Розділ 1. РИНКОВІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ у першій половині XX ст. (1914-1940-роки)

В історії світової економіки перша половина XX ст. (1914- 1940-ві роки) - період розвитку та утвердження зрілої індустріальної ринкової світової економіки. Його поділяють на такі етапи: 1914-1923 рр. - військової економіки та післявоєнної кризи; 1924-1928 рр. - стабілізації; 1929-1933 рр. - світової економічної кризи; 1934-1939 рр. - передвоєнної економічної кон'юнктури; 1939 - кінець 1940-х років - військової економіки та відбудови. Цей період характеризують такі процеси:

o індустріалізація продовжувалася на основі досягнень другої науково-технічної революції. Зростало значення корпоративних форм і монополізації підприємництва у сферах промисловості та обігу, в сільському господарстві та внутрішній торгівлі переважав сімейний бізнес. Пришвидшилася трансформація ринкової моделі досконалої конкуренції у ринок недосконалої конкуренції;

o структурна перебудова економіки відбувалася в умовах уповільнення темпів розвитку основних макроекономічних показників. У 1914-1950 рр. середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту становили 1,4 % (враховуючи світові війни та кризу 1929-1932 рр.). Темпи промислового виробництва в економічно розвинених країнах у 1920-1937 рр. дорівнювали 3,9 %. Цей показник становив відповідно в СІПА 2,5 %, Західній Європі - 3,7 і в Японії -6,2%;

o підвищилася роль держави в управлінні економікою;

o негативне значення мали Перша та Друга світові війни, економічна криза 1929-1933 рр.;

o у 1920-х роках почався другий етап розвитку світового господарства, який характеризувався розпадом світової підприємницької системи, дезінтеграцією та розбалансованістю світового ринку, автаркічними процесами в національних економіках;

o на економіку країн активно впливають політичні режими, утверджуються ринково-підприємницький, соціалістичний і колоніальний типи економіки. У СРСР будувалася соціалістична економічна система на основі державної власності та державного регулювання.

В економічній думці 1920-1930-х років домінували ідеї неокласичної економічної теорії. Основною проблемою дослідження залишалося забезпечення рівноваги ринкової конкурентної економіки та вдосконалення теорій капіталу і грошей. Почали опрацьовувати питання зайнятості, очікуваної корисності (невизначеності та підприємництва), подолання суб'єктивізму теорії граничної корисності й утвердження ординалістського підходу у визначенні корисності, з'явилися теорії ринкових структур недосконалої конкуренції. Видатним представником неокласичної теорії був англійський економіст Дж. Хікс.

У рамках маржиналізму сформувалася стокгольмська школа, засновниками якої були К. Віксель і Е. Ліндаль.

Розвивалися гетеродоксичні (неортодоксальні, альтернативні) напрями економічної думки. їх активізувала економічна криза 1929-1933 рр., що показала непереконливість неокласичної теорії ринкової економіки та необхідність розроблення принципово нової концепції державної економічної політики. Остаточно формується інституціональний напрям, представники якого досліджували господарське життя з урахуванням позаекономічних чинників, перспективи економічного розвитку та поведінку різних груп у межах великих корпорацій. У середині 1930-х років з'явилася теорія англійського економіста Дж.М. Кейнса, що обґрунтовувала необхідність макроекономічного регулювання, започаткувала новий напрям економічної думки - кейнсіанство.

Важливе значення для економічної думки мала дискусія з питань політики економічного лібералізму. Новоавстрійська школа (Л. Мізес, Ф.А. Хайєк) продовжувала захищати класичні принципи економічного лібералізму. З їхньою критикою виступали інституціоналісти і кейнсіанці, стокгольмська школа, частина неокласів, розробники теорії суспільного добробуту. Вихідним було твердження, що ринок не справляється з ефективним розподілом ресурсів, а отже, не забезпечує рівноважний стан економіки, що потребує втручання держави для створення економічно ефективного суспільства. У кінці 1930-х років виник неолібералізм як концепція державного регулювання економіки, що визнавала державу інститутом для створення конкурентного середовища.

У кінці 1920-х років виникли перші теорії економічного зростання (у працях російських економістів В. Базарова, Г. Фельдмана, М. Кондратьєва, американських економістів-математиків Ф.П. Рамсея, Дж. фон Неймана, виробнича функція Кобба - Дугласа, виробнича функція з нейтральним технічним прогресом Дж. Хікса).

1.1. Економічні наслідки Першої світової війни. Дезінтеграція міжнародної економіки. Посилення автаркічних процесів

Перша світова війна (1914-1918) - це наслідок боротьби індустріальних держав за переділ світових сфер впливу. У ній було задіяно 34 суверенні держави з 56, у військових діях брали участь 74 млн осіб, з яких загинуло 10 млн, було травмовано 20 млн, загинуло від голоду та епідемій 10 млн. За оцінками економістів, видатки на військові потреби держав, що воювали, збільшились у 20 разів (208 млрд дол. у цінах відповідних років) і перевищили в 12 разів золотий запас європейських країн. Було знищено третину національного багатства Європи. На війну працювало 40 тис. підприємств і 13 млн зайнятих у країнах Антанти та відповідно 10 тис. і 6 млн у країнах Троїстого союзу. Лише дві країни - США і Японія - у роки війни збільшили національне багатство. США остаточно утвердилися як лідер світового економічного розвитку. Японія встановила монополію на торгівлю у Південно-Східній Азії.

Уроки війни вперше було запроваджено державне регулювання в масштабах національних господарств. Практично в усіх країнах склалася етатистська система економічних відносин. Частка державних видатків в економіці більшості європейських країн, що воювали, становила понад 50 %.

Післявоєнний економічний розвиток країн світу визначався укладенням ряду договорів, що склали Версальсько-Вашингтонську систему, в якій центральне місце зайняв Версальський договір, підписаний у 1919р, 27 країнами-переможницями і Німеччиною.

США за роки Першої світової війни перетворилися на високорозвинуту індустріальну державу, най могутнішу країну світової економіки, національне багатство якої зросло на 40 %, де було сконцентровано 1/2 золотого запасу світу, вартість промислової продукції збільшилася з 23,9 до 62 млрд дол. Пришвидшився процес концентрації промисловості та банківської системи. На початок 1920-х років 2/3 промислового виробництва та 50 працівників було сконцентровано у найбільших монополіях. Кількість працівників досягла 60 % зайнятих, міське населення становило понад 50 %. США вступили у війну лише у квітні 1917 р. Статус нейтральної країни дав їм змогу постачати країнам, що воювали, військові матеріали, продовольство, сировину. Обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, вартість експорту - втричі (з 2,4 до 7,9 млрд дол.).

Держава вжила систему заходів щодо регулювання економіки: надала монополіям державні замовлення, кредити, спрямувала державні інвестиції в галузі, пов'язані з військовим виробництвом, створила управління з контролю над сферами економіки, діяльність яких координувала військово-промислова рада. Державне регулювання мало обмежений характер, поширювалося на галузі, що відчували дефіцит у матеріальних ресурсах.

Змінився міжнародний фінансовий статус США. Країна ліквідувала майже половину заборгованості, стала кредитором багатьох держав на загальну суму 15 млрд дол., у тому числі приватні інвестиції становили 7 млрд дол. У світовій фінансово-кредитній системі панівне місце посів американський долар. США встановили своє економічне панування у Латинській Америці, торгівля з країнами якої впродовж 1913-1920 рр. збільшилася на 40 %.