Розділ «1.4. Розвиток неокласики. Теорії ринку недосконалої конкуренції»

У першій третині XX ст. неокласична економічна теорія була панівним економічним ученням. Більшість досліджень присвячувалася проблемам статичної рівноваги та оптимального розподілу ресурсів в умовах досконалої конкуренції, що сприяло завершенню формування мікроекономічної теорії. Продовжувався розвиток теорії грошей, утвердився ординалістський підхід у визначенні корисності. Посилення монополістичних тенденцій в економіці активізувало дискусії з проблем ціноутворення, конкуренції та монополії, що перебували в руслі абстрактного (теоретичного) аналізу. їх наслідком стала ревізія низки положень неокласичної концепції ринкової економіки.

Упродовж 1920-1930-х років з'явилися перші системні теорії монополістичного ринку Дж.М. Кларка, П. Сраффи, Дж. Робінсон, Е. Чемберліна. Дослідження показали, що "досконала" конкуренція перетворилася на "недосконалу", а остання поєднує певні риси вільної конкуренції та монополії. Конкуренція, яка має величезну життєву силу, - "досконала" чи "недосконала" - неодмінно потребує створення механізму, який би забезпечував і гарантував її збереження за умов монополізації економіки.

Теорія недосконалої конкуренції

Теорія монополістичної конкуренції

Едвард Чемберлін (1899- 1967) у працях "Теорія монополістичної конкуренції" (1933), "На шляхах до більш загальної теорії вартості" (1957) обґрунтував ідею єдності та взаємодоповнюваності конкуренції й монополії, що суперечило ідеям неокласичної економічної науки, які домінували на той час.

Розглянемо основні положення теорії монополістичної конкуренції.

o Погляди неокласичної економічної теорії на конкуренцію та монополію як взаємовиключні поняття, у межах яких процес ціноутворення є різним, не відповідають рівню економічного розвитку. Монополія як ринкова категорія означає контроль одноосібного продавця чи організації над пропозицією певного товару і над ціною.

Чиста конкуренція передбачає, що подібний контроль просто не можливий завдяки наявності в галузі великої кількості приблизно однакових фірм. Існуюча структура ринку є монополістичною конкуренцією, що поєднує елементи конкуренції та монополії: діє велика кількість незалежних фірм, а отже, кількість продавців є великою; доступ на ринок вільний, не обмежений, але товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу певній продукції конкретних продавців, за яку платять вищу ціну; кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів. Природним змістом діяльності фірми у конкурентному середовищі є спроба створити власну монополію, розширити її та захистити від інших підприємств.

o Монопольне становище фірми на ринку не пов'язане з масштабами її діяльності. Чинником виникнення монополістичної конкуренції є диференціація продукту: якісні характеристики, фабрична марка, фірмова назва, умови реалізації та послуги, місцезнаходження продавця тощо. Там, де продукт диференційований, кожен продавець є водночас і монополістом, і конкурентом. Диференціація продукту здатна забезпечити певний ступінь відокремленості ринку для фірми і створити передумови для контролю над ціною. Навіть маленька фірма може стати монополістом диференційованого продукту. Однак можливості монополістів контролювати ринок обмежені, оскільки на ринку завжди є інші фірми з диференційованим продуктом-субститутом (замінником). Розгортається конкуренція, за якої кожен виробник стає "конкуруючим монополістом". Ця "монополія" закріплюється патентами, ліцензіями, авторськими правами. Отже, продавець диференційованого товару для отримання монопольного прибутку регулює еластичність попиту на свій товар, а не лише пристосовує пропозицію до попиту.

o Монополістична конкуренція - це, як правило, нецінова конкуренція. Комерційний успіх фірми залежить від різноманітності продукції та різниці у витратах обігу, формування попиту на певну продукцію. Обсяг та еластичність попиту є не константами, як стверджувала неокласика, а параметрами, на які можна впливати шляхом створення нових ринків товарів, цілеспрямованого формування попиту на диференційований продукт фірми. Умовами посилення монополістичної конкуренції є також технічне удосконалення та обслуговування покупців.

Ринкова ситуація монополістичної конкуренції є причиною безробіття. Фірма максимізує прибуток, зменшуючи обсяг і збільшуючи ціни. У масштабах країни це призводить до недозавантаження виробничих можливостей і безробіття. На ринку праці доцільно ввести систему заходів щодо обмеження монопольних дій виробників. Надмірний "тиск" профспілок на ринку праці не доцільний. Загалом високий рівень безробіття є платою за диференціацію продукту.

o Олігополія є різновидом монополістичної конкуренції, коли пропозицію товару забезпечує невелика група (менше десяти) корпорацій, а фактор диференціації продукту не відіграє помітної ролі. У цьому разі виробляється спільна лінія досягнення групової ринкової рівноваги. Типовим стає "лідерство в цінах", коли всі галузеві олігополісти орієнтуються на ціни "лідера" - найбільшої фірми галузі. Стихійно формується об'єктивна тенденція до паралелізму цінових дій і до цінового лідерства. Олігополія існує як "групова монополія", яка передбачає поділ сфер впливу на ринку між партнерами-конкурентами з метою реалізації неоднорідного (диференційованого) товарного продукту без зниження ціни.

