Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

В історії економіки України 1950-ті роки визначають як "золотий період" адміністративної системи. Перша половина 1960-хроків оцінюється як період появи елементів стагнації народного господарства та явищ передкризового характеру, що посилило соціальну напругу в суспільстві.

Державна економічна політика втілилась у планах розвитку народного господарства України на п'яту - восьму п'ятирічки (1951-1955 рр., 1956-1960 рр., 1959-1965 рр., 1966-1970 рр.). Значною мірою її визначило впровадження досягнень сучасної науково-технічної революції (третьої НТР). Формулювалася система завдань, пов'язаних із СНТР: розвиток космічної, електронної та радіоелектронної, хімічної галузей, комплексна механізація виробничих процесів, створення автоматизованих технологічних процесів, цехів і підприємств, масова механізація, хімізація та електрофікація сільського господарства.

Удосконалення методів планування народного господарства республіки насамперед було пов'язано із збалансованістю п'ятирічних планів і застосуванням економіко-математичних методів і моделей. Складали плановий баланс народного господарства як початкову модель плану, міжгалузевий баланс виробництва та споживання. До 1954 р. у державному плані розвитку народного господарства СРСР головні завдання для союзних республік встановлювали щодо міністерств і відомств, з 1955 р. - для республіки загалом. Держплан СРСР визначав лише завдання з випуску валової та товарної продукцій, загальний обсяг капітальних робіт, чисельність персоналу та величину фонду заробітної плати. Держи лани союзних республік займалися питаннями комплексного розвитку всіх галузей народного господарства на своїй території. Держплани союзних республік почали займатися питаннями комплексного розвитку всіх галузей народного господарства на своїй території. З 1957 р. розробка планів починалася на підприємствах і завершувалася в Держпланах республіки та СРСР. У 1962 р. створено Раду народного господарства СРСР. Вдосконалювалася практика планування сфер і галузей народного господарства. Так, у сільському господарстві планували лише обсяги заготівель продуктів рільництва і тваринництва.

На початку 1960-х років у СРСР були створені нові економічні райони. В Україні, яка за поділом 1938-1940 рр. становила разом з Молдовою один економічний район - Південь СРСР, були створені три економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний. У цих районах почали діяти ради з координації та планування, які мали сприяти вдосконаленню територіальної організації господарства.

У1962 р. відбулася перебудова партійних організацій на промислові та сільські (за виробничою ознакою). У межах областей утворились дві самостійні партійні організації, очолювали які відповідні обкоми Компартії України: з керівництва промисловістю і сільським господарством. Замість райкомів партії створено 250 виробничих колгоспно-радгоспних управлінь, а також 78 промислово-виробничих парткомів, що керували парторганізаціями підприємств і будов, розміщених у сільській місцевості. У грудні 1962 р. утворено обласні (промислові та сільські) Ради депутатів трудящих. Такий поділ підтвердив, що партійні організації фактично підміняли господарські органи, виконуючи нехарактерні для них функції.

Велику роль у розробці методології генерального планування відіграли праці Н. Ковалевського. В них науково обґрунтовувались ідеї аналітичного методу, робочої гіпотези довгострокового плану та потреба використання математичних методів у плануванні. З його участю в Держплані СРСР була розроблена перша економіко-математична модель плану. Необхідність розробки генерального плану на основі робочої гіпотези також відстоювали Ф. Винник, Л. Крижов, І. Ландесман.

Надзвичайно важливими в обґрунтуванні методу економіко-математичного моделювання є дослідження Г. Фельдмана про темпи зростання національного доходу.

Викликає зацікавленість дискусія з проблем методології генерального планування, в якій взяли активну участь Н. Єфимов-Малтапар, В. Введенський, В. Немировський та ін. Зокрема, В. Введенський зазначав, що генеральний план є планом руху на шляху соціально-економічної, технічної та організаційної реконструкції народного господарства, яку може забезпечити планова система організації управління народним господарством.

Отже, розробка українськими економістами математичних методів та їх застосування в поточному та перспективному плануванні, а також системи балансів народного господарства України стала значним внеском в економічну науку, сприяла науково обґрунтованому плануванню та принесла, без сумнівів, практичну користь.

