Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

Землю й майно України проголосили власністю німецької держави. Колгоспи й радгоспи не ліквідовували, а перетворювали на "громадські господарства" і "державні маєтки" з примусовою роботою населення в них. Були створені "трудові колонії", "трудові табори". Робочий день тривав 12-14 год, у селах - до 18 год.

Населення платило 10 загальнодержавних податків (з обороту, прибутковий, на заробітну плату, житлове будівництво, "благодіяння" тощо), приблизно 15 місцевих (на худобу, собак, кішок, двері, світло, промисли, вино тощо). Практикували натуральні побори, систему штрафів і контрибуцій. Проведено грошову реформу з метою вилучення радянських грошей. У червні - липні 1942 р. новостворений "Центральний емісійний банк України" випустив рублі купюрами 5,10,20, 50,100 і 500 українською та німецькою мовами, на які потрібно було обміняти радянські гроші. На території України в обігу перебували рублі, окупаційні марки, радянські гроші.

Для молоді 1922-1925 років народження було запроваджено трудову повинність. До Німеччини вивезли близько 2,25 млн працездатних осіб, у тому числі молоді.

Економічні втрати України (вартість руйнувань) оцінюються в 285 млрд руб., або 41,9 млрд дол. (СРСР - 679 млрд руб., або 128 млрд дол., Німеччини - 48 млрд дол.). Загалом загальна вартість збитків України становила 1,2-1,5 трлн руб., або 176 млрд дол., - 40 % національного багатства. Загальні втрати СРСР у Другій світовій війні дорівнювали 485 млрд дол.

В Україні було зруйновано 16 150 промислових підприємств, 27 900 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 МТС, 60 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 14 тис. поштово-телеграфних, 18 тис. лікарських установ, 329 930 навчальних закладів, 19,2 тис. бібліотек. Вивезено до Німеччини 7,6 млн голів великої рогатої худоби, 7,4 млн овець і кіз, 3,3 млн коней, 9,3 млн свиней, 59,4 млн домашньої птиці, понад 13,5 млн т сільськогосподарських продуктів. Демографічні втрати становили за різними підрахунками 8-14,5 млн осіб. Повністю або частково було зруйновано 28 тис. сіл, 30 % сільських жителів залишилися без домівок.

Визволення України та відбудова господарства почалися у серпні - вересні 1948р.

Україна отримала 18,3 млрд руб. із наданих 75 млрд руб. (за цінами 1941 р.) на відбудову господарства визволених районів СРСР у 1944-1945 рр. Допомогу надавали всі республіки. Насамперед відбудовували галузі важкої промисловості: вугільну, залізорудну, металургійну, енергетичну, машинобудівну, хімічну.

До кінця війни в Україні відновили і збудували 3 тис. великих промислових підприємств і ввели в дію майже 30 % довоєнних виробничих потужностей. Станом на 1 вересня 1945 р., виробляли продукцію 95 із 108 машинобудівних та оборонних заводів союзного підпорядкування. В 1945 р. частка України в загальносоюзному виробництві становила: чавуну - 18 %, сталі - 11,2, прокату - 12, залізної - 24 і марганцевої руди - 14 %.

Економічний розвиток протягом 1946-1950 рр. визначався четвертим п'ятирічним планом відбудови й розвитку народного господарства. Головне його завдання полягало у відбудові зруйнованого війною, досягненні довоєнного рівня промисловості та сільського господарства, його перевершенні на основі науково-технічного прогресу. Передбачалося в 1948 р. відновити довоєнний рівень промислового виробництва, в 1950 р. перевищити його до 103 %. Продуктивність праці планували збільшити на 20 %. Розвиток сільського господарства мав вирішити три завдання: забезпечити потреби промисловості у сировині, міст - у продовольстві, експорт сільськогосподарської продукції у країни Центральної Європи, що обрали народно-демократичний шлях розвитку. Державні капітальні вкладення в народне господарство встановлювали в обсязі 4950 млн руб. Головним змістом економічного розвитку була індустріалізація, модель якої залишалася довоєнною. Пріоритети надавалися розвитку важкої промисловості та залізничного транспорту (88 % капіталовкладень у промисловість) за рахунок залишкового принципу інвестування розвитку галузей групи "Б" і сільського господарства. Надзвичайне одержавлення економіки дало змогу мобілізувати матеріальні та людські ресурси. Зміцнювалися командно-адміністративні методи управління економікою. Регулятивні функції здійснювали галузеві загальносоюзні, союзно-республіканські та республіканські міністерства (з березня 1946 р. їх називали народними комісаріатами). Репресії використовували як метод розв'язання будь-якої проблеми.

Промисловість України була відбудована в 1948 р. Середньорічні темпи приросту промислової продукції становили 34,5 % щодо 22-23 % у СРСР. Усі галузі працювали рентабельно, зменшилися державні дотації. В 1950 р. валова продукція промисловості перевищила рівень 1940 р. на 15 %. Зокрема, у західних областях цей показник становив 230 %. Частка західних областей у промисловості України досягла 10%, порівняно з 3 % у 1940 р.

У галузевій структурі промисловості України в 1950 р. частка галузей групи "А" збільшилася до 68,8 %, частка галузей групи "Б" зменшилася до 31,2 %. Не досягли довоєнного рівня видобуток вугілля, виплавка чавуну, сталі, коксу, виробництво взуття, борошна, круп. Відбудовано і споруджено 2000 підприємств. Збудовано перший магістральний газопровід "Дашава - Київ". Почали розвиватися нові галузі: газова, буро-вугільна. Були відновлені та розвивалися залізничний, морський, річковий, автомобільний транспорт. Збільшилася мережа авіаліній.

