Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

Відбувалася механізація сільського господарства. Центрами машинізації та агрокультурної роботи були машинно-тракторні станції (МТС). Перша була створена, за офіційними даними, в листопаді 1929 р. в Одеському окрузі. Наприкінці першої п'ятирічки їх було 592, другої - 989. У1928-1932 рр. МТС були власністю радгоспів і збуто-постачальницької кооперації, а в період другої п'ятирічки їх перетворили на державні підприємства. В 1937 р. налічувалося 83.7 тис. тракторів і 16 720 комбайнів, було механізовано посіви зернових культур на 30 %, збирання за допомогою комбайнів - на 31 %, оранка - на 68-75 %. На одну МТС припадало 70 тракторів, 19 автомобілів і 23 комбайни. МТС обслуговували 98,8 % посівної площі колгоспів.

Вплив колективізації на підсумки сільськогосподарського виробництва оцінюється неоднозначно. У період першої п'ятирічки (1928/1929-1932 рр.) середньорічний валовий збір зерна становив 176,6 млн ц (у 1924-1928 рр. - 154*6 млн). Однак цей показник перебував лише на рівні 1909-1913 рр. Найбільший врожай зафіксовано в 1930 р. - 227,3 млн ц. Неврожайними були 1928 р. і 1932 р. Тваринництво занепало. Селяни масово знищували домашніх тварин, щоб не віддавати їх у колгоспи. У 1932 р. поголів'я коней становило 66,7 % від рівня 1928 р., великої рогатої худоби - 58,2, свиней - 37,7, овець і кіз - 20 %.

У роки другої п'ятирічки (1932-1937 рр.) врожайність зернових становила 12,5-13,1 ц/га (9-12 ц/га в 1913 р.). У середньому щорічний валовий збір зернових збільшився до 199,8 млн ц. За даними офіційної статистики, в 1937 р. валовий збір зернових був у 1,5 разу, цукрових буряків - у 3,3 разу, картоплі - у 2,5 разу більшим, ніж у 1932 р. Посівні площі збільшилися щодо 1913 р. на 109 %, в їх структурі майже втричі зросло значення технічних культур. Проте технологічний рівень залишався доіндустріальним: переважало трипілля, багатопільні сівозміни використовувала лише п'ята частина агроформувань. Поголів'я домашньої худоби збільшилося на 120-280 %, але рівень 1928 р. досягнуто не було.

Колгоспна система господарювання була створена на основі переважання адміністративно-бюрократичних методів шляхом знищення товарно-грошових відносин між містом і селом, розкуркулення та фізичного знищення значної частини селянства, зокрема заможного. Колгоспи втратили кооперативний зміст, перетворилися на різновид державного підприємства. Вони працювали за державними планами сільськогосподарського виробництва, які визначалися державними потребами, а не реальним урожаєм. Звіти складали від квартальних до п'ятиденних. Значна частина колгоспів була збитковою. Державні заготівельні ціни не змінювали з кінця 1920-х років, а державні ціни на продукти в 1930-ті роки збільшилися в 6,4 разу. Собівартість 1 ц зерна становила 3 руб., а держава закуповувала за 0,86 руб. Часто колгоспи мали здати більше, ніж виробляли. Не враховувалися втрати врожаю при збиранні, що становили майже 30 %.

Система контрактації була замінена обов'язковими і "твердими" державними поставками (фактично, за конфіскаційним принципом хлібозаготівель або продрозкладки). Державні закупівлі сільськогосподарської продукції збільшувалися. У 1933 р. зібрано 223 млн ц зерна, державні поставки становили 51,29 млн ц (23 %), у 1935 р. - відповідно 176,6 і 74,75 млн ц (43,2 %), у 1937 р. держава отримала 80,2 млн ц зерна. Було знищено стимули до праці. Колгоспників перетворили у прикріплених до землі.

Найжахливішим наслідком аграрної політики держави був голодомор 1932-1933 рр. Валовий збір зерна в 1931-1932 рр. зменшився. У першій половині 1932 р. у багатьох районах почався голод.

Проте державна заготівля зерна збільшилася. Одна з причин полягала у зростанні експорту промислового обладнання в 1932-1933 рр., коли в умовах світової економічної кризи скасовано ізоляцію СРСР. Так, у 1931 р. його обсяги становили 30 % від світового експорту машин та устаткування, в 1932 р. - майже 50 %. У 1932 р. в Україні було заготовлено зерна на 36,7 % більше, ніж у 1930 р. Надзвичайна комісія шляхом репресивних заходів вилучила все зерно, в тому числі з насіннєвого, страхового і фуражного фондів. Узимку 1932- 1933 рр. у селах України був масовий голод. Загинули мільйони українських селян.

Відбулися позитивні зрушення у матеріальному становищі трудящих. Згідно з даними офіційної статистики, за 1928-1937 рр. національний дохід збільшився в 3,5 разу порівняно з 1913 р. Загальний фонд споживання становив 3/4 від національного доходу. Було ліквідовано безробіття. В 1927 р. для фабрично-заводських робітників, а в період другої п'ятирічки - для всіх працюючих було встановлено 7-годинний робочий день. Середня заробітна плата в розрахунку на одного працюючого збільшилася за 1928-1932 рр. на 60 % і становила 1385 руб., а в 1937 р. - 2850 руб.

