Потрясіння у світовій економіці, спровоковані фінансовою кризою 2008- 2009 pp. і не до кінця ще переборені, з усією очевидністю показали, який вплив на реальний сектор світової економіки має фінансова сфера. В оцінці джерел першої світової економічної кризи на етапі постіндустріальних трансформацій загальновизнаним стало те, що саме ситуація на фінансовому ринку, насамперед у сегменті похідних фінансових інструментів, вийшовши з-під контролю, стала каталізатором наростання проблем у глобальній економіці. У зв'язку з цим важливо чітко визначити причинно-наслідкові зв'язки кризових процесів, що відбулися. Це необхідно для того, щоб зрозуміти, наскільки змінилася роль фінансового ринку в сучасному світовому економічному просторі й наскільки адекватно існуючі моделі та інструменти здатні його регулювати, а головне, запобігати кризовим явищам.
У зв'язку з цим важливо розкрити нові ознаки світового фінансового ринку, запропонувати методологічні підходи до його регулювання.
У Декларації, яка була прийнята "Групою двадцяти" для протидії світовій фінансовій кризі, було відзначено, що "...непослідовна й недостатньо скоординована макроекономічна політика й неадекватні структурні реформи привели до нестабільних глобальних макроекономічних результатів" [1, 2]. Здійснення політики "дешевих грошей" сприяло "перегріву" економіки й виникненню надлишкової ліквідності у різних сегментах (ринках нерухомості, акцій і сировинних товарів), що згодом підштовхнуло до відомого кризового сценарію. Монетарні фактори доповнила відсутність глобального регулювання й нагляду.
Незважаючи на колосальні фінансові заходи, здійснені урядами провідних країн по порятунку економіки (за деякими оцінками, найбільші економіки світу витратили на боротьбу із глобальною кризою 10 трлн дол. або в середньому по 10 тис. дол. на кожного свого громадянина) [3], не вдалося забезпечити її стабільність. Досить нагадати про безпрецедентне зниження кредитного рейтингу США міжнародним рейтинговим агентством Standard & Poor's у зв'язку з ростом дефіциту бюджету й державного боргу США, а також ситуацію з боргами в Європі, щоб побачити, що криза поширюється на все нові й нові європейські держави. За прогнозами, наприкінці 2015 р., у країнах з розвиненою економікою державний борг досягне в середньому 108% валового внутрішнього продукту. Це приблизно на 35 п.п. вище, ніж наприкінці 2007 р., перед початком світової кризи. Такий високий рівень боргу не спостерігався в цих країнах з кінця Другої світової війни [4].
Таким чином, стає очевидним, що назріла необхідність вибудовувати моделі економічної політики та вибирати інструменти її реалізації з урахуванням змін у світовій економічній та фінансовій системах.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що у більшості країн в передкризовий період проводилась політика сприяння модернізації, насамперед, фінансової сфери. Завдяки запровадженим стимулам фінансові ринки стали продукувати не тільки виробничі інвестиції, які спрямовувалися в реальний сектор економіки, а й у такі ірраціональні форми фінансового капіталу, як деривативи. В результаті саме в цьому сегменті визріли основні фактори ризику.
Надлишкова грошова маса, яка набувала форми полегшеного кредитування, не просто аномалія глобального ринку, але й один з найважливіших факторів збільшення непродуктивного попиту на фінансові активи та зростання їхньої вартості. Сучасна практика відшкодування боргів новими зобов'язаннями й широке поширення структурованих фінансових інструментів є прямим наслідком цих процесів. Крім того, фінансова політика фактичного дерегулювання ринків також сприяла розростанню сегменту похідних цінних паперів, незважаючи на небезпеку, що виходила від них.
Очевидно, що еволюція фінансового світу неминуча, але, як показала практика, абсолютно безмежне й неконтрольоване застосування подібних продуктів сучасної фінансової системи може поставити цю систему на межу колапсу [4, с.51].
Широке впровадження деривативів радикально змінили капіталістичний світ. Сутність цієї зміни полягала в тім, що до готівки й кредитних зобов'язань, які утворювали раніше дворівневу модель капіталістичної економіки, додався третій рівень, який стосовно другого рівня (кредитного) став відіграти таку ж роль, як і самі кредити відігравали стосовно наявних і безготівкових доларів. Причому кожний наступний рівень перевершує попередній на порядок. Про масштаби подібної "надбудови" можна судити по тому, яких обсягів досяг фінансовий сектор стосовно реального сектора економіки. Так, обсяг ринку інноваційних деривативів складав до початку кризи астрономічну суму – 620 трлн дол., що майже у 10 разів перевищував обсяг світового ВВП [4, с.51].
