Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

o антинародна політика радянської держави: посилення державної експлуатації селянства та робітничого класу, багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГу. За підрахунками вчених, вони становили майже 10-15 % (за іншими даними, 20-25 %) зайнятих у матеріальному виробництві. В'язні будували канали, залізниці, нові міста і підприємства, заготовляли ліс тощо. Відбувалися тотальні репресії щодо всіх верств населення. Впроваджувалися "методи посилення трудової дисципліни". Було заборонено перехід на іншу роботу, судово переслідували за запізнення. У 1932 р. уведено паспортну систему та режим прописки, що обмежило свободу пересування громадян.

Пришвидшився процес формування індустріального технологічного способу виробництва на основі впровадження досягнень Другої НТР. Було створено національний науково-технічний потенціал. Велике машинне виробництво охопило всі галузі економіки. Понад 80 % продукції виробляли на новозбудованих і реконструйованих підприємствах, що мали сучасну техніко-технологічну базу.

Для СРСР і України зокрема характерні найвищі у світі динаміка і темпи розвитку промисловості. У роки першої п'ятирічки радянська статистика оцінює динаміку промислового розвитку в 202 %, середньорічні темпи - в 19,2 %. Порівняльна динаміка валової продукція галузей групи "А" становила 273 %, групи "Б" - 156, відповідно середньорічний приріст валової продукції дорівнював 28,5 % і 11,7 % (дані по СРСР). В

Україні в окремих галузях цей показник був вищим: в електроенергетиці - 26,7 %, хлібопекарній під галузі - 55, консервній - 37,9 %. Планові завдання за загальним обсягом промислового виробництва було виконано на 93,7 %, у важкій промисловості - на 108 %. Частка промислової продукції в матеріальному виробництві збільшилася з 51,5% у 1928 р. до 70,7%у 1932 р.

У роки другої п'ятирічки, за даними офіційної статистики, в Україні темпи розвитку промисловості становили 17,4 %. Досягнуто збільшення валової продукції промисловості у 2,2 разу (220 %), 80 % якої отримано від нових і реконструйованих підприємств. Основні фонди збільшилися в 2,5 разу. Собівартість продукції була зменшена на 27 %. Порівняно з 1913 р. валова продукція промисловості збільшилася в 7,6 разу, у тому числі важкої - в 8,9 разу, виробництво предметів споживання - в 6,15 разу. Частка промислової продукції в матеріальному виробництві збільшилася до 77,4 % у 1937р. '

За підрахунками сучасних російських учених, промисловість СРСР за 1929-1937 pp. зросла лише на 117 %, у тому числі за роки першої п'ятирічки - не більш ніж 50 %, другої - на 70 %. Середньорічні темпи за період першої п'ятирічки оцінюються в 14,7-5,5 %, другої - в 14 %.

Галузева структура промисловості України набула індустріального характеру. На кінець першої п'ятирічки (1932 р.) частка галузей групи "А" у валовій продукції всієї промисловості збільшилася до 60 %; на кінець другої п'ятирічки - майже на 62 %. У Радянському Союзі частка галузей групи "А" становила в 1932 р. - 53,4 %, в 1937 р. - 57,8 %. Перше місце в загальному промисловому виробництві посіло машинобудування. Якщо у 1913 р. його частка у загальному промисловому виробництві становила лише 11,3 %, то у 1940 р. вона зросла до 36,4 %. Були створені нові галузі: тракторна, верстатобудування, азотнотукова, електротехнічна, алюмінієва, електрометалургія, трубопрокатне виробництво, маргаринова, молочна, комбікормова, хлібопекарська тощо. Динаміку галузевої структури характеризують показники табл. 3.1і.

Для промисловості України характерним був високий рівень концентрації. За даними промислового перепису, в 1938 р. працювало 11 тис. підприємств, що виробляли 92,5 % від усієї промислової продукції. У період першої п'ятирічки зводили переважно великі підприємства. Так, було введено в експлуатацію Зуївську ДРЕС, Дніпрогес, 53 шахти, 12 доменних і 24 мартенівські печі, "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", "Дніпроспецсталь", Харківський тракторний і електромеханічний заводи, комбайновий завод

Таблиця 3.1. Динаміка галузевої структури промисловості України, %

"Комунар" у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний завод, Київський завод "Ленінська кузня", "Донсода", Горлівський азотно-туковий, Рубіжанський хімічний комбінати, Херсонський консервний завод, 3 трикотажні фабрики тощо. В період першої п'ятирічки в Україні спорудили 400 із 1500 новобудов СРСР. У період другої п'ятирічки будувалося 1000 підприємств із 4500 загальносоюзних. Створено систему залізничного, водного, автомобільного і авіаційного транспорту.

Важливою ланкою індустріалізації була підготовка кадрів. У промисловості України на початку 1929 р. працювало 690 тис. робітників, у 1932 р. - 1,27 млн. Приріст забезпечили вихідці з села, молодь і жінки. З метою підготовки кваліфікованих робітників налагодили масове технічне навчання без відриву від виробництва, підготовку кадрів з технічною середньою та вищою освітою.