У промисловій політиці відбулися радикальні реформи:

o з метою розширення економічних прав і компетенцій союзних республік у квітні 1953 р. було зменшено кількість союзних (з 30 до

20) та союзно-республіканських (з 21 до 13) міністерств. Протягом 1953-1956 pp. майже 10 тис. підприємств та установ передали у підпорядкування Української PCP, що збільшило частку республіканської промисловості з 36 до 76 % ;

o у 1953 р. уперше постало питання про потребу вирівнювання темпів розвитку промисловості груп "А" і "Б";

o на початку 1954 р. ухвалено рішення про зменшення чисельності адміністративно-управлінського персоналу міністерств і відомств. У 1957 р. проведена реформа перебудови управління промисловістю та будівництвом. Відбувся перехід від галузевого до галузево-територіального принципу управління. Ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. В Україні ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а 2 міністерства перетворено із союзно-республіканських у республіканські. Замість міністерств створено ради народного господарства (раднаргоспи), які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у межах відповідних економічних адміністративних районів;

o на початку 1954 р. ухвалено рішення про зменшення чисельності адміністративно-управлінського персоналу міністерств і відомств. У СРСР планували скоротити не менш ніж 450 тис. осіб, що дало б економію понад 5 млрд руб. на рік. В Україні за 1954- 1955 pp. вивільнено понад 61 тис. осіб. Об'єднано міністерства місцевої та паливної промисловості України;

o у 1957 р. проведена реформа перебудови управління промисловістю та будівництвом. Відбувся перехід від галузевого до галузево-територіального принципу управління. Ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Наприкінці року із загальносоюзних залишились міністерства хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного будівництва. Крім того, об'єднано міністерства оборонної промисловості й загального машинобудування, електростанцій і будівництва електростанцій. В Україні ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства перетворено із союзно-республіканських у республіканські. Замість міністерств створені ради народного господарства {раднаргоспи), які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у межах відповідних економічних адміністративних районів. На території СРСР створено понад 105 таких районів: 70 у РРФСР та 11 в Україні (Вінницький, Ворошиловоградський, Дніпропетровський, Запорізький, Київський, Львівський, Одеський, Донецький, Станіславський, Харківський, Херсонський). У 1960 р. почали функціонувати ще три радгоспи: Кримський, Полтавський, Черкаський. Міністерства, що залишились, звільнялися від безпосереднього управління підприємствами, виконували функції через ради народного господарства. В Україні у розпорядження раднаргоспів перейшло 2752 промислових підприємства з обсягом валової продукції 14 млрд руб. При раднаргоспах створювали техніко-економічні ради на правах дорадчого органу. Підприємства об'єднувались у трести і комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлінням. У вересні 1957 р. затверджено Статут ради народного господарства, за яким Рада Міністрів УРСР мала право скасовувати, а Рада Міністрів СРСР припиняти виконання постанов і розпоряджень раднаргоспу економічного адміністративного району. Подібна система управління, побудована за виробничо-територіальним принципом, діяла в перші роки радянської влади;

o з метою посилення централізації керівництва в 1960 р. створено Українську раду народного господарства. В 1962-1963 рр. здійснено укрупнення раднаргоспів до семи економічних районів (термін "адміністративний" знято): Донецький, Київський, Львівський, Подільський, Придніпровський, Харківський, Чорноморський. Навесні 1963 р. республіканські Держплан, Держбуд і Українську раду народного господарства перетворено на союзно-республіканські органи;

o основна частина підприємств місцевого значення перейшла з-під відання союзних і республіканських міністерств та відомств у підпорядкування обласних Рад депутатів трудящих. Органи влади на місцях одержали широкі права у вирішенні питань, пов'язаних із плануванням виробництва, фінансуванням і постачанням підприємств.

Аграрна політика передбачала заходи, спрямовані на поліпшення становища селян та індустріальний розвиток сільського господарства, зміст яких характеризують такі напрями:

o збільшилися заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. У 1958 р. замість заготівельних, закупівельних і контракційних цін були введені єдині закупівельні ціни, диференційовані за територіальними зонами;