ЕТАТИЗМ - соціологічна доктрина, яка обґрунтовує необхідність втручання держави в усі сфери суспільства.
ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ - течія економічної думки, яка сформувалась на рубежі XIX - XX ст. у СІНА. Вона грунтується на позаекономічному тлумаченні суті і рушійних сил економічного розвитку.
Фундатором раннього інституціоналізму став Торстейн Веблен, який заснував його соціально-біопсихологічний напрям, а найвідомішими послідовниками були Джон Коммонс (засновник соціально-правового напряму) і Веслі Мітчелл (засновник кон'юнктурно-статистичного напряму), а також англійський економіст Джон Гобсон. Веблен вважав основою економічного розвитку психологію і біологію, Коммонс - психологію і право, Мітчелл - сім'ю, трудові колективи, професійні спілки підприємців і державу. Всі та інші чинники були названі інституціями.
Сучасний інституціоналізм зосереджується на таких головних чинниках економічного характеру, як конкуренція і монополія, науково-технічний прогрес і державне регулювання. Найбільш відомі течії сучасного інституціоналізму: економічного розвитку і ефективної конкуренції (Й.Шумпетер), монополістичної конкуренції (Е.Чемберлін), олігополії (Дж.М.Кларк і Е.Чемберлін), недосконалої конкуренції (Дж.Робінсон), трансформації капіталізму (А. Берлі, Г.Мінз, С.Чейз, Дж.М.Кларк), індустріального та постіндустріального суспільства (Р. Арон, Дж.К. Гелбрейт, Р.Тіболд, А.Тофлер та ін.), стадій економічного розвитку (У.Ростоу), врівноважуючої сили (Дж.К. Гелбрейт), конвергенції двох систем (П.Сорокін, Я.Тінберген, Дж.К. Гелбрейт).
Фундатором неоінституціоналізму став сучасний американський економіст Рональд Коуз, який структуру і розвиток соціальних інституцій пояснює з використанням поняття "трансакційні витрати" - витрати на укладення господарських угод. Його праці дали початок новим розділам економічної науки - трансакційній економіці і економіці права.
ІСТОРИЧНА ШКОЛА - ця школа стала пануючим напрямом економічної думки Німеччини другої третини XIX ст. Свою назву вона одержала від так званого історичного методу досліджень, згідно з яким економічний розвиток не має загальних закономірностей, є лише специфічні особливості кожної окремої країни. Тому заперечувалась необхідність абстрактних, теоретичних досліджень, а економічна теорія підмінювалась історією національного народного господарства. Засновниками історичної школи стали Вільгельм Рошер, Бруно Гільдебрант, Карл Кніс.
КАМЕРАЛІСТИКА - сукупність суспільних наук Німеччини, зорієнтованих на теорію та практику державного управління. Значна увага приділялась фіскальним засобам поповнення доходів та питанням регулювання торгівлі. Представник німецького меркантилізму Іоганн Веккер зазначав у своєму творі "Політичні міркування" (1688), що "завжди краще продавати товари іншим, ніж купувати їх у них".
КЕЙНСІАНСТВО - один із провідних напрямів розвитку сучасної наукової думки, в основі якого знаходиться вчення великого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, основні положення якого були сформульовані в 30-х роках XX ст. Кейнс перевів центр економічних досліджень у сферу макроекономіки, ставши її першовідкривачем і тим самим здійснивши переворот в економічній теорії.
Центральним пунктом кейнсіанства є забезпечення ефективного сукупного попиту за вирішальної ролі державного економічного регулювання. Нестача сукупного попиту, за Кейнсом, зумовлює неповну зайнятість, економічний спад і наступну стагнацію. Кейнс розробив модель макроекономічного зростання і рівноваги, в якій вказав на основні чинники сукупного попиту: споживання населення, інвестиції підприємств, витрати держави і державне регулювання чистого експорту.
У загальній теорії зайнятості Кейнс пов'язав показники сукупного попиту (сукупного споживання) і сукупних заощаджень (сукупних інвестицій) із зайнятістю, дослідив дію мультиплікатора інвестицій і зайнятості, показавши, що від ефективного попиту, створеного новими інвестиціями, залежать рівень зайнятості і макроекономічна рівновага. Однак, повну зайнятість і рівновагу економіки можна забезпечити тільки через державне економічне регулювання - насамперед через податки і витрати державного бюджету, тобто фіскальну економічну політику.
Кейнсіанські рецепти широко застосовувались у практиці ринкового регулювання, що дозволило провідним ринковим країнам у післявоєнний період подолати стагнацію і досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги економіки.
КЕМБРИДЖСЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - школа, яка вийшла з маржиналізму в кінці XIX ст. З неї розпочався розвиток неокласичної теорії. Засновник школи - видатний англійський теоретик Альфред Маршалл. У її рамках розвивались концепція ринкової рівноваги, теорії попиту, його еластичності і рівноважної ціни, формувались закони попиту та пропозиції. При цьому на передній план висувався аналіз функціональних залежностей ринкової економіки. Наступниками А.Маршалла стали такі відомі економісти, як А.Пігу і Д.Робертсон.
КЛАСИЧНА ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ - основний напрям розвитку економічної теорії XVII - середини XIX ст. її засновниками вважаються видатні дослідники - Вільям Петті в Англії (XVII ст.) і П'єр Буагільбер у Франції (початок XVIII ст.), а також британські економісти Річадр Кантильон і Девід Юм та французький економіст італійського походження Фердинандо Галіані, які жили у XVIII ст. Вчення класичної політичної економії було продовжене французькими фізіократами (Франсуа Кене, Анн Робер Тюрго, Вінсент де Гурне) і Адамом Смітом - великим шотландським економістом XVIII ст. та його наступниками (Жан-Батист Сей у Франції, Томас Мальтус і Давид Рікардо в Англії) на початку XIX ст. Завершилась класична політична економія у вченні видатного англійського теоретика Джона Стюарта Мілля (середина XIX ст.).
Класична політична економія розпочиналась із рішучої критики меркантилізму. Формальною ознакою віднесення економічних теорій до цієї течії економічної думки став принцип laisser faire - "нехай все йде само собою" (сформульований фізіократом Вінсенте де Гурне), тобто вільного розвитку ринку і невтручання держави в економічне життя.
Однак, класична політична економія стала дійсною тільки в дослідженнях Адама Сміта, який тому і вважається її основоположником. Сміт проводив об'єктивний і неупереджений аналіз економічних процесів і явищ, розробив вчення про об'єктивні економічні закони, які, мов "невидима рука", забезпечують природну рівновагу і саморегулювання ринкової економіки, розробив теорії вартості і розподілу доходів, визначив економічну природу капіталу, грошей, заробітної плати, прибутку і ренти, розкрив механізм нагромадження і відтворення капіталу, відкрив новий метод дослідження - метод логічної абстракції, розробляв рекомендації стосовно поведінки "економічної людини" і держави. А.Сміт заслужив звання Творця економічної науки.
Після А.Сміта розпочалось розгалуження класичної економічної школи. Д. Рікардо зосередився на розвитку тих сторін вчення А. Сміта, які пояснюють виникнення вартості і багатства виключно дією чинника праці, фактично ігноруючи інші фактори виробництва - капітал і землю. В першій третині XIX ст. розпочались криза і занепад рікардіанської школи. Наступники Д.Рікардо - Дж.Мілль, Дж.Мак-Куллох, Р.Торренс, Дж.С.Мілль - намагались поєднати трудову концепцію вартості з іншими, які пояснювали природу вартості сукупною дією всіх чинників виробництва. Тоді ж розпочалась широка критика висновків Рікардо в теоріях таких представників класичної школи, як Н.Сеніор, Ф.Бастіа, Г.Ч.Кері. Економісти історичної школи піддавали критиці всю систему класичної політичної економії.
Ж.-Б.Сей і Т.Мальтус розвивали інші сторони вчення А.Сміта. Зокрема, Сей у своїй теорії "трьох факторів" доводив, що вартість і багатство створюються витратами всіх виробничих факторів, з одного боку, і сумою доходів на ці фактори - з іншого. Мальтус також прийшов до подібних висновків у своїй теорії витрат виробництва. Саме цей підхід отримав широке продовження у вченнях неокласичної теорії, кейнсіанства, визначаючи обличчя сучасної економічної науки.
До класичної школи відносять також вчення франко-швейцарського економіста Ж.Ш.Л.Сісмонді, котрий виступав із позицій критики ринкового господарства (капіталізму) і став виразником інтересів дрібних власників, тим самим заснувавши дрібновласницьку політичну економію.
Останній видатний представник класичної школи - Дж.С.Мілль, який вважав себе учнем Рікардо, став засновником буржуазного реформізму, вважаючи, на відміну від усіх своїх попередників, що вільний капіталізм (ринкова економіка) не забезпечує необхідного добробуту і рівноваги, а тому потребує реформування.
КЛІОМЕТРІЯ (НОВА ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ) - сучасна галузь економічної науки, предметом якої є економічна історія, що вивчається на основі сучасних методів статистичного і математичного моделювання, застосування економічних методів до вивчення і передбачення історичних подій. Засновник - Д. Норт та Р.В. Фогель.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГЛОСАРІЙ ОСНОВНИХ ТЕЧІЙ, НАПРЯМІВ І ШКІЛ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.
