | Фома Аквінський | |
| Розуміння природи людини та природного права | Людська поведінка підпорядкована природному праву, яке втілює вимоги всеохоплюючої космічної справедливості | Природне право - це підкорення людини Богові і втілення божественної справедливості |
| Трактування держави | Держава є "самодостатньою", тобто вона здатна забезпечити всі умови, за яких можливий найвищий рівень морального розвитку людини | Держава відіграє значну роль у житті суспільства, але справедливість на землі утверджується не завдяки світській владі (державі), владі церкви. Верховенство духовної влади над світською |
Влада, вважав Ф.Аквінський, приводить у дію закони держави. Вони являють собою специфічні настанови (приписи), які не порушують божественного порядку.
Філософ розрізняє вічний, природний, божественний та людський закони, дія яких охоплює чотири рівні космічної реальності, що є "чотирма формами Божественного розуму" (рис. 3.1).
Вічний закон є тотожним розуму Бога, вічний план божественної мудрості. Формою відображення божественного розуму у земному житті є природний закон. Сфера його впливу - світ живої природи, який підкоряється інстинктам життя і самозбереження. Природний закон діє однаково як у сфері християнського світу, так і серед язичників. Дарунком Божої милості є Божественний закон, який визначає кінцеву мету людського життя, керує душею і спрямовує людей у прагнення до добра. Наряду із зазначеними законами, Ф.Аквінський виводить, спеціально призначений для людей, позитивний закон, який конкретизує природний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесності і не завдавати зла іншим людям. Людський закон спрямовує недосконалих за своєю природою людей коритися владі перед страхом покарання. Але, якщо природний закон поширюється на всіх людей Всесвіту, то норми позитивного закону діють у межах окремої країни і різняться між собою.
Рис. 3.1. Форми Божественного розуму за Ф. Аквінським
Сучасна католицька теорія права - неотомізм (офіційна філософська доктрина католицької церкви) заснована на вченні Фоми Аквінського. Послідовники цього вчення - неотомисти, неосхоластики, доводять, що концепція Фоми Аквінського зводить до рангу вищих цінностей достоїнства людини, захищає права і свободи від свавілля влади.
Французький вчений Школа Орезм (1323-1382) у "Трактаті про походження, природу, юридичну основу і зміст грошей" (1360) досліджував походження грошей і став одним з перших авторів металістичної теорії грошей. Гроші, на його думку, це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Золото та срібло стали грошима завдяки своїм природним властивостям. Ніколо Орезм був противником псування монет, оскільки вони не були власністю короля, хоч і друкувались з його портретом. Він зазначав, що зміна ваги і цінності монет завдає збитку торгівлі та кредиту, знецінює різні грошові доходи.
Одним із напрямів економічної думки класичного середньовіччя були єресі, що виражали відмінні від офіційної католицької церкви погляди. Єресі - ідейний протест проти перетворення християнства в ідеологію станового ладу. В середні віки єресі - це теологічна юриспруденція, яка переглядала феодальну державу і право.
Єретики стверджували, що багатство церкви придбане всупереч християнським канонам, і активно захищали ідею рівності всіх людей. Єресі поділялись на три групи:
> багаті єресі - чисто богословські і не стосувались суспільно-політичних проблем;
> небезпечні єресі - обвинувачували духовенство у відступі від апостольських правил, у користолюбстві, дармоїдстві, гордині, зарозумілості і зневазі до заповідей Христа;
> єресі антифеодального характеру - засуджували не лише церкву, а й кріпосництво, дворянські привілеї і право.
Наприкінці V - в середині VI ст. єресі в Західній Європі ще не мали масової бази. Але в XI-XII ст. відбувається різке піднесення єретичних вчень і рухів. Це стосується Північної Італії, Південної Франції, Німеччини. Першими єретиками Європи, які мали європейський резонанс і поклали початок суспільно-політичному руху, були болгарські богомоли (Болгарія X-XIII ст.). Прикладами єресей були програми селянських повстань: Майл-Ендська програма передбачала ліквідацію кріпосництва, а Смітфілдська - поділу між селянами церковних земель і общинних угідь, захоплених феодалами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні та політичні погляди каноністів“ на сторінці 2. Приємного читання.
