• Сяо - синівська повага - ядро етичної та політичної теорії Конфуція;
• Жан - поступливість, яка особливо важлива була для державних чиновників;
• Гу - повага до давнини, яка мала реалізовуватись шляхом вивчення "Книги історії" ("Шу цзин"), "Книги віршів" ("Ши цзин"), в яких зафіксовано як реальні, так і легендарні факти давньої історії Китаю.
Основною темою філософії Конфуція було вчення про досконалу державу та доброчесну людину. Політичні структури Конфуцій і його послідовники розглядали в органічному взаємозв'язку з правовими, у співвідношенні між собою та з іншими соціонормативними регуляторами (звичаями, мораллю, обрядами). Конфуціанці порівнювали державу з великою родиною, а владу правителя - із владою глави сімейства, відносини панування та підлеглості - з ієрархічними родинними стосунками, де панує беззаперечне підкорення молодших старшим. Прибічники цієї концепції переоцінювали вплив на суспільні відносини моральних норм і принципів. Найефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система норм моралі, звичаї та інші неписані правила поведінки. Конфуцій був рішучим противником законів, тому що, по-перше, вони передбачали юридичну рівність, а по-друге, зазвичай мали жорсткий характер. Насилля як засіб управління заперечувалось Конфуцієм, віддаючи перевагу переконанню, вихованню та особистому прикладу. Конфуціанське вчення про методи державного правління часто називають теорією управління за допомогою доброчинності.
Гармонізації суспільства, припиненню війн і бунтів має сприяти здійснювана державою політика майнової рівності та єдності народу (виконання кожною людиною небесних законів). Конфуцій вважав, що єдність народу здійсненна тільки в державі й характеризується єдністю почуттів і психології.
Саме Конфуцій створив ідеальну модель китайського бюрократа, оскільки визначив ряд фундаментальних принципів китайської державності. Серед них виділяють принципи аристократичного правління, освіченість чиновників, поєднання управління з виховною діяльністю, а також самовдосконалення "благородного чиновника". Конфуцій вважає природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродових рабовласників.
Політичні ідеї Конфуція та його послідовників справили значний вплив на формування китайської цивілізації, становлення її політичних інститутів, соціальної та морально-правової думки. Вчення Конфуція націлене на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів. Він закликав до зміцнення влади верховного керівництва Китаю.
Видатним представником стародавнього конфуціанства був Мен-цзи (372-289 рр. до н.е.). Він висунув концепцію керівників і керованих, тобто панування і підлеглості. Мен-цзи виправдовував протилежність між розумовою і фізичною працею. Разом з тим, він проти посилення рабовласницького гніту, закликав до відновлення общинного землекористування, виступав на захист общини, економічних інтересів селян. Мен-цзи критикував несправедливу податкову систему, яка веде до виснаження селянського господарства. Мен-цзи виступав за втручання держави в господарські справи та регулювання земельних відносин, був проти підвищення цін на внутрішньому ринку, вважав, що одні й ті ж споживчі вартості можуть відрізнятися затратами праці на їх виробництво.
Зачатки роздумів про природне походження держави і права були в даосизмі - філософському вченні про існування Всесвіту і людського суспільства. Формування цього вчення асоціюється в історії філософської та політичної думки з іменем Лао-цзи, який визначав негативне ставлення до державної служби. Згідно його вчення, держава виникла і розвивається відповідно до закону Дао. Дао - це абсолютне світове начало, джерело всього існуючого, вічний кругообіг народження та смерті. Прихильники даосизму обстоювали ідею про природне походження Всесвіту, суспільства і держави. Вони розвивались за вічним законом дао, відповідно до якого існують і процвітають природа і суспільство.
Згідно з Лао-цзи, у світі все перебуває в русі та змінюється, в результаті чого всі речі неминуче переходять у свою протилежність. Держава, за Лао-цзи, теж природне утворення, що розвивається власним шляхом. Він виступав проти державної регламентації суспільного життя, вважав недопустимим впливати на народ за допомогою сили, адже не можна примусити людей бути розумними, чесними, порядними й інтелектуально розвиненими.
Серед мислителів, що підтримували даосизм були Ле-цзи (Ян Жоу - 440-360 рр. до н.е.) і Чжуан Жоу (близько 369-286 рр. до н.е.). Ці філософи заперечували не лише державу, але й власність. Ле-цзи стверджував, що вона порушує природну гармонію між людьми, спричиняє суперечки, чвари. Чжуан-цзи вважав, що державу створювати не потрібно, достатньо, щоб люди жили невеликими аграрними общинами з патріархальними порядками та колективною власністю. Даосисти ідеалізували традиційні патріархальні відносини. На їхню думку причиною зла і смути в суспільстві є знання і пристрасті. Тому управління на засадах знання є найгіршим нещастям для підданих. Єдиним засобом подолання зла, на думку прихильників даосизму, є відмова від будь-яких бажань, пристрастей, освіти. Отже, згідно вчення даосистів держава - це частина єдиного природного процесу розгортання закону Дао, а в суспільстві всі рівні, тому повинні мати рівні можливості і права в розв'язанні суспільних проблем.
Концепція даосизму мала характер консервативної утопії. Відродження та переосмислення поглядів даосистів на державу і право розпочалося з проникненням до Китаю буддизму. Даосизм набув розвитку у дзен-буддизмі.