За підрахунками сучасних російських учених, відбулося реальне зменшення частки фонду споживання в національному доході в 1927 р. до 55-50 %. Збільшення зарплати було номінальним. У період першої п'ятирічки темпи зростання продуктивності праці не відповідали плановим, чисельність робітників і службовців збільшилася в 1,5 разу вище від планової, внаслідок чого фонд зарплати збільшився в 4 рази. Проте інфляція порушила стійкість карбованця. Розрив між грошовою масою і товарним забезпеченням зумовив гострий товарний голод, що призвів до карткової системи розподілу в 1928-1934 рр. Протягом 1928-1940 рр. ціни збільшилися в 6- 7 разів. Темпи зростання заробітної плати були значно нижчими. Наприкінці 1930-х років робітники могли оплатити приблизно таку кількість товарів, що й наприкінці 1920-х.

Праця колгоспників оплачувалася у трудоднях. Підсумки роботи оцінювалися за кількістю відпрацьованих днів у році. За 1 трудодень колгоспник отримував 0,5-1 руб. грішми і 2-3 кг зерна. Головним джерелом їх існування було особисте присадибне господарство, доходи від якого перевищували оплату за трудоднями приблизно на 20-30%.

У 1935 р. карткова система була скасована, встановлено єдині ціни на продовольчі товари. Ліквідували заборону базарної торгівлі, розширили можливості для присадибного господарства колгоспників. Держава сприяла політиці самозабезпечення, коли здійснювалася самозаготівля продуктів, підприємства укладали договори з колгоспами, заводили власні городи, свинарники, молочні ферми, їдальні. Робітників залучали на сільгоспроботи.

Житлове будівництво розвивалося повільно. За 1928-1937 рр. чисельність населення міст збільшилася удвічі. Внаслідок цього величина корисної площі на міського жителя зменшилася в 1,5 разу, порівняно із серединою 1920-х років.

Протягом 1917-1937рр. завершився перехідний період від ринкової економіки до соціалістичної. Було побудовано радянську соціалістичну економіку - економічну систему державного соціалізму на основі державної власності та одержавлення виробництва, розподілу, обміну і споживання з командно-адміністративними методами управління народним господарством. У 1937 р. частка державної власності у промисловості становила 91,7 %, кооперативної - 8,3 %. У сільському господарстві співіснували державна і колгоспно-кооперативна форми власності.

Україна перетворилася на індустріально-аграрну країну. В сукупному валовому продукті промисловості та сільського господарства промисловість посіла провідне місце, її частка становила 77,4 % у 1937 р. (78,6 % - у СРСР). Промисловість мала індустріальний характер. Зменшилося значення добувної та металургійної галузей, збільшилося виробництво машинобудування у 2,5 раза, електротехнічної галузі - в 7,5 разу, хімічної - втричі. Радянський Союз здобув техніко-економічну незалежність, виробляв практично всі види промислового устаткування, вийшов на перше місце в Європі і друге у світі за обсягом виробництва промислової продукції в 1936 р.

Докорінно змінилася соціальна структура України. В 1937 р. робітники і службовці становили 45,7 %, колгоспне селянство і кооперовані кустарі - 48,8 %, селяни-одноосібники - 5,5 %.

Частка України в народному господарстві СРСР становила, у валовій продукції промисловості - 18,2 %, зокрема у виробництві електроенергії - 26,1, у видобутку вугілля - 53,9, залізної руди - 59,2, у виробництві чавуну - 60,7, сталі - 47,8, цукру-піску - 73,9, шкіряного взуття - 17, озимої пшениці - 42 %.

Були вироблені організаційні основи зростання економічної самодіяльності працівників, що набула змісту соціалістичного змагання. Загальне керівництво здійснювала компартія, а безпосередніми організаторами були профспілки. До головних форм соцзмагання належали: стаханівський рух, ударництво, зустрічні плани. За виконання п'ятирічних планів змагалися заводи, міста, районні республіки.

Індустріалізація зміцнила партійно-державне керівництво республікою. Перемогли принципи адміністративно-командної системи управління господарством, економічного та політичного насильства.

3.2.4. Погляди економістів України на проблеми соціалістичних перетворень

Економічна думка у 20-х роках XX ст. розвивалася у процесі численних дискусій з проблем побудови соціалістичного суспільства, основних принципів його створення, форм власності та організації промислового і сільськогосподарського виробництва, ролі кооперації, концептуальних засад грошової реформи. В Україні остаточно сформувалось два головні напрями економічної думки. Продовжували наукову діяльність такі відомі вчені-економісти, як К. Воблий, В. Левитський, В. Косинський, Р. Орженцький, М. Птуха, Є. Слуцький, О. Челінцев, П. Фомін, Л. Яснопольський та ін., які представляли економічну школу, засновану на концепціях політ-економічних шкіл Заходу. Вони вважали можливими соціально-економічні перетворення на основі широкого використання різних форм власності, розвитку ринку і ринкових відносин та здійснення державного регулювання економіки. У 1920 р. за ініціативою Р. Орженцького вони об'єдналися у Товаристві економістів, в якому була секція теоретичної економії. У 1926 р. Є. Слуцький, котрий працював у Московському інституті кон'юнктури, надрукував працю "Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки", що започаткувала теоретичні засади праксеології - науки про людську діяльність. Учений досліджував проблеми циклічного розвитку економіки, опрацював синусоїдальний режим хвиле-утворення в економічному житті.