Розділ «4.2. Сучасні економічні теорії»

4.2.1. Становлення нової парадигми економічної теорії в умовах інформаційної економіки (80-ті роки XX - початок XXI ст.)

Проблеми дослідження сучасної економічної теорії пов'язані з формуванням постіндустріальної парадигми та пошуками відповідей на питання, чи існує криза економічної теорії та які шляхи її подолання; яке розуміння мейнстриму економічної теорії та його майбутнього. У процесі дискусії з приводу трактування цих питань виокремились такі основні погляди.

o Частина вчених обстоює думку, що в економічній науці мейн стрим зник у кінці XX ст., панує теоретико-методологічний плюралізм і наявність важко класифікованих теорій. Жодна теорія не може зайняти провідне становище. Сучасна економічна теорія інтегрує такі основні теоретичні парадигми: сучасну неокласичну, сучасний інституціоналізм, нове кейнсіанство і неомарксизм.

o Прихильники іншого погляду наголошують, що неокласична теорія у формі economics залишається основою мейнстриму. Базові принципи неокласичної парадигми (алокація обмежених засобів, конкуруючі або альтернативні цілі) є універсальними, характеризують різні сфери суспільного життя, їх широко використовують представники інших сучасних економічних напрямів, а також суспільних наук.

У сучасній економічній теорії немає чітко викладеної, переконливої і загальноприйнятої альтернативної теорії, яка могла б дати кількісні та якісні результати, подібні до здобутих неокласиками. Неокласичний спосіб мислення зберігає величезний вплив на мейн-стрим і формування позицій щодо сучасних досліджень. Сучасний розвиток неокласичної теорії пов'язаний із так званим економічним імперіалізмом, змістом якого є визнання важливості та необхідності дослідження для пояснення всієї людської поведінки позаекономічних чинників, досягнень соціології, психології, політології, історії, правознавства та інших суспільних наук. Зростає незадоволеність ортодоксальними теоретичними формулюваннями, межі між різними напрямами, течіями і школами сучасної економічної теорії стали розмитішими.

Українські науковці зауважують, що неокласика залишається тим відправним пунктом, з якого починається вивчення розвитку та еволюції сучасної економічної теорії, слугує своєрідним стандартом, з яким зіставляється і за яким оцінюється розвиток усіх інших економічних теорій, шкіл і напрямів3.

o Значна частина дослідників висуває думку про початок нової кризи західної економічної теорії: її невідповідності існуючим знанням, реальним явищам і тенденціям життя, умовам розвитку нової економіки, коли інформація і знання необмежені на відміну від традиційних факторів. Неокласичну теорію критикують за формалізм, беззмістовну математизацію, схоластичність, "інтелектуальну гру заради гри", відрив від практики та потреб економічної політики, загалом відхід від принципів розвитку економічної теорії, які визначили Д. Рікардо, А. Маршалл, Й. Шумпетер, Дж.М. Кейнс. Із кінця 80-х років XX ст. відбувається зміна парадигми, що свідчить про "революцію в економічній теорії". її змістом, на думку частини вчених, є необхідність сприймання раціональності як інституту, раціональної поведінки як результату дотримання певних соціальних норм.

Російський економіст А. Худокормов стверджує, що в західній теорії має місце передкризова ситуація. Теоретична криза це одночасно пошук нового та оновлення, становлення відносної відповідності теорії та практики. Головним ключем до успіху економічної науки в XXI ст. є розроблення динамічної теорії інновацій1.

o На думку інших вчених, відбувається процес формування еволюційної парадигми сучасної економічної теорії, яка розглядає економіку і суспільство у процесі розвитку та змін. Американський економіст Уїльям Баумоль (р. н. 1922) пропонує вихід з кризи через формування "троїстого союзу": поєднання економічної теорії, емпіричного аналізу і прикладних досліджень2.

o Зростає значення різних шкіл і течій сучасної гетеродоксії, представники яких досліджують неоптимізуючу поведінку людини у нестабільних і нерівноважних економічних системах. Вони стверджують, що повністю раціональна поведінка, яка передбачає оптимізацію, не можлива. Панують такі принципи поведінки, як орієнтація на задовільний результат, дотримання звичок і стереотипів, невизначеність щодо майбутнього. Гетеродоксальні концепції найкраще можуть пояснити сучасний стан світової економіки в умовах різних типів нерівноваги та криз.