З критикою правління наслідної знаті (аристократії) та інших вчень конфуціанства виступив філософ Мо Ді чи Мо-цзи (478-381 рр. до н.е.). Його політико-правові та економічні вчення викладені в книзі "Мо-цзи". Він розвивав ідею природної рівності усіх людей, виступив з обґрунтуванням договірної концепції виникнення держави, в основі якої є ідея приналежності народові верховної влади, а управління в суспільстві слід здійснювати за загальноприйнятими методами виховання і примусу. Моїстична теорія ґрунтувалась на утопічній ідеї взаємної любові між людьми, правителями і народом. Природно-правова концепція глибоко не розроблялась моїстами, оскільки мала сугубо прикладний характер. За нею на державну службу слід висувати найбільш розумних людей незалежно від походження.
Ідеальною організацією влади Мо-цзи вважав державу, на чолі якої стоїть мудрий політик і в якій налагоджена державна служба, де низи суспільства не зазнають гніту та злиднів. Моїсти обгрунтували необхідність підтримки розвитку виробництва для задоволення потреб усього населення, всезагальну участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників. Для того, щоб держава була єдиною, а влада міцною - пропонувалось насаджувати єдинодумство, шкідливі вчення забороняти, заохочувати доноси. Таким чином, в концепції моїзма ідеї суспільного договору і природної рівності були відкинуті, концепція заверталась підтримкою деспотично-бюрократичної держави. Погляди Мо-цзи на державну єдність наближались до ідей Шан Яна.
У III-V ст. до н.е. в Китаї періоду Чжаньго посилилась роль права з його стабільними каральними санкціями. В цю добу остаточно сформувалося завершене вчення про управління народом і державою - легізм, школи законників. Засновником легізму був Шан Ян (390-338 рр. до н.е.) - радник правителя царства Цінь, під керівництвом якого було здійснено низку реформ економічного, адміністративного та судового характеру. їх зміст викладено в праці "Книга правителя області Шан". Найвідоміші представники легізму: Шан Ян, Хань Фей, Лі Сі.
Виходячи з уявлення про вроджену порочність людини та добру владу, Шан Ян дійшов висновку, що інтереси народу та держави протилежні, тобто легісти першими в історії політичної думки Стародавнього Світу обгрунтували думку про несумісність політики і моралі. Вони відстоювали ідею абсолютної влади правителя, який повинен правити методом "батога і пряника" на основі жорстких законів, які тотально регламентували б життя підданих і не підлягали осуду та оскарженню. Таким чином, на відміну від Конфуція, Шан Ян головним регулятором суспільних відносин вважав закон (фа), який розумів як інструмент у руках влади.
Подібно до Конфуція Шан Ян прагнув до встановлення монархічної держави з абсолютним порядком. Оскільки держава всемогутня та є найвищим благом, то піддані абсолютно безправні перед нею, а влада немає жодних зобов'язань перед підданими. При цьому закони повинні бути безжальними, щоб вкорінювати в серцях людей страх перед покаранням. Якщо держава конфуціанців подібна до живого механізму, то держава легістів нагадувала налагоджений годинниковий механізм. Усі справи в державі повинні вирішувати здібні бюрократи, пов'язані круговою порукою. Вони утворюють чітку систему, що базується не на родинних відносинах, а на бюрократичних принципах. Таким чином формувалася концепція деспотичної держави
За теорією Шан Яна, наряду із законами і державною ідеологією, найбільш ефективними методом управління є введення єдиної системи покарань і нагород. Закони, нагороди і покарання, кругова порука і доноси - все це основа деспотичної влади правителя. Теорію успішного управління державою Шан Ян будував на концепції агресивної війни і вважав її панацеєю від усіх соціальних проблем. До основних функцій держави відносились: землеробство, ведення війн та регулювання господарською діяльністю суспільства. Шан Ян виступав за збереження сільської общини. Він був проти перетворення вільного населення в орендарів та рабів і пропонував заборонити вихід з общини незаможним і малоземельним селянам. Таким чином, легісти започаткували ідею тоталітарної держави з її непогрішимістю і тотальною вседозволеністю.
Завершеної форми легізм набув у вченні Хань Фея (288-233 рр. до н.е.). Проаналізувавши історію існування в Китаї різних філософських шкіл за 400 років, він дійшов висновку, що найбільшої шкоди державі завдає філософія, що стимулює вільнодумство, сіє смуту, применшує повагу до законів, заважає управляти державою. Хань Фей був прихильником жорсткої централізації влади в державі, зміцнення її економічної та військової могутності завдяки беззаперечному виконанню законів. Він проголошував принцип: закон - для народу, а мистецтво управління - для правителя. Накопичення багатства схвалювалося лише в державній скарбниці. Економічною основою країни Хань Фей вважав сільське господарство. Він вимагав заохочення землеробів. Головну причину бідності вбачав у лінощах та марнотратстві, радив правителям оподатковувати багатих.
Після об'єднання Китаю та утворення централізованої імперії (221 р. до н.е.) легізм починає застосовуватись на практиці в масштабі всієї Піднебесної. Легісти досягай своєї мети: в країні здійснено уніфікацію життя, діяв величезний бюрократичний апарат. У розпалі реформ імператора Цінь Шіхуанді легіст Лі Сі звернувся до нього із законопроектом про знищення всіх філософів, ліквідацію книг і приватних шкіл. Цінь Шіхуанді затвердив законопроект: уся гуманітарна література була спалена, школи закриті, 460 вчених страчено, а разом з ними стратили й самого Лі Сі як філософа.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державно-правова та економічна думка Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю“ на сторінці 2. Приємного читання.