Головний зміст індустріалізації сільського господарства полягав у переході до виробництва промислового типу: великого та інвестиційномісткого, масового та стандартизованого, з технікою і технологією, організацією та управлінням на основі науково-технічного прогресу.

У Радянському Союзі індустріальна перебудова сільського господарства протягом 1928-1937 р. охопила проведення комплексу реформ: земельної, організаційно-правової, техніко-технологічної, кадрового забезпечення, що відбувалися форсованими темпами в умовах жорстокого адміністративно-бюрократичного управління країною. Пришвидшили реформу хлібозаготівельні кризи 1927-

1928 рр. і 1928-1929 рр., спричинені державною економічною політикою та неврожаєм 1928 р.

В умовах державної власності на землю здійснили реформу землекористування та формування нових організаційно-правових форм господарювання, що в історії сільського господарства отримала назву колективізація. Невеликі селянські землекористування об'єднали на пайових правах у колективне землекористування, індивідуальні селянські господарства - в колективні господарства у формі колгоспів (виробничих кооперативів). Улітку 1929р. почалася масова колективізація, яка восени переросла в суцільну. Відповідно до постанови ЦК ВКЩб) від січня 1930 р. її потрібно було завершити до весни 1932 р. Так, 1 березня 1930 р. налічувалося 23 594 колгоспи, що об'єднали 3,2 млн дворів, або 64,4 % від загальної кількості. В окремих районах цей рівень досягав 90 %. Колективізацію проводили адміністративно-примусовими методами з порушенням основних принципів кооперування, насамперед добровільності, також засновували комуни з усуспільненням усього майна. Організаторами і керівниками колгоспів часто були робітники, яких призначали на посади за ідейно-політичними поглядами, але які не знали основ аграрної праці. На роботу в сільське господарство було направлено 8,5 тис. робітників.

Політика колективізації спричинила соціальну напругу. Як наслідок, аграрна політика проголосила поєднання адміністративних та економічних заходів. Улітку 1930 р. селяни почали виходити з колгоспів. Проте восени 1930 р. колгоспний рух відновився. Наприкінці першої п'ятирічки 23 270 колгоспів включали 69 % селянських дворів і 77,1 % посівної площі. За період другої п'ятирічки наприкінці 1937 р. замість 5 млн селянських господарств було створено 27 268 колгоспів, які об'єднали 96,1 % селянських дворів і 99,7 % посівної площі. Колгоспи були головним виробником сільськогосподарської продукції, їх товарність досягала 84 %. Утвердилася така форма колективних господарств, як артіль, що поєднувала усуспільнення засобів виробництва та особисте підсобне господарство. Одноосібні господарства обробляли 2,9 % посівної площі. Збереглася споживча кооперація, яка виконувала роль організатора торгівлі та громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролював партійно-державний апарат. Радянська влада відійшла від курсу добровільного кооперування з використанням індивідуально-сімейних форм організації праці, оскільки об'єктивна повільність цього процесу не могла забезпечити швидкі темпи індустріалізації.

Адміністративно-примусові методи колективізації поєднувалися з прямим насильством щодо заможного і частини середняцького селянства. Відбувся процес "розкуркулення" - насильницької конфіскації господарського майна селян, яких визнали куркулями згідно із спеціальними критеріями. Постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" декларувала скасування оренди землі, заборону найманої праці, конфіскацію засобів виробництва. Майно передавалося до колгоспів, куркулів та членів їх родин заарештовували, виселяли в північні та інші райони країни.

Значна увага приділялася організаційно-господарському зміцненню колгоспів, діяльність яких визначав "Статут сільськогосподарської артілі" (лютий 1935 р.). Була закріплена бригадно-ланкова форма організації праці та відрядна форма її оплати. Колгоспи отримали Державні акти на безстрокове (вічне) користування землею. Колгосп характеризували такі показники. В1936 р. у розрахунку на один колгосп посівна площа становила 746,6 га землі, поголів'я великої рогатої худоби - 62,7, свиней - 63,1, овець і кіз - 63,7 голів. У колгоспах налічувалося 55 792 тваринницькі ферми. Здійснювали підготовку механізаторів, тваринників та працівників інших професій.

Продовжувалося зміцнення державних підприємств (радгоспів), яких у 1937 р. було 865. їх земельний фонд становив 7,5 % від республіканського. На одне господарство припадало 2528 га посівних площ, 17.6 трактора, 171 корова, 563 свині. У радгоспах і МТС працювали політвідділи, які вирішували організаційно-кадрові питання.

Збільшувалися капітальні вкладення в сільське господарство. Загальне державне і колгоспне фінансування у період першої п'ятирічки становило 136,6 млн руб., з них державне - 71 %, у період другої п'ятирічки - 355 млн руб. (збільшилися в 1,8 разу), у тому числі державне зменшилося до 48 %, а колгоспів збільшилося до 52 %. На розширення основних виробничих фондів спрямовували 72 % вкладень.