Класифікацію основних напрямів і шкіл сучасного етапу розвитку економічної теорії характеризують такі положення.

Західний мейнстрим представляють сучасна неокласична теорія, ортодоксальне кейнсіанство (неокласичний синтез), германський неолібералізм, економічний ультралібералізм неоавстрійської школи. Критеріальною ознакою є індивідуалістична методологія (вчення про "економічну людину"), теорія маржиналізму, визнання статус-кво капіталістичної системи, консервативна економічна програма.

Неортодоксальна економічна теорія охоплює неортодоксальне кейнсіанство (неорікардіанство, монетарне кейнсіанство, нове кейнсіанство), інституціонально-еволюційний напрям (американський інституціоналізм вебленовської традиції, французький дирижизм і регуляціонізм, неортодоксальна теорія добробуту, еволюційна економічна теорія), лівий фланг (західний марксизм, ліворадикальна критика капіталізму, західноєвропейська соціал-демократична думка). їх визначає подібна методологія - критичне або негативне ставлення до неокласичного мейнстриму, акцент на мінливості, рухливості економічних структур і народного господарства загалом, увага до соціальних інститутів; вербальне моделювання економічних ситуацій, помірно реформаторська практична економічна програма.

4.2.2. Теорії постіндустріалізму. Економічні погляди М. Кастельса як провідного теоретика інформаційної ери

Упродовж другої половини XX ст. - початку XXI ст. розвиток теорії постіндустріалізму є важливою складовою сучасної економічної думки. У 60-70-х роках XX ст. відбувався процес осмислення, виокремлення критеріїв і принципів постіндустріального суспільства, узагальнення та ґрунтовного порівняльного аналізу. У 80-90-х роках XX ст. почався процес деталізації проблем постіндустріального розвитку, в економічній теорії трансформаційні процеси розглядалися з позицій постмодернізму, неомарксизму, дискусійності порівняльного аналізу характерних ознак постіндустріального та інформаційного суспільства, економіки знань.

В економічній літературі виокремлюють такі погляди на методологічні принципи та суттєві риси постіндустріального, інформаційного суспільства, економіки знань:

o теорія постіндустріального суспільства - це узагальнена і комплексна теорія суспільствознавства, система знань про розвиток людської цивілізації, парадигма, що визначає методологічні принципи і суттєві риси постіндустріального суспільства. Поняття "постіндустріальне" та "інформаційне суспільство", їх теорії - взаємозамінні різновиди постіндустріалізму в широкому розумінні;

o інформаційне суспільство і його теорія - це специфічна гілка постіндустріалізму, є еволюційною формою розвитку постіндустріального суспільства;

o інформаційне суспільство та його теорія є наступним і вищим етапом розвитку людського суспільства після постіндустріального суспільства та його теорії. На думку Френка Уебстера основною методологічною проблемою досліджень феномену інформаційного суспільства є те, що практично всі відчувають та усвідомлюють його виключність і неподібність, наприклад, на суспільство індустріальної доби, але жоден з критеріїв ідентифікації такого суспільства, які почали розроблятися ще з 60-х років, не заслуговує на довіру. Серед можливих критеріїв верифікації інформаційного суспільства Ф. Уебстер наводить і аналізує такі: ступінь поширення інформаційно-комунікаційних технологій; зростання значення інформаційної діяльності та підвищення вартості продукту, створеного в секторах, пов'язаних з інформаційною діяльністю; структура зайнятості; просторова організація (мережі); культурний критерій; ступінь поширення та значимості теоретичних знань1.