Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

Розвиток промисловості. Середньорічні темпи розвитку промисловості України були вищі, ніж західноєвропейські. Динаміка зростання обсягу промислового виробництва за шосту - восьму п'ятирічки відповідно до попередньої становила: за шосту - 320, за сьому - 153, за восьму - 150. За 1950-ті роки ввели у дію 1507 підприємств, 1961-1965 рр. - 486, 1966-1970 рр. - 261. У восьмій п'ятирічці (1966-1970 рр.) уперше дві третини приросту промислової продукції було отримано внаслідок підвищення продуктивності праці. Відбувалося вирівнювання темпів зростання виробництва засобів виробництва і предметів споживання.

Восьма п'ятирічка, під час якої здійснювали економічну реформу, була найрезультативнішою. В1967 р. промисловість перевели на нові умови господарювання. Рівень рентабельності становив у середньому 15 % до виробничих фондів. Кількість збиткових підприємств зменшилася. Підприємства залишали в своєму розпорядженні майже 42 % прибутку (замість 16,5 %). Упроваджувалася нова форма постачання - гуртова торгівля засобами виробництва.

У галузевій структурі промисловості (за вартістю) переважали галузі групи "А", частка яких в 1970 р. досягла 71 %. Важливу роль у зростанні економіки відігравали галузі паливно-енергетичного комплексу: вугільна, нафтова, газова, електроенергетична. Подальшого розвитку набув металургійний комплекс України. Основою технічного прогресу було машинобудування. Пришвидшеними темпами розвивалися підгалузі хімічної промисловості (до 17,2 %). Сформувалися головні підгалузі легкої промисловості: бавовняна, вовняна, шовкова, трикотажна, швейна, шкіряна, хутрова, взуттєва. Активно розвивалася харчова промисловість.

У 1958 р. економіка західноукраїнських земель була індустріально аграрною. Продовжувався процес концентрації промислового виробництва. Усередині галузей створювали великі виробничі об'єднання (ВО): перші виникли в легкій промисловості - львівські фірми "Прогрес" і "Світанок". У 1970 р. діяло 104 об'єднання.

Індустріалізація сільського господарства не завершилася Протягом 1951-1953 рр. загальний обсяг сільськогосподарської продукції збільшився лише на 2 %. Комплекс організаційно-економічних заходів аграрного реформування 1953-1958 рр. забезпечив пришвидшення процесу індустріалізації сільського господарства. Поліпшилися організаційно-економічні умови господарювання, відбулося укрупнення та концентрація виробництва.

Виробництво валової сільськогосподарської продукції за 1950-ті роки збільшилося в 1,6 разу. У 1956 р. введено такий показник, як рентабельність та внутрішньогосподарський розрахунок. Колгоспи залишалися малопотужними. В 1960 р. лише 3,6 % колгоспів мали більш ніж 1000 корів і 1,8 % колгоспів - понад 3000 свиней. Колгоспів, що мали рентабельність менш ніж 55 % (мінімально необхідний рівень рентабельності), разом із збитковими налічувалось 15 % від усіх господарств. Товарність колгоспів дорівнювала 33,2 %.

Відбувався процес укрупнення та концентрації агропідприємств, розширення державного сектору в аграрній економіці. У 1970 р. кількість колгоспів зменшилася до 9244, а радгоспів збільшилася до 1605, у них працювало понад 1 млн робітників.

Індустріалізувався техніко-технологічний рівень сільськогосподарського виробництва. Зросла кількість тракторів, комбайнів, вантажних автомобілів. Повністю завершилася електрифікація сіл, колгоспів і радгоспів. Істотні зміни відбулися в структурі посівних площ. Низьким залишався кваліфікаційний рівень працівників.

Удосконалювалася система оплати праці. Запроваджена гарантована оплата праці колгоспників за тарифними ставками радгоспів.

Однак "перелому" в аграрній політиці не сталося, принципи командно-директивної системи управління зберігалися.

Державна економічна політика СРСР у 1950-х роках спрямовувалася на розширення бюджетних прав союзних республік щодо складання, затвердження і виконання їх бюджетів, розподілу видатків і доходів, керівництва бюджетною діяльністю, використання додаткових доходів, а також коштів, що залишалися через економію видатків. Проте у 1960-х роках було відновлено значення союзного бюджету.

