Розділ «3.2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці»

o посилення економічного стимулювання виробництва. Замість фонду підприємства (33,8 % від прибутку до 1965 р.) утворювали три самостійні фонди: розвитку виробництва, матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва. Перший фонд утворювали за рахунок відрахувань від прибутку, частки амортизаційних відрахувань і виручки від реалізації майна, що належало до основного фонду. Кошти використовували на фінансування капітальних вкладень на поновлення основних фондів, запровадження нової техніки, механізації та автоматизації виробництва тощо. Другий фонд утворювали за рахунок прибутку і коштів фонду заробітної плати, спрямовували на преміювання працівників, одноразове заохочення, матеріальну допомогу тощо. Третій фонд створювали з відрахувань від прибутків і використовували для будівництва і капітального ремонту житлових будинків, культурно-побутових установ, для поліпшення обслуговування працівників підприємства;

o удосконалення методології планової роботи: розробка концепції плану, врахування довгострокових прогнозів, перспективне планування, орієнтація на кінцеві результати, комплексність і системність, посилення соціального аспекту планування;

o удосконалення системи методів планування: балансового, економіко-математичного, програмно-цільового.

Складовою реформи 1965 р. було вдосконалення системи управління народним господарством.

Головний зміст реформування полягав у поверненні до галузево-територіальної структури управління економікою з урахуванням комплексних завдань реформи. Так, у промисловості було вжито такі заходи:

o ліквідовано з 1 січня 1966 р. Вищу раду народного господарства СРСР, республіканські раднаргоспи. Відновлено галузеву систему управління промисловістю через союзні, союзно-республіканські та республіканські галузеві міністерства. Загалом після завершення перебудови управління в Україні налічувалось 22 союзно-республіканських міністерства і 7 республіканських міністерств;

o централізоване керівництво поєднувалося з розширенням прав і господарської самостійності підприємств. Згідно з Положенням про соціалістичне державне підприємство (жовтень 1965 р.), його діяльність організовувалася на основі народногосподарського плану і господарського розрахунку. Воно мало самостійний баланс і було юридичною особою;

o у результаті цінової реформи збільшились гуртові ціни (затверджені в 1955 р.), які б забезпечили компенсацію витрат виробництва та отримання прибутку підприємством. Була створена союзно-республіканська система ціноутворення.

У сільському господарстві перші заходи пов'язувались із скасуванням обмежень розвитку особистих підсобних господарств. Громадяни могли мати на одну сім'ю не більше ніж одну корову, одну голову молодняку великої рогатої худоби, одну свиноматку з приплодом або двох свиней для відгодівлі, до п'яти голів овець і кіз разом, до 20 вуликів бджіл, а також кролів і птицю.

Пленум ЦК КПРС що відбувся у березні 1965 р., визначив такі заходи щодо розвитку сільського господарства:

o введення нової практики заготівель і закупок продукції сільського господарства. Встановлювався твердий план закупок зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів, районів і областей, для всіх республік;

o скасування порядку щорічних змін цін залежно від урожайності, встановлення додаткової оплати працівникам, які вирощували рис, гречку і просо;

o дозвіл на вільні закупки продукції за сталими цінами понад план. За понадпланові закупки встановлювали надбавку в обсязі 50 % від основної закупівельної ціни. Очікувалось, що колгоспи значно розширять зернове виробництво і не буде потреби експортувати хліб. Затвердили надбавки до діючих закупівельних і здавальних цін на молоко і худобу.

У 1950-1960-х роках народне господарство України розвивалося як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР. У структурі народного господарства республіки відбувався процес формування великих галузевих комплексів.

Галузева структура народного господарства України (у національному доході без невиробничої сфери1) залишалася практично стабільною (табл. 3.2).

За нашими підрахунками, частка промисловості, будівництва і зв'язку відповідала галузевій структурі економічно розвинених країн світу. Проте частка сільського господарства перевищувала, наприклад, рівень Франції та ФРН у 2-3 рази.

Формувалися такі галузеві комплекси, як паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, легкої та харчової промисловостей, будівельний, військово-промисловий, агропромисловий.

Відбулися кардинальні зміни в науково-технічному розвитку національної економіки. Сформувався науковий потенціал України. Видатки Державного бюджету на науку й освіту в 1960 р. становили

Таблиця 3.2. Галузева структура народного господарства України, %

18,2 %, у 1970 р. - 21,4 %. Чисельність наукових працівників за 1961-1970 рр. збільшилася з 46,7 тис. до 129,8 тис. осіб (у 1940 р. становила 19,3 тис). У період семирічки (1959-1965 рр.) понад 65 % від загального приросту промислової продукції було забезпечено шляхом застосування нової техніки.