Сільське господарство відбудовували на основі колгоспно-радгоспної системи. Валова продукція в 1950 р. дорівнювала 91 % від довоєнного рівня, хоча виробничі фонди МТС перевищили довоєнний рівень у 2,6 разу. Негативно вплинули посуха 1946 р. (зерна зібрали в 3,5 разу менше, ніж у 1940 р.) і голод 1946-1947 рр. у південно-схід-них областях України. Держава не визнала факт голоду і не надала необхідної допомоги населенню. Були встановлені низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, збільшені збори і податки від продажів на ринку. Колгоспам дозволяли торгувати за умови виконання зобов'язань перед державою. Присадибні землі селян зменшили, а податки за їх користування збільшили. У 1947 р. видано указ про обов'язковий мінімум трудоднів, за невиконання якого селян виселяли. У народі цей період назвали "другим розкуркулюванням".

У 1948-1950 рр. завершилася колективізація в західних областях України. В 1950 р. налічувалося 7200 колгоспів, які об'єднали 1,5 млн селянських господарств, або 93 % від загальної кількості.

Для зміцнення фінансово-грошової системи важливе значення мала грошова реформа 1947 р. До її причин належали розбалансування бюджету, збільшення його дефіциту і грошова емісія, фальшиві гроші, нагромадження коштів у тіньовій економіці. Реформа мала конфіскаційний характер. Стару готівку обмінювали протягом тижня на нову з розрахунку 10 :1. Внески в ощадкасах обмінювали таким чином: до 3 тис. руб. - не підлягали переоцінці й обмінювалися в співвідношенні 1:1; до 10 тис. руб. - у співвідношенні 3:2; понад 10 тис. руб. - у співвідношенні 2 :1. У результаті вилучили з обігу зайву грошову масу і ліквідували дефіцит основних товарів народного споживання. Була скасована карткова система, відновлена роздрібна торгівля і проведена реформа цін. В 1950 р. уряд офіційно підвищив курс радянського карбованця щодо іноземної валюти і підкріпив його золотим змістом (0,222 168 г чистого золота).

У соціальній політиці в 1945 р. відновили відпустки й вихідні, встановили 8-годинний робочий день, скасували указ про мобілізацію населення. Середня заробітна плата збільшувалася. У грудні 1947 р. скасували картки на продовольчі та промислові товари. Роздрібні ціни стали єдиними. Гострим залишався споживчий дефіцит.

Разом із тим, до 1956 р. діяв указ від 1940 р., що забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював карну відповідальність за запізнення, самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. У 1951 р. окремі його положення замінили заходами дисциплінарного характеру. Зберігали концентраційні табори.

На стан економічної думки в Україні негативно вплинуло формування адміністративно-командної системи та надмірне посилення централізованого управління і планування економіки. Монополія Й.В. Сталіна (1879-1953) на розробку важливих економічних проблем призвела до того, що не було альтернативи в офіційному напрямі економічної науки, а українські вчені-економісти перетворились на коментаторів положень Сталіна. Категорія ринку зникла з науки, а в економічних дослідженнях переважав плановий фетишизм. Державний план трактувався як економічний закон соціалізму.

У 30-50-ті роки XX ст. вчені-економісти України основну увагу звертали на проблеми народногосподарського планування. Ці питання досліджували В. Валуєв, В. Введенський, В. Мишкіс, Л. Шапіро, А. Петров, Л. Горелик, П. Перший. Вони досліджували принципи, методологію, форми і методи планування і протиставляли його ринковим відносинам. План і ринок розглядали як антиподи, де ринок - ознака капіталізму, який розвивається стихійно, а план - закономірність соціалізму. Така постановка питань сприяла витісненню ринкових відносин з економічної системи. У 1952 р. вийшла робота Й.В. Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР", в якій зазначалось, що товарне виробництво за соціалізму є обмеженим, в якому засоби виробництва і робоча сила не є товарами, немає таких категорій, як капітал, додаткова вартість, прибуток на капітал та ін. Почався розвиток політичної економії соціалізму.

Економічна реформа 1965 р. В історії української радянської економіки 1950-1960-ті роки характеризуються збереженням панування адміністративної системи і одночасним започаткуванням процесів лібералізації та демократизації, спробами запровадити економічні методи управління народним господарством і розширити права союзних республік, соціальною переорієнтацією господарства. Радянський Союз був лідером сучасної науково-технічної революції (СНТР) поряд із США.

Початком формування нового курсу внутрішньої політики стали смерть Й. Сталіна, прихід до влади партійно-радянської групи, очолюваної М. Хрущовим. У вересні 1953 р. його обрали першим секретарем ЦК КПРС, у 1958 р. - Головою Ради Міністрів. Цей період в історії називають "хрущовською відлигою". У жовтні 1964 р. М. Хрущова було звільнено з посади, при владі протягом 1964- 1982 рр. перебувала партійно-радянська група, яку очолював Л. Брежнєв. Партійне керівництво України, очолюване П. Шелестом - першим секретарем ЦК КПУ, в 1963-1972 рр. сприяло політиці зміцнення економіки України. Його наступник В. Щербицький проводив політику цілковитого підпорядкування Москві.