Удосконалили систему оподаткування. У 1953 р. замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогосподарського виробництва колгоспного двору введено податок за твердими ставками з однієї сотої гектара присадибної землі. У 1958 р. припинено випуск державних позик, що реалізовували за підпискою серед населення і тривалий період були важливим джерелом доходів бюджету. Упродовж 1960-1962 рр. підвищено неоподатковуваний мінімум заробітної плати, зменшено податок на заробітну плату для низькооплачуваних громадян, скасовано податок на бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних.

Кредитно-грошові відносини в Україні повністю контролював союзний уряд. З метою зміцнення фінансів і зменшення рівня інфляції, спричиненої додатковою емісією грошей та їх знеціненням, у 1961 р. проведено грошову реформу. Змінено масштаб цін. Гроші, що перебували в обігу, обмінювали на нові у співвідношенні 10:1.3 1 січня 1961 р. установлено золотий вміст рубля - 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1 руб.). Долар оцінили в 90 коп. замість 4 руб. Проте купівельна спроможність випущених грошей продовжувала зменшуватися, що означало падіння рівня реальних доходів населення.

Соціальна політика поступово переорієнтовувалася На 2 години зменшено тривалість робочого дня у передвихідні й передсвяткові дні, збільшено тривалість відпусток у зв'язку з вагітністю і пологами (з 77 до 112 календарних днів), скасовано судову відповідальність працівників за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин, встановлено 6-годинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років.

На початку 1960-х років відбувався перехід фабрик і заводів на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними.

У 1956 р. ухвалено закон про державні пенсії, згідно з яким значно збільшено обсяг найнижчої пенсії та знижено її максимальну межу. Мінімальний обсяг пенсії за старістю становив 300 крб., максимальний - 1200 крб. У вересні підвищили заробітну плату низькооплачуваним працівникам і службовцям у середньому на 33 %. Мінімальна зарплата встановлювалась в обсязі 300 крб. на місяць у містах і робітничих селищах та не менше ніж 270 крб. на місяць у сільській місцевості. Підвищено неоподатковуваний мінімум заробітної плати робітників і службовців (з 260 до 370 крб.). У1964 р. за законом про пенсії та допомогу членам колгоспів встановлено державну систему соціального забезпечення колгоспників. Право на пенсію за старістю мали чоловіки від 65 років (якщо їх стаж роботи був не менше ніж 25 років), жінки - від 60 років (якщо їх стаж роботи був не менше ніж 20 років). Мінімальний обсяг пенсії колгоспника становивД2 руб. на місяць.

Відмінено плату за навчання в старших класах середніх шкіл і вищих навчальних закладах. Для допомоги жінкам-матерям створено школи-інтернати і групи продовженого дня. Фабрики і заводи опікувалися школами безпосередньо, надаючи їм посильну допомогу. В 1950-ті роки видатки на освіту в СРСР становили 10 % від національного доходу, тобто були найвищими у світі, однак пізніше почали зменшуватись.

У1955 р. почалася переорієнтація в житловій політиці. Будівництво здійснювали на основі індустріальних методів виробництва (так звані хрущовки) з метою в найближчі 10-12 років забезпечити людей житлом. У малих і середніх містах дозволили споруджувати житлові будинки на 2-3 поверхи, у великих - на 4-5. Якщо за 1918-1955 рр. загальна площа введених у дію житлових будинків в Україні становила 62,78 млн кв. м, то за 1956-1964 рр. - 66,49 млн кв. м. Проблема житла значною мірою була розв'язана. Проте труднощі в економіці гальмували вдосконалення соціальної сфери.

У1950-1960-х роках зберігалися головні ознаки командно-адміністративної планово-розподільної системи управління економікою.

Проблема демократизації економічного життя не була вирішена. Господарський механізм не змінився. Реформи не передбачали його радикальної трансформації. Раднаргоспи використовували старі командно-бюрократичні методи, фактично виконували функції міністерств на певній території. Висновки радянської економічної науки 1960-х років про потребу поєднання адміністративних й економічних методів, централізованого планування і держрозрахункових методів керування підприємствами не підкріплювалися практикою управління. Обмеження держрозрахункових прав підприємств і об'єднань підривали основи матеріального стимулювання, перешкоджали досягненню задекларованих результатів. Абсолютизація централізованих форм керування та планування економікою супроводжувалася суб'єктивістськими підходами й адмініструванням, незбалансованістю та нестабільністю. Метод управління економікою отримав назву "волюнтаризм".