Отже, Е. Чемберлін стверджував, що монополія і конкуренція не е ізольованими явищами господарського життя, вони взаємопов'язані, впливають одна на одну. Теорія монополістичної конкуренції, на його думку, має "революційний характер" і здатна об'єднати мікроекономічний підхід школи А. Маршалла з макроекономічним аналізом ринкової рівноваги Л. Вальраса і В. Парето.

У неокласичній теорії остаточно утвердилося домінування ординалістичної теорії корисності. Англійський економіст Джон Річард Хікс (1904-1989) у праці "Вартість і капітал" (1939) запропонував будувати криві байдужості на основі переваги (преференції) одного товару над іншим, а не на основі суб'єктивних оцінок корисності блага. Факт зменшення граничної корисності характеризував як відмову від певного товару на користь іншого. Замінив поняття граничної корисності на граничну норму заміщення одного блага іншим, принцип спадної граничної корисності блага принципом спадної граничної норми заміщення одного блага іншим. Учений писав, що економічна наука має досліджувати, які фактори і як впливають на зміну споживчих переваг. Використовуючи ідеї українського вченого Є. Слуцького, досліджував, як змінюється поведінка споживача за умови зміни його доходів і цін на товари. Було виокремлено дві функції попиту на товар: ефект заміщення (пояснює залежність попиту на товари від зміни ціни за умови, що доходи споживача не змінюються) та ефект доходу (пояснює пряму залежність попиту від збільшення або зменшення доходів споживача). Аналіз ефекту доходу був новим моментом у неокласичній теорії.

У теорії грошей домінувала кількісна теорія у формі трансакційної версії, розробленої Ірвінгом Фішером (1867-1947). У1921 р. у книзі "Стабілізація долара" він запропонував регулювати золотий вміст долара відповідно до змін рівня цін. У праці "Теорія процента" (1930) він пояснює визначення ставки процента балансом між позицією капіталу, на який впливають психологічні чинники часової переваги, та ефективністю інвестицій, або, як він називав це, нормою прибутку на витрати.

Спробу перегляду кількісної теорії грошей зробив французький економіст Альбер Афтальон (1874-1956) у праці "Цінність грошей у сучасному світі" (1927). Досліджуючи рівень цін упродовж 1914- 1920-х років, учений не виявив взаємозв'язок між кількістю грошей в обігу і купівельною спроможністю. Запропонував враховувати суб'єктивні оцінки граничної корисності грошей, що знижуються зі зростанням кількості грошей.

У 1920-х роках була остаточно сформульована кембриджська версія кількісної теорії грошей (так званий ефект Пігу, або теорія касових залишків), запропонована Альфредом Маршаллом (1842-1924) і розроблена Артуром Пігу (1877-1959) у статті "Вартість грошей" (1917). Аналізувалися попит на гроші не економіки загалом, а окремих індивідів, кількість грошей, необхідних для здійснення бажаних трансакцій. А. Пігу запропонував враховувати вплив на поведінку суб'єктів господарювання їх прагнення відкладати частину грошей у вигляді банківських внесків або цінних паперів. Кембриджське рівняння визначає попит на гроші не обсягом трансакцій, а рівнем доходів у його номінальному вираженні. На думку вчених, зростання або зниження цін спричиняє зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Зниження цін зумовлює зростання добробуту споживачів і збільшення домогосподарствами видатків на споживання. За умови збільшення цін відбуваються зворотні процеси.

Вперше в межах неокласичної теорії почалося вивчення проблем невизначеності. Представник чиказької школи Френк Хайнеман Найт (1895-1972) є автором монографії "Ризик, невизначеність і прибуток" (1921), в якій діяльність суб'єктів господарювання досліджувалася з погляду нераціональної поведінки, невизначеності, інформаційного вакууму.

Ф.Х. Найт, продовжуючи розвивати погляди Р. Кантильона і Й.Г. Тюнена, стверджував, що економічні агенти працюють в умовах ризику, який поділяється на передбачуваний ризик, коли прораховується ймовірність невдачі, що оцінюється і страхується, та непередбачуваний ризик, коли немає ніякої інформації щодо майбутніх кон'юнктурних коливань, невизначеність неможливо застрахувати. Економічний процес спрямований у майбутнє з неминучим чинником "унікальної невизначеності", що є фундаментальною властивістю ринкової системи. Прибуток підприємця - плата за працю в умовах невизначеності (не є складовою системи функціональних доходів, до яких належать заробітна плата, процент і рента) - залежить від ділових якостей економічного агента, які характеризує нераціональна поведінка. Обсяги інвестицій, технологічні вдосконалення прибуток не формують.