Все це привело до парадоксального перетворення всієї банківської системи, яке характеризувалося тим, що борги фактично одержали статус готівки міжбанківських розрахунків. У результаті такого агресивного розвитку ринку похідних фінансових інструментів у світовій банківській системі відбулися структурні зрушення. Ризики, традиційно властиві сектору, кредитні інститути почали списувати зі своїх балансів шляхом створення синтетично скроєних деривативних продуктів. Кредитні ризики стали переходити з банківського сектора до інших учасників інвестиційної діяльності. Іншими словами, була порушена звична структура взаємин між кредитором і позичальником капіталу, оцінка кредитного ризику поступово стала "випаровуватися" з самої суті процесу надання кредиту.
Таким чином, з інструментів, покликаних зменшувати локальні ризики, деривативи перетворилися на один з наймогутніших факторів системного ризику всіх світових фінансів, а валютний ринок – у гігантський тоталізатор. Саме деривативи, пов'язані з американськими іпотечними облігаціями, запустили світову фінансову кризу. Основні види деривативів представлені в таблиці.
Таблиця
Основні види деревативів та їх ознаки [5, с.17; 6, с.13; 8|
| Види деривативів | Характерні ознаки деривативів |
| Валютні деривативи | Класифікуються за трьома основними групами або видами: ф'ючерси/форварди, опціони і свопи. Це угоди про купівлю-продаж іноземної валюти з виконанням обов'язків через певний час в залежності від зміни курсу валюти, яка купується чи продається. |
| Кредитні деривативи | Призначені для передавання кредитного ризику від однієї особи до іншої. їх застосування забезпечило додаткову ліквідність ринкам позичкових капіталів і можливість фіксування певної норми прибутку підприємств у майбутньому. |
| Процентні деривативи | Використовуються для хеджування процентних ризиків, до яких відносяться процентні свопи, опціони "кеп" і "флор" тощо |
| Фондові деривативи | Базовим активом є цінні папери. До. них відносяться опціони, ф'ючерси, депозитарні розписки тощо. |
Слід зазначити, що в даний час світовий ринок деривативів є практично нерегульованим. Законодавчі органи розвинених країн, зокрема США, встановлюють новий порядок контролю над ринком деривативів. Новими законами передбачається забезпечити прозорість ринку похідних інструментів, а також вирішити проблему маніпуляцій на ньому. В Європейському союзі також розроблені документи, що стосується операцій з похідними інструментами. Країни Євросоюзу внесли у свої законодавства полонення щодо торгівлі деривативами на позабіржовому ринку, а також штрафні санкції, принаймні, адміністративні штрафи для тих компаній і банків, дії яких не будуть відповідати новим правилам регулювання ринку похідних фінансових інструментів [5, с.20].
Незважаючи певні зусилля, до цього часу ще не вдалося стабілізувати світову фінансову систему, її вразливість у певному сенсі навіть посилилася. Тому фінансовий світовий порядок, що трансформується, вимагає адекватних підходів до його управління та регулювання.
У загальному вигляді методологія регулювання фінансового ринку повинна формуватися з урахуванням кінцевих цілей і змісту процесу регулювання, його юридичних типів і об'єктів. Серед основних цілей необхідно виділити наступні: захист інтересів учасників ринку; зниження системних ризиків; забезпечення ефективної й прозорої роботи ринку.
Необхідно визначитися, у чиїх інтересах здійснюється побудова механізму регулювання фінансового ринку, тобто на захист яких категорій учасників орієнтований даний механізм у першу чергу. На фінансових ринках розвинених країн, наприклад, на перший план ставляться інтереси приватних інвесторів.
Наступним блоком питань, які вимагають якісного методологічного опрацювання, є визначення пріоритетних об'єктів регулювання. У якості таких можуть виступати:
• учасники ринку (емітенти, інвестори, професійні учасники, організації інфраструктури);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічні теорії в системі наукових економічних знань» автора Мацелюх H.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Регулювання світового фінансового ринку: методологічні аспекти“ на сторінці 1. Приємного читання.
